Сирени поліцейських і пожежних тут заводять цілодобово. Я навіть сплю у перерві між цими завиваннями і уві сні інколи бачу оці собачі оргії. Бабусі їздять на тих собаках верхи. А собаки тут як мустанги. Великі. Тут усе велике. Навіть звичайнісінька курка завбільшки з нашу індичку. А їхня індичка як австралійський страус. Мустанг, люба моя, це – кінь американського походження, дуже енергійний і прудкий, як кожен американець, що поставив собі за мету зробити гроші.
І ще я тобі розповім одну цікаву історію. Люба моя, ти б померла, гарантую тобі, від сміху, якби тобі не підсунули в аптеці якісь заспокійливі таблетки у харчі. Ти, мабуть, не знаєш, що тут усі аптеки є водночас і закусочними. Тут взагалі люблять зрощувати несумісне. У готелі, приміром, стійку, за якою адміністратор видавав ключі, було зрощено з шинквасом бару. Так от, вони в закуски вкладають, приміром, проносне. Ти поїла і зразу ж до аптекаря. Випила й аспірином закусила.
– У вас чогось міцнішого немає? – питаєш ти. І аптекар подає тобі протилежні ліки. Але значно дорожчі. Отак роблять бізнес.
Американці той аспірин пригоршнями ковтають. Для них аспірин як для нас гарбузове насіння. Дивовижний народ. Їм ще вчитися у нас і вчитися.
Я їм, щоправда, не дивуюсь. Нація ж молода. З кого їм приклад брати? Кого наслідувати? Індіанців вони винищили. Першу частину ще до початку визвольної війни вибили. Решту у В'єтнамі. А тих, що залишилися, – у ковбойських фільмах добивають. Стріляють, як по натуральних. Щоб у кіно більше життєвої правди було. Жорстокий це світ. Капіталістичний, одним словом. Хай би ті індіанці жили хоча б для екзотики. Сьогодні важко знайти натурального індіанця. Індіанці – на: вагу золота. Скоро з них пам'ятники робитимуть. Тут з'явилася нова течія "Жива скульптура з бронзи". Сидять бронзовики, як живі. Сидять люди, повзуть динозаври. Інколи аж над хмарочосами піднімаються. Динозаврів тут аж кишить. Поруч з таким динозавром людина – ніщо. Мов англійська шпилька в окулярах. Уявляєш, як я тут почуваюся зле.
Мила моя! Я тобі вчора так і не написав, чого я цілий вечір реготав. Власне, не реготав, а буквально на стінку дерся, наче сіамський кіт. Після Собачої ліги наступного дня виступила з протестом Котяча ліга. Ці тільки котиків та кішечок люблять. Що тут тільки робилося! Вони повибивали вікна в найбільшій аптеці на 5-й авеню, Інколи я сюди забігав, щоб купити аспірину й кілька сандвічів. Ця американська звичка їсти аспірин передалася й мені. Я борюсь з цим буржуазним пережитком і відчуваю, що вже переборов його. У моїй аптечці несподівано натрапив на пенталгін. Пригадуєш, це ти мені його поклала. Люба моя, я на цьому пенталгіні зекономив 28 доларів. По-перше, тут його нема, а по-друге, ліки страшенно дорогі. Пачка якихось нещасних таблеток коштує стільки ж, як любительський фотоапарат "Полароїд". Це той, що через п'ять секунд викидає тобі на руку кольорові фотографії. Щоб вони швидше проявлялись, досить притулити їх до живота, й карточки готові. Дуже люблять тепло, мов кішечки. Так ось, про кішечок. Котяча ліга теж вирішила одягти своїх кішечок у білі шовкові й атласні спіднички, а котиків в оксамитові трусики. Вмерти можна! Ти побачила б цю картину. Божеволіють люди. Бісяться від жиру. Замість того щоб по-серйозному страйкувати. Замість того щоб нести серйозні гасла, що б ти думала вони несли? Один ніс транспарант з таким написом (я спеціально для тебе переклав): "Геть валер'янку з наших аптек! Наші кішечки мають бути такі ж спокійні, як наші серця".
Або ось ще одне гасло: "Геть з нашого календаря місяць березень!" Над цією проблемою зараз засідає конгрес – представники у палаті сенаторів, а сенатори в палаті представників. Помінялися місцями з однією метою, може, після цього в них усе стане на своє місце. А то від проблем (соціальних) Америка сьогодні божеволіє. Її золотий вік це вже – історія. Її спогад.
У Нью-Йорк приїхала Софі Лорен. Про її приїзд уся американська преса писала. Передавали інтерв'ю з нею по всіх дванадцяти каналах. 13-го каналу, як і 13-ї квартири, 13-го будинку й 13-ї авеню, у Нью-Йорку нема. Отакий забобонний і темний народ, Так от, депутація попрямувала в готель, де Софі жила зі своїми двома знаменитими кішечками. Одну з них, старшеньку, звали Маккароні, а меншеньку – Спагетті.
За невеличку плату – 125 тисяч – Софі погодилась взяти участь в параді котів. Якийсь бос розщедрився і суму подвоїв. Вона йшла попереду всіх ньюйорківців. Двох своїх котиків вона по-материнськи пригортала до грудей. Радощам не було меж. Один власник кішки йшов крайній праворуч. По телебаченню бачив. Так от, він завважив аптеку, на якій висів напис: "Купуйте валер'янку. Вона вам забезпечить спокійний сон навіть тоді, коли ваш кіт забереться на Емпайр стейт білдінг". Це той хмарочос, про який я тобі, люба, писав у моєму попередньому листі. Ти б мала його бачити уві сні.