— Ні, Альфреде, знімати охорону я не маю права. У концтаборі понад тисячу наших ворогів. Вони в мить розбіжаться.
Майвальд блискавично міркував: «Треба негайно приборкати ката, тихо, без шуму ізолювати в карцері, але перед тим необхідно заручитися його офіційним наказом про зняття охорони».
— Я розумію. Вчора ти ще не мав такого права, і я не порадив би вживати таких заходів. А сьогодні зовсім інші обставини. Чого й на кого ти, штурмбанфюрер Оскар Люкке, чекатимеш? Що ти робитимеш зі своєю юрбою охоронців, коли наскочать сюди радянські танки? Усі розбіжаться, як щурі, бо корабель рейху, сам бачиш — потопає. Та й не буде тобі перед ким звітувати за свої вчинки — фон Штінгель сам уже накивав п’ятами. Подумаймо краще про свою долю, бо завтра буде пізно.
Слова Майвальда були такими переконливими, що Люкке знову завагався. Він сам надрукував наказ, поставив підпис, скріпив печаткою й віддав Майвальдові.
Це був порятунок полонених, яких фон Штінгель прирік на загибель під уламками головного корпусу заводу.
Та раптом Люкке кинувся на Майвальда.
— Поверни наказ, я скасовую його!
У ту ж мить Йоган Байєр схопив коменданта за руку й так вивернув її, що пістолет упав на підлогу, а сам Люкке ледве втримався па ногах.
Люкке кинувся до телефону, щоб викликати охорону. Але трубка німа. Штурмбанфюрер благально поглянув на Курта Лейзера. А той, стоячи біля порога з пістолетом у руці, суворо дивився на нього.
Комендант зрозумів: йому приготували пастку. Але не може повірити, щоб свої та ще серед білого дня.
Кілька секунд стояв оторопіло. Втрачаючи почуття рівноваги, закричав на Майвальда:
— Геть з кабінету!
Майвальд рвучко замкнув двері й підвищив голос:
— Ну, досить, катюго! Руки догори! Руки догори! Третього попередження не буде, — наказав, тримаючи пістолета.
Штурмбанфюрер підняв руки, не зводячи з Майвальда розгубленого погляду.
Курт Лейзер швидко обшукав Люкке, відстебнув сумку від спорядження й поклав на стіл біля Майвальда.
Штурмбанфюрер аж зубами скрегоче. Здалося, що все це жахливий сон, що з ним жартують. Побілівши від злості, він брутально лаявся.
— Досить! — суворо обірвав його Майвальд. — Ходімо, пане Люкке!
Дужі руки Курта Лейзера і Йогана Байєра взяли коменданта і повели його лабіринтами коридорів.
— Може, отут, — сказав Байєр, зупиняючись біля одиночної камери.
— Відчиняй, — погодився Майвальд. — Номер на одну персону. Саме для пана штурмбанфюрера.
РОЗДІЛ XIII
БЕЗ МАСКИ
День закінчувався. Він був багатим на події, які таїли в собі небезпеку. А все ж Майвальд міг зітхнути з полегкістю — зроблено найголовніше: знято варту з концтабору й розміновано цехи заводу. Заспокоювало й те, що оберштурмбанфюрер СС фон Штінгель, який готував загальну могилу для всіх, що зібрані в концтаборі, поки ще не з’явився.
Та тривога не залишала полонених. Вони пильно прислухалися до пострілів гармат, що спалахували зірницями десь за містом. Наступна ніч лякала. У місті немало частин вермахту, які зайняли оборону. Були також і частини СС. А від них усього можна чекати.
Знесилені й зголоднілі люди жили сподіванням. Чекали прийдешнього дня.
Альфреду Майвальду кортіло хоч на годину вирватися додому: п’ять днів тому Гізела народила сина. Але йому не було на кого залишити вахту. Він повністю взяв на себе відповідальність за врятування приречених на мученицьку смерть полонених. Банда ж фон Штінгеля могла наскочити сюди будь-якої хвилини.
Задум Майвальда поки що здійснювався: концтабір охороняли свої — понад тридцять добре озброєних сміливців. Зброю Майвальд розподілив за допомогою Андрія Сергійовича Дорохіна.
Він з донецьких козаків. На вигляд дідусь білоголовий, змарнілий, хоч насправді йому лише сорок п’ять. Майже три роки в полоні. Орудувати зброєю так вправно, як раніше, Дорохін, звичайно, не може, бо ледве тримається на ногах. Але добре знає своїх спільників по неволі, знає кому і яку зброю дати. Понад двадцять автоматів вручили найсильнішим духом і найменш виснаженим; за тим же принципом розподілили пістолети і гранати.
Ручних кулеметів було тільки три. Першим одержав його колишній моряк Чорноморського флоту Павло Рибалко. Полон не зігнув могутньої постаті моряка, а силу духу, прагнення по-мститися ворогові він довів уже на ділі.