Вафля заметушилася, хтось дременув до медпункту кликати медсестру, решта учнів скупчилися довкола Юрка, а Жбанкова заверещала:
— Це Чумак! Я бачила, як вона його гамселить! — Хоча навряд чи вона могла побачити щось спиною.
Сама ж Васька мов закам’яніла, а її обличчя зблідло так, що виглядало білішим за сметану.
За п’ять хвилин до класу примчала медсестра з нашатирем і ватою в руках. Відчувши загрозу лікування, Врона розплющив очі й слабким голосом заблагав:
— Можна я піду додому? Мені зле!
Звісно, додому його не відпустили, а повели до медпункту і вклали на кушетку. А невдовзі до кабінету повернулася медсестра, щоби пошепотітися про щось із Вафлею…
Того дня Василині скрізь дісталося на горіхи. Спершу в учительській, на очах усього викладацького колективу. Потім — у завуча, котрий довго-предовго висловлював Васьці догану, а насамкінець заявив, шо вона «ганьбить їхній ліцей». І зрештою — в кабінеті директора.
Шкільна директорка Алла Павлівна Будяк (о, їй навіть прізвисько не знадобилося!) була не дуже молодою тіткою з вічно невдоволеним обличчям і фіолетовим волоссям, яке лиш додавало їй схожості з казковою відьмою Бастиндою[17]. Усяку розмову вона розпочинала словами: «Я так гадаю…» — а завершувала цілком непередбачувано. Діждавши, коли Скирдюк тричі мальовничо розповість їй про Васьчин злочин, вона виголосила:
— Я так гадаю, ти, Василино Чумак, ганьбиш наш ліцей!
Потому дівчині пригадали геть усі її гріхи: і спізнення на уроки, й нехтування шкільною формою, яку Васька ненавиділа, оскільки та колола шкіру. Насамкінець Будяк промовила:
— Я так гадаю, учениці, що написала твір «За що я терпіти не можу школу», не місце в нашому ліцеї! Я поставлю це питання на педагогічній нараді!
Вафля прилинула до вуха директорки, а за кілька хвилин пані Будяк зняла неоковирні окуляри і, начепивши їх на голову, запитала у Василини:
— Це правда?
— Що правда? — не втямила Васька.
— Я так гадаю… ти проголосила себе принцесою Таїланду?
— Я не проголошувала, — зітхнула Василина. — Бабуся моєї Пра, тобто прабабусі, була принцесою Сіаму… ну, так колись називався Таїланд… Отже, Пра, себто моя прабабуся, — онука принцеси, а я, виходить, прапраправнучка…
Але її ніхто не слухав. Пані Будяк промовисто подивилася на Вафлю, і та кивнула:
— Неблагонадійна родина.
— Навідати! І сьогодні ж! — наказала їй директорка.
— Слухаюсь! — Скирдюк по-солдатськи вдарила закаблуками і пропекла Ваську обуреним поглядом.
Повернувшись додому, Василина разом із Пра почала готуватися до візиту Валентини Федорівни. Тобто прибирати, готувати і добирати відповідний події одяг. Отож, коли Вафля зайшла у двері, вся хата блищала чистотою, а на столі парував духмяний картопляний пиріг.
Утім, Валентина Федорівна не спокусилася частуванням. Усівшись за стіл, вона негайно розпочала скаржитися на Ваську своїм безбарвним голосом:
— Вона постійно спізнюється на перший урок, грубіянить дорослим, зневажає однолітків і взагалі гне кирпу. Ба більше, вона написала твір «За що я терпіти не можу школу»! Це в жодні ворота не лізе! Та найгірше сталося сьогодні, коли ваша правнучка вдарила по голові свого однокласника Юрка Врону — гарного хлопця, відмінника. Зауважте, вона била не чимось легеньким, а важкою енциклопедією, через що в дитини міг статися струс мозку! Розумієте чи ні?! Ця дівчина — злочинниця! — Тут сірий голос Скирдюк перетворився на свинячий вереск: — Вона не має права носити почесне звання столичної ліцеїстки! Її слід відрахувати з нашого ліцею за непристойну й негідну поведінку і перевести до спеціалізованого інтернату для важких підлітків!
Дослухавши цю гнівну промову, Пра підвелась. Подивилася гості у вічі. А тоді спокійно, без зайвих емоцій перелічила всі недоліки сучасної школи: те, що вчителі з’являються на уроки непідготовленими і нічому не навчають учнів; те, що вони принижують учнів і нацьковують одне на одного; те, що директор здирає з батьків купу грошей, які потім немов провалюються в чорну діру; тощо, тощо… Затим Дарина Миколаївна заговорила про чесноти своєї правнучки (і від того, що вона казала, Васька аж знітилася):
— По-перше, у свої одинадцять Василина робить усі закупи і цілком по-дорослому розпоряджається грошима. По-друге, вона допомагає мені поратися коло господарства, готувати і прибирати. І по-третє, вона чудово вчиться. Адже за всіма дисциплінами, крім математики, в неї відмінні оцінки!
Авжеж, акторка Лісницька вміла справити приголомшливе враження. Якби в кімнаті були глядачі, їй аплодували би стоячи. Проте Валентина Федорівна не належала до поціновувачів високого театрального мистецтва, тому її реакція звелася до слів:
17
Бастинда — персонаж казки О. М. Волкова «Чарівник Смарагдового міста»; люта чаклунка, котра знущалася з мешканців підвладної їй Фіолетової країни.