МАЛЕНЬКИЙ РЕКЛАМНИЙ АНОНС № 4
Про сади взагалі, про вишневі зокрема написано чимало. Ви пригадуєте: «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть...» Або просто: «Вишневий сад» А. П. Чехова. Я про інший «Вишневий садок». Про той, де, якщо й струшують щось, то, звичайно, не хрущів з вишень.
Гадаю, цього розділу також не варто перегортати, щоб мчати далі. Він, як кожний сад, має свої принади. Тут ви можете зустріти і квіти, і бур'ян. Отож, ходімте в сад. Я вас познайомлю з садом. Цього разу хоч і вишневим, але особливим.
Розділ IV. ВИШНЕВИЙ САД
З місії до готелю ми проходили крізь стрій сіоністських молодчиків, котрі наш приїзд вітали гаслами й дружними вигуками.
Американці обходили їх стороною. Я зробив так само.
У готелі я озброївся ручкою і ненавистю до проклятих імперіалістів. Ладен був (за звичкою) видати їм зі своєї біографії цілу докторську дисертацію.
Я ще в літаку думав: якщо тільки залишуся живим і мені вперше в житті вдасться перетнути Атлантику без м'якої посадки на дні океану, я їм напишу в анкеті таке, що вони мене разом з фебеерівцями запам'ятають на все життя.
Візьму, думав я, їхнє американське простирадло, заповнене безконечними пунктами, й видам такі параграфи, що ні ЦРУ, ні ФБР, ні найдосвідченіші – детективи з найкращої нью-йоркської контори не збагнуть, а скоріше вивихнуть собі мізки.
Якщо ж вони спробують до моїх анкетних даних увімкнути комп'ютер чи кілька ЕОМ, то при першому ж знайомстві з моєю біографією від перенапруження з того комп'ютера нічого не лишиться. Він замкне, і з його металевого черепа тільки дим піде й чад, а не інформація.
Я взяв ручку й глянув на портьє, який силкувався посміхатися мені. Ручка в мене була заряджена ще в Києві, і я знав, що коли за дванадцять годин перельоту в ній паста не стала твердою, мов алмаз, то я їх повідомлю, з якої сім'ї. Я напишу, що я позашлюбний син маркграфа-батька й французької гризетки. Українець французького походження з домішками польської й грузинської крові.
Група крові 2б і 4а залежно від перебування суб'єкта в тому чи іншому географічному поясі.
Мета приїзду: пограбування банків і вилов скажених собак на Бродвеї. Рід занять: нанесення ножових ран і постріли з-за рогу з усіх видів вогнепальної зброї будь-якого виробництва.
При детальному розгляді паспорта і при виявленні якихось помилок на його сторінках, які вони самі допустили (я ж бо сам собі паспорта не виписував) заявлю, що... Я їм загну таке, що вони на берегах Гудзону подібного ніколи не чули, А якщо почують, то не тільки вони, а й маківка Емпайр стейт білдінга вперше за останніх п'ятдесят років стане червоною, як розпечена болванка на металургійному заводі.
Я готовий був їх провчити, щоб вони раз і назавжди забули про свої мерзенні звички підозрювати чесну людину на кожному кроці, сумніватися в її документах і примушувати при першому ж відвідуванні готелю давати свідчення, свідком яких були твій дід і прадід з прабабусями. Якщо дійде до відбитків пальців, замислив я, то я за себе не ручаюсь. Мої колеги як хочуть – але я принижуватися не стану. Про всяк випадок графин, наповнений водою, я підсунув до себе ближче. Але хтось з моїх колег, що стояли попереду, прошепотів:
– Це не для пиття. Американці з графинів воду не п'ють навіть уранці. Це для поливання кімнатних квітів.
Ох, ці мені видатні діячі, які вже побували за кордоном! Кожний з них намагається повчати й зауважувати, радити і підказувати! Що за звичка до виявів зверхності в людей, які хоч раз перетнули Атлантику. Кожний з них бере на себе сміливість застерегти від негідних вчинків за кордоном, щоб йому за тебе потім не стало соромно.
– А я пити не збираюся, – дещо грубо відповів я. Словом, хай тільки спробує вдатися до дактилоскопії і піднесе свою прокляту чотиристорінкову анкету, я йому скажу те саме, що один сказав на Бродвеї, коли помітив у руках противника мексиканський ніж. Він вихопив з кишені кольт і лагідно промовив:
– Я до ваших послуг, сер.
Ось який я мав намір щодо адміністратора американського готелю.
– Звідки ви це взяли? Вам нічого не доведеться заповнювати. Американців цікавлять тільки долари, – шепнув мені один з товаришів, коли я поділився з ним своїм творчим (гадаю, так можна висловитися) задумом.– Ви дивак,– вів далі він.– Я в Нью-Йорку уже втретє, а ви...