Хто знає, пише далі одне видання, можливо, саме перебуваючи під чарами краси цієї актриси, Ілліч і сказав Луначарському фразу, що на десятиліття стала сакральною: «Найголовнішим з усіх мистецтв для нас є кіно»?
Як зазначає спецлітература (хоча б і УРЕ): «Доступність фільмів широким масам, особливий ефект достовірності екранного зображення, інформативність визначають соціальні функції і значення кіно, яке справляє величезний ідейно-художній вплив на формування поглядів та переконань, естетичних смаків і почуттів, свідомості людей, їх духовної культури. В СРСР та інших соціалістичних країнах кіно відіграє першорядну роль у суспільно-політичному і культурному житті, в справі виховання народу в дусі патріотичного й пролетарського інтернаціоналізму, служить гуманним ідеям людства, справі миру і взаєморозуміння між трудящими всіх країн, активно протистоїть (уже не протистоїть. – В. Ч.) буржуазній ідеології і моралі…» І далі зазначається, що, мовляв, у капіталістичних країнах більшість творів кіно належить до «масової культури» (увы, як кажуть росіяни, у нас уже теж! – В. Ч.) та використовується в інтересах експлуататорських класів (тепер – олігархів. – В. Ч.) як «індустрія розваг», з метою ідеологічної маніпуляції свідомістю мас, відвертання «трудящих від класової боротьби», і т. д., і т. п. у тому ж «марксистсько-ленінському» дусі і стилі.
«Естетичні особливості кіно, – пише далі видання, – багато в чому визначаються можливостями кінотехніки. Рухомість кіноапарата дає змогу вибрати будь-яку точку знімання (ракурс кінознімання), різноманітність оптики, яку застосовують під час знімання, дає можливість передати в кадрі перспективні зміни, поєднання кадрів у монтажі, дає змогу водночас показувати дію у різних місцях, проводити кілька сюжетних ліній, об’єднувати їх (паралельний монтаж), зміщувати дію в часі й просторі, вдаючись до зорових і звукових метафор і порівнянь (асоціативний монтаж)… Існує чотири основні види кіно: художнє (ігрове), яке засобами виконавської майстерності втілює твори кінодраматургії; документальне; мультиплікаційне і науково-популярне. Кожний із видів має свої особливості і завдання… У сучасному кіно існують також кінокомедія, вестерн, детектив та інші жанри…»
Кіно, як відомо, виникло в кінці XIX столітті (1885, перші фільми французьких винахідників кіно братів О. та Л. Люм’єр).
Це сталося у Парижі у 1895 році. А варто (їй-богу, варто!) згадати, що двома роками раніше механік Одеського університету Й. Тимченко (за участю професора М. Любимова) сконструював кінознімальний та кінопроекційний апарати. А в 1896 році в Харкові А. Федецький зняв кілька короткометражних картин. На Україні ігрові стрічки з’явилися у 1907 році, а вже з 1909-го випускалися комедії, драми, водевілі з репертуару та у виконанні акторів українських театрів: «Шельменко-денщик», «Москаль-чарівник», «Ніч перед Різдвом» (Харків). Існували невеликі студії у Катеринославі («Художество», 1911, «Родина», 1912), в Одесі («Мірограф», 1912), у Києві («Експрес», 1911, «Тіман і Рейнгардт», 1912, «Світлотінь», 1914 та інші). У 1911 році оператор Д. Сахненко зняв у Катеринославі фільми «Наймичка» і «Наталка Полтавка», в постановці М. Садовського за участю М. Заньковецької та І. Мар’яненка, а також «Любов Андрія» (1912) за «Тарасом Бульбою» Гоголя, «Запорозька Січ» (1914), «Богдан Хмельницький» (1914). У Києві були поставлені фільми «Пан Штукаревич» (1912), «Запорізький скарб» (1913) та ін. Серед видань, які висвітлювали питання кіно в Україні, – щотижневик «Театр и кино», Одеса (1915–1918); газета «Кинематограф», Одеса (1910); «Киевский кинематограф» (1911–1912); «Экран и сцена», Київ (1914) тощо. У ті роки Україна разом із Францією, Німеччиною, США та Росією вносила і свій значний вклад у розвиток колишнього синематографа, тобто «рухомих фотографій», чи атракціону, як вважалося кіно на час його винаходу. А всесвітньовідомим українське кіно стало у зв’язку з діяльністю Олександра Довженка, творчість якого мала просто-таки величезний вплив на розвиток кіно в цілому. Його «німі» фільми «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929) і особливо прославлена у світі «Земля» (1930) підняли кіно на найвищий – навіть і для сьогодні – рівень і стали класикою світового кінематографа, на якій творчо вчилося багато зарубіжних режисерів, майбутніх геніїв і класиків кіно. (Варто згадати, що в 1920-х pоках в Україні плідно працював П. Чардинін («Укразія», «Тарас Шевченко»), експериментальними пошуками виражальних засобів позначена творчість І. Кавалерідзе («Злива», «Перекоп»). Значних успіхів досягли тоді режисери Ю. Стабовий, Г. Тасін та інші…