Іду в спецтрест замовляти цинкові труни. Головний інженер Валерій Павлович Карцев виявився людиною не менш пильною й не менш здогадливою, ніж у санепідемстанції:
— Щось ви темните! — І зникає безслідно.
Домовини замовлено без нього на 16 листопада.
Перший день у Чусовому — понеділок, 13 число! І що ж: Казанцев — у відпустці, головний інженер — Мусихін — на нараді в міськвиконкомі. Прошу попередити про мій приїзд керівництво й повертаюся за півгодини. Секретарка показує очима на чоловіка:
— Ви Мусихін? — запитую.
— Казанцев!
Яка увага! Навіть керівник із відпустки вийшов.
Показую всі свої документи, пояснюю. Втім, він і так усе це знає, і я знаю, що він знає… Тоді подаю депутатський запит Бєлікова й прошу написати: „Забороняю. Казанцев“ або „Дозволяю. Казанцев“. Відповідь — найнесподіваніша: „У нас є відомості (!) про те, що на рівні урядів СРСР і Канади (!!) вирішується питання про перепоховання Стуса в Канаді“…
— Якби Стус хотів до Канади, — кажу, — він би не потрапив до Кучиного! А крім того, ось же лист його сина!
— Ну, з'їздіть туди!..
— В КДБ?!
— Ну… туди… А ми… все зробимо.
У КДБ — то й у КДБ.
— Що привело вас до нас? — Цікавиться Володимир Іванович — молодий привітний чоловік[50].
— Обов'язки. Борги наші. — Дістаю всі свої документи, листи, посвідчення.
Усе це розкладено на столі. Він акуратно переписує номери й найголовніше з моїх паперів.
— Відомості вашого комунгоспу про перепоховання Стуса в Канаді — нісенітниця, — пояснюю. — Ви ж знаєте — в'язні тієї тюрми до Канади й за життя не поспішали…
Дістаю з сумки десяте число журналу „Київ“ та тридцять дев'яте „Огонька“, де надруковано вірші Стуса, вимогу його реабілітації.
В усмішці — докір. А я веду далі:
— Ми приїхали сюди не зводити рахунки. Ми хочемо повернути рідній землі її синів. Я був у юрисконсульта і знаю, що заборони на це немає.
Володимир Іванович, пригостивши мене чаєм з цитриною… вийшов.
Трохи згодом:
— Ну що ж, Володимире Федоровичу, моє керівництво сказало, щоб ми не тільки не заважали вам, а й усіляко допомагали… Але, — провадив далі, — щодо Василя Семеновича Стуса є якісь міркування в управлінні виправно-трудових закладів управління ВС Пєрьмського облвиконкому.
Усмішка, сповнена розуміння й співчуття:
— А як кияни пережили третє місце „Динамо“?
— Кияни пережили значно більше, а це вже якось[51]…
Прощаємось, тиснемо руки.
— То я можу сказати Казанцеву, що ви не забороняєте? — питаю.
— Звичайно.
— Володимир Іванович пообіцяв нам допомогу, — порадував я директора комунгоспу. Отож напишіть, будь ласка: „Дозволяю. Казанцев“ або „Забороняю. Казанцев“.
І тут комунальний лідер ошелешив:
— А я не маю права вам дозволяти чи забороняти!..
— Ви ж дали офіційний дозвіл?!
— Я перебільшив свої повноваження. Копальне не належить території міськвиконкому! — Він кисло посміхнувся. — Беріть дозвіл санепідстанції й копайте.
— І жодних паперів?!
— Жодних.
Єдине, чим допоміг нам комунгосп в особі В. В. Казанцева, це дав адресу заводу, де ми домовились із мідниками, аби запаяли труни.
Їду в міську санепідстанцію. Головлікар у від'їзді. Завідувач відділу Анвар Равільович Шаріпов довідки не дає:
— Без начальника не можу, до того ж, скажу йому свою думку: ще не зима.
За вікнами падає бурий сніг заводського уральського міста[52]…
З 16-ї до 18-ї виступаю в редакції місцевої газети „Чусовской рабочий“. У нас з'являються друзі й трибуна. Пишу заяву директорові друкарні Олександру Миколайовичу Михальову на вантажівку — домовини треба забрати в Пєрьмі, затим знову відвезти у Пєрьмь, до літака, уже з останками — в одну сторону це близько 230 кілометрів. Завдяки Михальову знаходимо автобус для перевезення групи на кладовище й назад до готелю — 20 кілометрів у кожен бік. Це більш ніж своєчасно, бо в ПАТО — автобусному підприємстві, де минулого разу вільно брали навіть „Турист“, директор і головний інженер відмовили категорично.
50
Володимир Іванович Ченцов очолював райвідділ Чусовського КДБ. З кінця 1981 до кінця 1984 р. працював опером КДБ в таборі ВС-389/36 і, за свідченням В. Овсієнка (див. Світло людей. — С. 66), «є одним із винуватців загибелі політв'язнів».
51
В. Шовкошитний працював інженером на Чорнобильській АЕС. 1986-го, коли трапилася аварія, він саме здавав випускні іспити на інженера-атомника в Москві й уже 26 травня 1986 року повернувся до Києва. Його родина — дружина і троє дітей — на час аварії знаходилися в Прип'яті. Після повернення з Москви Володя кілька років працював на ЧАЕС над подоланням наслідків трагедії.
52
Місто Чусовоє збудоване довкола металурґійного гіганта, закладеного французькими промисловцями наприкінці XIX ст. На околиці — турбаза «Огонёк» — найбільша і найсучасніша гірськолижна база СРСР.