— Коли хочеш, я розповім тобі неймовірну історію моєї бабусі. Тоді ти збагнеш, чому довгий час усе це вважалося сімейною таємницею, — змовницьки посміхнулася Пра.
— Розповідай мерщій, бо я зараз лусну від цікавості! — заявила Василинка, зручно вмощуючись на диванчику і нашорошуючи вушка.
Тоді Пра розпочала свою оповідь:
— Отже, на початку минулого сторіччя далекою східною країною Сіам, яка наразі зветься Таїландом, володарював король Рама П’ятий. І був у нього син на ім’я Чакрабон[11]…
— Чакрабон, — луною відгукнулася дівчинка.
— Еге… Одного дня принц отримав листа від російського імператора Миколи Другого. Микола запрошував його завітати до тодішньої столиці Російської імперії — Санкт-Петербурга — і вступити до престижного Пажеського корпусу[12]! Звісно, Чакрабон не міг знехтувати такою пропозицією й подався на чужину. У Пажеському корпусі він здобув чудову освіту, опанував силу-силенну бойових прийомів, досконало навчився володіти зброєю тощо, тощо, а потім вступив до військової академії — і невдовзі став полковником російської армії.
— Овва! — вихопилось у Василинки. Пра тільки гмикнула і продовжила:
— Одначе за традиціями того часу шляхетні юнаки займалися не лише наукою! Вони мусили регулярно відвідувати бали, що давав імператор. Отже, на одному з таких заходів сіамський принц познайомився з донькою статського радника Катериною Лісницькою — і закохався до нестями. Ба більше, він навіть зібрався запропонувати дівчині руку та серце! Та зась… Тільки-но розпочалася війна, Катря вирушила на фронт — надавати медичну допомогу пораненим.
— Війна?! — перепитала Васька.
— Саме так, війна між Російською імперією та Японією[13], розв’язана 1904 року. Допоки Катря була на фронті, невтішний принц писав їй зворушливі листи, сповнені кохання й бажання побачити її якнайшвидше. На щастя, Катруся повернулася до столиці живою-здоровою, та ще й із трьома бойовими нагородами.
— То вони побралися? — схвильовано запитала Василинка.
— Так, проте не зразу. Спершу померли Катрусині батьки, тож дівчині було не до весілля. А потім проти нерівного шлюбу повстали батьки Чакрабона: їх, бачте, бентежило те, що молодята належать до різних культур. Мовляв, куди ж це годиться, щоби буддист[14] поєднав свою долю із православною християнкою?!. Утім, заради коханої принц ладен був зірку з неба дістати! Потай від родини він вирішив також прийняти християнство й повінчатись із Катрею у православному храмі. Отож молодята взяли шлюб у Костянтинополі[15], а вже тоді подалися до Сіаму.
— То ти народилась у Сіамі?! А як тебе занесло до України? Ти ж геть не схожа на… цю… — Васька затнулася, вагаючись, як правильно сказати.
— Не схожа на тайку? — підказала Пра. — А хочеш подивитися сімейні світлини?
Дарина Миколаївна повела правнучку до свого покою й витягла із шухляди старий фотоальбом, обтягнений побляклим синім оксамитом. В очікуванні чогось надзвичайного, Василинка примостилася поруч із Пра на ліжку, і та взялася гортати пожовклі сторінки, допоки не надибала жовтий аркуш паперу в целофановому файлі. То була копія аркуша з метричної книги[16], де зазначалося, що Катерина Іванівна Лісницька — бабуся Дарини Миколаївни — народилася 27 квітня 1886 року в місті Луцьк на Волині, в родині статського радника Івана Степановича Лісницького.
Затим Пра показала дівчинці пожовклу стару фотокартку, на якій було зображено ставного парубка та вродливу юнку. Парубійко мав смагляве обличчя, смолянисто-чорне волосся і темні, як ніч, очі — не надто вузькі, але якісь дивні… знайомої форми… Що ж до юнки, то її очі були широко посаджені, носик стирчав грайливою кирпою, а коси оповивали голову пишною зачіскою. На мить Василині здалося, ніби ця прекрасна незнайомка посміхається саме їй! Вона навіть почеберяла до люстра й підібрала своє волосся так, аби вийшло щось подібне до Катриної зачіски.
— Бабуню, а якого кольору було волосся у твоєї бабусі? — поцікавилася вона, обертаючись до Пра.
— Усі, хто її знав, казали, що її коси були медового кольору…
— А як гадаєш, я на неї схожа? — Васька з надією глипнула на Пра.
— Хіба що трішечки. Як на мене, формою обличчя й очей ти радше нагадуєш Чакрабона.
— Ото так! То що сталося потім? Мені неймовірно цікаво!..
— А потім сталося те, що зазвичай трапляється в казках. Принц повіз кохану Катрю на батьківщину, але дорогою подружжя зупинилося в іншій східній державі — Сінгапурі. Там Чакрабон тимчасово залишив дівчину під наглядом власних слуг і поїхав до батьків один — аби сам-на-сам повідомити їм про свій шлюб із чужоземкою. Авжеж, Катрусі було дуже тяжко в незнайомій країні, проте вона кохала принца всім серцем і терпляче чекала на його повернення. Урешті-решт Чакрабон забрав її до свого сіамського палацу — хоча родина не прийняла його вибору і відцуралася від нього. А вже незабаром у подружжя народився первісток — синок Чула…
11
Чакрабон Пуванат, принц Пітсанулок (1883–1920 рр.) — тайський фельдмаршал, другий син короля Таїланду Рами V Чулалонгкорна. Історія, викладена Дариною Миколаївною, відбулася насправді, тільки в реальності прізвище Катрі було не Лісницька, а Десницька.
12
Пажеський корпус — найпрестижніший військовий навчальний заклад Російської імперії, закладений царицею Катериною II ще 1742 року. 1802-го був реформований в елітну освітню установу, учні якої — виключно дворяни — здобували бойові навички, гідні служби у гвардії.
13
Російсько-японська війна (1904–1905 рр.) — протистояння між Російською та Японською імперіями за владу над північно-східною частиною Китаю та Кореєю.
14
Буддизм — одна зі світових релігій, що зародилася в Індії. Заснована на філософському вченні, сформованому мудрецем Сіддхартхою Гаутамою (більш відомим як Будда), про духовне пробудження і звільнення від страждань шляхом відмови від чуттєвих насолод.
15
Костянтинополь — стародавнє місто, засноване 324−330 роки. імператором Костянтином I Великим; столиця Східної Римської, а згодом — Візантійської імперії. Наразі це Стамбул, найбіліше місто Туреччини.
16
Метрика (метрична книга) — книга, де містилися відомості про всіх, хто народився, одружився чи помер; такі реєстри складалися при церквах Російської імперії від 1722-го по 1917 рік.