Та зась!
Розділ 6. Хід короля
Поступово Василина занурювалась у власні думки все глибше й глибше, аж не помітила, як у гайочку з’явився зловорожий Юрко Врона. Причім з’явився він не один, а зі зграєю шибайголів, яких зібрав довкола себе ще влітку. Гуртом шибеники нападали на молодших і слабших школярів, які напевно не насмілились би поскаржитися дорослим, і відбирали в них кишенькові гроші. По завершенні кожної «операції» сам Врона — улюбленець Вафлі — розподіляв здобич поміж друзяк, а далі ті скарби обмінювалися на жуйки, шоколадки, льодяники та інший мотлох.
Отож з уяви до яви Васька повернулася лиш тоді, коли п’ятеро хлопчаків оточили її щільним колом. Вона блискавично зіпнулася на рівні й уже була замахнулась, аби боронити себе (звісно, перемогти би їй не вдалося, бо сили були нерівні, але боки шибеникам Васька нам’яла би добряче), та враз… Із-поза спин нападників вигулькнула її колишня найліпша подруга Ілона! Вона преспокійно стояла на горбочку і задоволено шкірилася. Вочевидь, їй дуже подобалося все, що відбувалось, і вона була в одній команді з Вроною…
Василині аж заціпило від образи та обурення. Її люба Ілона — тиха, лагідна Ілона, боязкий Жолудько, якого вона знала від самого малечку, — підступно зрадила її?! Що ж це діється на світі, га?! Уражена в саме серце, Васька ошелешено закліпала, а Ілона тим часом прогугнявила:
— Чарівниця Василина змахне правим рукавом — постане озеро, змахне лівим — попливуть лебеді… А змахне язиком — то й набреше, що вона принцеса!
— Принцеса!!! — заверещала банда, насуваючись на Ваську.
— Принцеса з тухлого плеса! — додав олії у вогонь Врона.
— Котись у свій палац, принцесо! Геть зі школи! Геть! — взялися скандувати інші.
— Почастуймо її тим, чим ворота підпираємо! — скомандувала Ілона, і зграя з бойовим кличем кинулася на Василину.
Хтось учепився їй у коси, хтось вихопив наплічника, а сам Врона замахнувся кулаком просто її носа… Васька відчайдушно заборсалась, наосліп гамселячи нападників руками й ногами, ба навіть головою, проте все було марно. Бандюги зойкали, задкували, та вже за мить знову лізли в бій. Уже втрачаючи надію на порятунок, Василина дала Вроні копняка під коліно, а тоді гукнула на всю горлянку:
— Вірний!!!
Навряд чи вона сподівалася, що пес почує її і примчить на порятунок, однак… Наступної миті ніби з-під землі долинуло страхітливе гарчання! Воно стрімко набирало обертів, підсилюючись важкими кроками і сапанням, тож перелякані дітлахи припинили колотнечу і почали роззиратися навсібіч. За кілька секунд на тому самому горбочку, де тільки-но тупцяла зрадниця Ілона, постав лютий собака Баскервілів[18] — велетенський пес, чиї очі палахкотіли пекельним вогнем, смух стояв дибки, а пащека шкірилася гострими іклами (принаймні, так здалося п’ятикласникам, адже страх має великі баньки)!
— А-а-а-а-а!!! — залементувала Юркова банда і дременула навтьоки. — Про-о-о-обі! Рятуйте!
А Вірний (звісно, то був він) зійшов із горбочка і почеберяв до господині. Не тямлячи себе від щастя, пошарпана й брудна Васька одним стрибком підскочила до нього і пригорнулася до його теплого м’якого боку. Отак, обхопивши руками свого справжнього друга, дівчинка ще довго сиділа на траві й примовляла:
— Вірний! Ти ж мій вірний!
Завдяки цій безглуздій бійці вона зробила для себе три важливі висновки:
1. Заздрощі перетворюють найліпших друзів на ворогів.
2. У жодному разі не можна здаватися без бою.
3. Собака — справжній друг, адже він ніколи не зрадить.
Наступні три дні Васька не відвідувала школу — аж надто боліли їй подряпини та синці. Дарині Миколаївні вона збрехала, буцімто заробила таку красу на баскетбольному майданчику, наштовхнувшись на коня (не тварину, а гімнастичний снаряд). Пра зробила вигляд, ніби повірила… Натомість Володимирові Андрійовичу Васька розповіла всю-всю правду, і він так обурився, так розлютився, що пішов із нею до ліцею і забрав її документи.
Утім, мовчки зробити це Тихоненко не зміг. Передусім він дуже серйозно поговорив із директоркою, дохідливо пояснивши, що вона не має жодного права переводити свою ученицю до спецінтернату, допоки дитиною офіційно опікуються її батьки. А коли до кабінету директорки зазирнула Вафля, Тихоненко влаштував цілу виставу: простромивши жінок убивчим поглядом, він заявив, що вони порушують права дитини, і пригрозив їм судом. Звісно, Будяк і Вафля перепудились і почали виправдовуватися: мовляв, нічого поганого ми не мали на думці — просто сподівалися спонукати дівчинку до послуху. На це Володимир Андрійович скрушно похитав головою, картинно розвернувся на закаблуках і пішов геть.
18
Собака Баскервілів — персонаж однойменної детективної повісті англійського письменника А. Конан Дойля. Диявольський пес-привид, що, за легендою, живе на болоті й протягом кількох століть переслідує шляхетну родину Баскервілів.