Невже ця красуня – не стюардеса, а переодягнена повітряна піратка й тепер приземлить нас не в аеропорту імені Кеннеді, а десь в районі Барбадосу чи Барбуду? Я згадав слова дружини, котра мені говорила, що повітряними флібустьєрами тепер небо начинене так само густо, як космос штучними супутниками.
І ще я терпіти не міг людей, які на тебе дивляться примруженими очима, ніби ціляться, щоб перший постріл зробити по тобі. Навіть якщо вони схожі на Мірей Матьє. Це мене завжди дратувало. Одначе стюардеса мене раптом заспокоїла, голос у неї таки був чарівний – справжнє меццо-сопрано. (Просто я так думаю).
– Перед вами звичайна ракетниця, – пояснювала вона, тримаючи її, як мені здалося, дещо близько, перед самісіньким моїм носом.
– Ракетницю підносите над головою і натискуєте на спуск.
Я чомусь зіщулився і про всяк випадок пірнув у сидіння. Тут все-таки затишніше, ніж на океанських глибинах. Коли я опустив руки від своїх вух, у салоні висів пахучий дим. Дірки у стелі не помітив. Слава богу. Інакше міг би початися відплив повітря в атмосферу і сталося б завихрення в літаку. Це дещо могло загальмувати наш політ проти вітру через Атлантику.
– Вона – холостим? – запитав у сусіда, якого усі дипломати називають люб'язно генсеком. Називають так за традицією з огляду на те, що завідуючі загальною частиною міністерства, коротше кажучи, канцелярією, в усіх країнах світу називаються саме так – генсеки. Він не зрозумів, про що йдеться, хоча мені видавався досить обізнаним чоловіком. Мабуть, теж затуляв руками вуха.
– Я не втямив, – промовив він уперше за все коротке наше знайомство. Я негайно заніс його слова у золотий фонд свого записника.
– Питаю, вона стріляла холостими, якщо в стелі дірки нема?
– Вона не стріляла, – відповів трохи холоднувато він.
– А звідки дим у салоні?
– Од моєї сигарети.
– Що, ви палите? Он же написано «Ноу смокінг». – Цього разу мені хотілося поставити його на місце й заодно показати, що мені теж не даремно дали отой ярлик з червоними літерами «VIP».
Він підвівся і відійшов од мене далі, але ближче до міністра.
Почав удавати, ніби вирішує з міністром важливі державні справи, й далі спокійнісінько чадячи сигаретою.
Я за ним не жалкував. Гадаю, він за мною теж. Єдина прикрість – пішла від нас стюардеса. Вона таки здорово вміла зображувати політ літака із стратосфери до океану...
Я остаточно заспокоївся лише тоді, коли Мірей Матьє повідомила нас, що наш повітряний маршрут пролягає над тими ж маршрутами, якими йдуть до Америки та з Америки великі океанські лайнери. Я одразу ж повеселішав і попросив віскі з содовою. Уже настроювався на американський лад. Тепер знав, що досить підняти над головою білий носовичок і тричі крикнути «СОС», як не пізніше чим за півгодини до мене підійде шлюпка чи мотобот. Адже там унизу періодично курсують кораблі то в одному, то в другому напрямку.
Літак об'єднує пасажирів більше, ніж ваших гостей тісна квартира. Тут, якщо хочеш покурити (на генсекові переконався), не можна вийти на балкон навіть через запасний вихід. Бо при стрічному вітрі силою у вісімсот кілометрів на годину тебе може здути й опустити десь в районі Скелястих гір. Тому пасажири тут більше компанійські, ніж у квартирі чи в купе поїзда, а чарку пригублюють навіть ті, хто на землі не менше десяти років навіть пива не п'є. Тости в літаку нескладні. Кількість чарок залежить від кількості посадок. Якщо у вас, приміром, посадок п'ять, виголошують мінімум п'ять тостів. Звичайно, бувають відхилення, але це трапляється дуже рідко. Тільки тоді, коли чаркуються за свої кревні.
Тости всі без винятку оригінальні.
– За м'яку посадку в Парижі! – Тут просто всі бажають хоча б на годинку приземлитися й одним оком поглянути на знаменитий аеродром Орлі, щоб потім вдома сказати, що свого часу був у Парижі.
– За м'яку посадку в Брюсселі!
– За м'яку посадку в Монреалі! – Дехто виголошує цей тост «Монтреалі» на канадський лад і цим самим викликає у вас запитання: «Чому ви так кажете?», щоб потім відповісти: «А я в Канаді три роки жив, поки...»
– За м'яку посадку в аеропорту імені Кеннеді.
Як бачите, зовсім не треба напружуватися, щоб вигадувати якийсь оригінальніший тост. Кращого тосту в атмосфері не вигадаєш. Він лаконічний, чіткий і кожному без винятку до душі.
Раніше, кажуть, було більше тостів. Було більше м'яких посадок. Тепер техніка пішла далеко вперед і відстані, як і тости, значно скоротилися. Дуже швидко літаки почали літати: не встигаєш усе, що тобі виставлять, з'їсти й, головне – випити. Раніше, стверджують, у жодній пляшці й краплини не лишалося.