Оскільки ж молодий чудово володів російською мовою і нічим від росіян мовби не відрізнявся, то на його національність за столом більше уваги не звернули – свій парень, сказали…
Вони дуже кохали одне одного – про це і через століття пишуть.
Молоде подружжя, не бажаючи ні від кого залежати, перебралося на батьківщину глави сімейства в Полтаву, де життя здавалося ситнішим – вочевидь, так воно й було, і де Василь Левченко влаштувався вчителем до міської гімназії…
Полтаві на Ворсклі тоді – 1893-го – минав 719 рік (якщо брати першу згадку про неї в літописі, хоч насправді вона значно і значно старша своїх офіційних літ).
Крім нещасливої для України Полтавської битви 1709 року, коли переміг біснуватий Петро, Полтава мала багато славних сторінок, особливо коли вона в роках 1648 – 1775-х була центром Полтавського козацького полку (взагалі терміни – полтавець і козак – нероздільні). На час народження Віри Полтава була не лише центром губернії (1893), а й значним осередком культури, освіти, мистецтва, літератури. І навіть – на початку XVIII століття – у навколишніх селах було 38 млинів, у жителів самої Полтави налічувалося 4980 бджолиних сімей – жили тоді полтавці з медом! Зі своїм медом!
У 1797 році у Полтаві була збудована приватна Полтавська лікарня І. Тишевського, 1802-го відкрита перша казенна лікарня. У губернському центрі на той час виступали відомі актори, там зароджувався український професійний театр, для якого І. Котляревський написав «Наталку Полтавку» та «Москаля-чарівника», а ще ж виступали численні кріпацькі оркестри та хорові капели. Діяли «парубоцькі громади», репертуар яких складали українські народні пісні. З Полтави запрошували до Петербурга хлопчиків-альтів та дискантів. (З цією метою до міста приїздив М. Глинка.)
Вже на початку XIX століття у місті були відкриті Полтавське повітове училище, Перша чоловіча гімназія, Полтавський інститут шляхетних дівчат, Полтавське духовне училище, Полтавська школа садівництва, Полтавський кадетський корпус і навіть Полтавська школа краснописців (каліграфів), відкрита з ініціативи міністра внутрішніх справ В. П. Кочубея. Зі згаданих навчальних закладів вийшло чимало вчених, діячів культури: український письменник І. Котляревський, уродженець Полтави російський поет М. Гнєдич, український письменник В. П. Гоголь-Яновський, російський письменник І. Мартинов, академіки Остроградський, Мокрицький, поет-байкар Л. Глібов, письменник Стеблів-Камінський, вчений і громадський діяч М. Драгоманов, український письменник і театральний діяч М. Старицький, скульптор Л. Позен, російський художник і генерал М. Ярошенко, фізик М. Пальчиков, у Полтавському повітовому училищі навчався М. Гоголь, там працювали викладачами Л. Боровиковський і Г. Бодянський і багато інших діячів.
Кількість мешканців на час народження Віри Левченко в Полтаві сягала 54 тисячі. У місті діяли чотири ярмарки – Іллінський, Миколаївський, Воздвиженський, Всеїднівський. У 1870 році почала діяти залізниця Харків – Миколаїв, яка з’єднувала Полтаву з Москвою, і вже почалися перші організовані страйки залізничників.
Тоді ж у Полтаві діяли гімназії – державні, приватні, чоловічі і жіночі. Вони поділялися на класичні, реальні, військові, учительські, комерційні. Здебільшого 7-класні (8-й клас – педагогічний). На першому плані були класичні мови – латинська і грецька. Викладалися також Закон Божий, російська, французька і німецька мови (але не українська – в Україні!!!), математика, фізика, історія, географія, малювання, співи, гімнастика, військова справа. (У жіночих гімназіях – рукоділля, танці.) Гімназії мали навчальні кабінети, бібліотеки, природно-історичні, географічні і фізичні кабінети.
Перша чоловіча гімназія була відкрита 1808 року, жіноча – Маріїнська у 1860-му (на 1916 рік на Полтавщині діяли 34 гімназії, у самій Полтаві – вісім).
Тож коли випускник Московського університету, корінний полтавець Василь Андрійович Левченко з молодою дружиною потягом Москва – Полтава прибув на батьківщину, місце викладача в гімназії йому одразу ж знайшлося.
5 серпня – коли ночі були зоряні-зоряні, і справді у Полтаві, як співатиметься у пісні Миколи Старицького, ночі «ясні, хоч голки збирай», а дні сонячні, світлі, 1893 року у Левченків – Василя і Катерини – народилася первісточка, яку назвали Вірою, гарненьке немовлятко, дівчатко повненьке, міцненьке. (Про таких немовлят в Україні казали: як крем’яшок.)
Батько Василь був неймовірно радий.
Як була теж неймовірно рада і молода мати Катерина.