— Назвімо його Вірний, — вирішила Пра, трохи поміркувавши.
— Овва! Це схоже радше на назву воєнного судна! Есмінця[2] абощо…
— Знаєш, дитинко, — відповіла на це мудра прабабуся, — цей пес має настільки дивовижну і драматичну долю, що таке ім’я пасує йому якнайбільше.
Розділ 2. Деякі серця зачинені віконницями
Колись Василина чула, що японці дуже люблять дітей і надзвичайно серйозно ставляться до їхнього виховання. Тамтешні батьки навіть запровадили особливий прийом — «загублена дитина», чи то «майго». Адже часто-густо дітлахам набридає сидіти вдома, де все таке звичне й однакове, і кортить дізнатися, що цікавого є поза межами оселі, у «великому світі». А що, як там ліпше, ніж удома? Раптом там веселіше?..
Отже, якщо малюкові зненацька заманулося вирушити в самостійну подорож, сповнену небезпек, батьки не зупиняють його. Будь ласка, «губися» на здоров’ячко! (Хоча насправді вони пильно стежать, аби маленький мандрівник не загубився.) Тож майго радісно чеберяє досліджувати новий світ і деякий час дійсно насолоджується свободою, проте… Невдовзі йому стає нудно робити це самотою! Хочеться розповісти комусь і про те й про се, і то найближчим людям — батькам, а їх немає поруч… Збагнувши, як кепсько бути «загубленою» дитиною, малюк сповіщає гучним плачем, що ЗАГУБИВСЯ, і той же час біля нього з’являються батьки. Вони завзято цьомкають і обіймають майго, а він почувається найщасливішою дитиною на світі…
Василина Чумак мешкала в Києві, а не в Токіо, але почувалася правдивою «майго». От тільки останньої частини гри, коли батьки мали би знайти її і стиснути в найтепліших обіймах, у Васіному випадку не було. Мама з татом не надто переймалися нею…
Та одного разу їй таки пощастило! Якось її вічно заклопотані батьки працювали на зйомках нового фільму в Ростовській області. Наприкінці серпня в них вивільнилося кілька днів, тож вони покликали доньку до себе, щоби трішечки побути разом.
Василині дуже весело було жити з мамою й татком. А найдужче їй сподобався той день, коли вони гуртом пішли на виставку «Єдиноріг у музеї». Головним експонатом виставки виявився єдиний у світі кістяк кавказького еласмотерія[3] — доісторичної істоти з рогом посередині чола, яка, за словами екскурсовода, потрапила в міфи та казки під назвою єдинорога. Роздивившись зусібіч дивовижну тварину, відвідувачі перейшли до глядацької зали й розсілись у зручних кріслах, а на екрані тим часом вигулькнули цікаві картини. Це були світлини вишуканих старовинних гобеленів[4], на яких було зображено чарівну Панночку й білосніжного Єдинорога в оточенні різноманітних звірів та рослин. Кожен герой картини мав певне значення: наприклад, єдиноріг символізував чистоту і вірність, лев — силу та шляхетність тощо. Ба більше! Всі вони відтворювали сцени, в котрих можна було вгадати певні чуття: нюх, смак, зір, дотик чи слух. А самі гобелени були ніби виткані з павутиння й сонячних променів.
Отож Василина дивилася на них затамувавши подих — адже доти їй ніколи не траплялося бачити таку красу! А один із гобеленів — той, на якому Панночка торкалася рога казкової тварини, — навіть переніс її до іншого, казкового світу. Ураз Васі примарилося, ніби вони з батьками сидять на березі лісового озера, аж тут із хащів виринає білосніжний Єдиноріг, схожий на стрункого граційного коня із закрученим спіраллю рогом на чолі. Його неземна краса приголомшує Ваську, і вона завмирає не в змозі вимовити ані слова. Між тим із нетрів виходить Панночка — висока, ставна, у пишних строях. Її золотаві коси спадають на плечі хвилями, її тендітні ноги мовби линуть понад землею, а витончене обличчя здається викарбуваним на коштовній камеї[5]. (Такою брошкою Пра полюбляла оздоблювати комірець блузки.)
Крізь марево до Василини долинали слова екскурсовода:
— Подейкують, буцімто приборкати лютого Єдинорога здатна лише Панночка, чиста у своїх думках та вчинках…
Невдовзі екскурсія музеєм добігла завершення, і Василина з мамою й татком подалися гуляти містом, їсти морозиво й купатися в річці Дон. Одначе дівчинку не полишали спогади про чарівну істоту з величезним рогом-списом…
Коли Васька повернулася додому, її прабабуся так зраділа, що зразу влаштувала святкове чаювання. На гостину було запрошено Ілону (Василинину шкільну подружку), сусідку Гаврилівну і ще сусіда — ветеринара Володимира Андрійовича Тихоненка.
Володимир Андрійович був колоритним дядьком з добрими синіми очима, в яких стрибали хитрі бісики, й темними густими вусами, ледь притрушеними снігом сивини. Його обожнювали всі, хто з ним стикався бодай раз у житті, — а сусіди й поготів! Він дуже любив тварин і міг допомогти будь-якій скаліченій істоті, за що й дістав прізвисько Лікар Айболить. А ще він радо брався за будь-яку важку господарчу роботу і за потреби завжди допомагав своїм сусідкам — завдяки чому здобув прізвисько Золоті Руки!
2
Есмінець — скорочена назва ескадреного міноносця; воєнне судно, призначене для враження й пошкодження різноманітної техніки супротивника, а також для встановлення мінних загороджень.
3
Еласмотерій — різновид носорога, що мешкав на території Євразії 5 млн років тому; вважається прототипом міфічного єдинорога.
4
Гобелен — безворсовий килим ручної роботи, на якому зображено сюжетні композиції чи орнамент.
5
Камея — ювелірна прикраса, виконана за допомоги техніки барельєфу — опуклого скульптурного зображення, що здіймається понад поверхнею основи щонайбільше наполовину.