– От саме від цього мені і страшно.
– Все ходімо – Джек вийшов з машини відчинив задні двері і забрав деякі коробки звідти, я ще досі сиділа в машині переборюючи свій страх, зараз або ніколи давай Мері не будь боягузкою надерем всім зад.
– ТАК! Надерем всім зад – з такими словами я вилізаю із машини.
– Мері.
–Що я вже іду!
–А обов’язково кричати? Нас можуть почути.
–Вибач.
– Так, гаразд допоможи мені візьми цю коробку.
– Гаразд, емм… Джеку тут щось ворушиться що це вбіса таке!
– Мері краще тобі не знати ти ще більше почнеш панікувати, не хвилюйся вони тебе не з’їдять.
– Не з’їдять? Та що там таке.
– Поки що не відкривай, і постарайся заспокоїтися.
– Я спокійна!
– Та я бачу. Ти десь тут бачиш машину Саймона і Марка.
– Емм… ось вони.
– Пригнися.
– Що там.
– Хтось вийшов і йде прямо до парковки.
– Джек я ж говорила що нічого не вийде поки не пізно змиваємся звідси.
– Тихо – то був якийсь хлопець ми його так і не розгледіли, він підійшов до однієї з машин завів мотор і поїхав геть.
– Фух, пронесло.
– Так ходімо ми не можемо втрачати а ні хвилини – ми підійшли до машини Саймона Джек витягнув з кишені якийсь пристрій і прикріпив його до дверець авто, дверцята в машині вмить відчинилися.
– Звідки це у тебе.
– Думаєш ти тут одна ніндзя.
– Знову ти зі своїми жартами.
– От тепер можеш відкривати коробку, але тільки за будь яких обставин не панікуй.
– Гаразд постараюся – я обережно відчинила коробку і побачила що в середині щури, тим часом Джек поклав щось на сидіння авто – Боже Джек звідки вони в тебе.
– Є один знайомий, дай їх мені – мої руки почали тремтіти, я обережно відала коробку Джекові, він миттю випустив їх в салон вони почали розбігатися а почувши що десь поруч їжа побігли до шматків які Джек туди поклав, після цього Джек хутко закрив дверцята і ми побігли до наступної машини.
– Що на цей раз ти вигадав – після моїх слів Джек відкрив невеличку коробочку в середині якої була баночку з жовтою фарбою.
– Давай перефарбуємо його авто мені ніколи не подобався цей колір.
– Мені теж, ей а як же сигналізація. Чи ти знову скористаєшся своїм чудо пристроєм.
– Мій чудо пристрій лише відчиняє дверцята машин і на деякий час блокує сигналізацію ми не встигнемо.
– І що робити.
– Зробимо це надзвичайно обережно, щоб сигналізація не спрацювала.
– А якщо спрацює.
– То змиваємося звідси як найшвидше.
– Все чисто.
– Вперед.
В будинку лунала музина яку добре було чутно аж на подвір’я всі веселилися, пили, лишень ми з Джеком як ті злодюжки оглядалися навкруги підходячи до машини. Джек витягнув з кишені якийсь клаптик паперу в йому було щось загорнуто, то були щітки від фарби.
– Ну що подруго розважимося.
– Так – Джек відкрив коробку з фарбою і ми взялися за роботу, звісно ми не збиралися перефарбовувати всю машину, а навпаки ми почали просто бризгати на неї фарбу, закінчивши наше діло ми позбулися доказів і хутко забралися з місця злочину наступною зупинкою як повідомив мені Джек мав бути будинок Джоша для нього він приготував особливий подарунок.
– Ти можеш в це повірити нарешті ми це зробили ми помстилися.
– Не спіши з висновками в нас попереду ще чотири пункти призначення.
– Як ти до такого додумався.
– Завдяки тобі ти штовхнула мене на цю ідею.
– То тепер я погана.
– Ха-ха – погода що раз погіршувалася і нам потрібно було поспішати поки дощ не почався. Ми миттю доїхали до будинку Джоша адже він близько жив біля Елісон. Цього разу я вже не боялася я миттю вийшла з машини знаючи що не можна втрачати а ні хвилини. Джек також вийшов ми оглянулись навкруги перевіряючи чи нікого немає. Здається чисто, лишень я без своїх окулярів в ночі не була впевнена в цьому. Джек впевнено поспішив до будинку Джоша. Добре що його кімната знаходилася на першому поверсі і до неї було легко добратися.
– Що, вже цього разу ти без своїх супер коробок з сюрпризами – пошепки промовила я до Джека.
– Ні без них в мене є для нього особливий подарунок – витягнувши з кишені джинсів якийсь пакуночок Джек протягає його мені.
– Візьми.
– Порошок для свербіння.
– Так – я з усмішкою на обличчі ледь стримуючи сміх іду за Джеком, нам пощастило вікно в кімнату Джоша було відчиненим, ми без проблем забралися в нього. Джек розправляє ліжко Джоша зриває наліпку і висипає весь порошок туди, всі три пачки я теж слідую за ним.
– Солодких снів Джош.
І з цими словами ми біжимо до авто, Джек заводить мотор і ми вмить опиняємося вже далеко від дому.
– Три вже є ще три і наша місія виконана.
– Ахахахахахахаха – нарешті я наважуюся засміятися – це геніально, ні ну дійсно порошок для свербіння.
– Зачекай ти ще не бачила що я підготував для наших милих дам. Бачиш той зелений контейнер візьми його сюди, це для Тайри – я послухалася і взяла його.
– Ого, це що шершні.
– Ага.
– В Тайри на них алергія.
– Ага.
– Ти божевільний.
– Ага.
– Ти щось можеш відповісти крім ага.
– Ага.
– Джек…а скільки їх тут.
– Всього-навсього лишень два, більше не міг знайти. Ось ми вже приїхали.
– А от тут буде складніше її кімната знаходиться на другому поверсі.
– Я знаю саме тому ти залишишся на дворі і будеш стерегти чи ніхто не йде а я тим часом залізу у вікно і зроблю все.
– Гаразд я згодна.
Джек як справжній скалелаз видирається на веранду і з легкістю пробирається до вікна Тайри, нам пощастило що це вікно теж було відчинене, Джек обережно відкриває вікно потім контейнер і випускає наших милих друзів у кімнату.
– Все, я спускаюся.
– Джек! Ні не роби цього тут якась машина під’їхала.
– Що? Так Мері тікай звідси в машину.
– А ти Джек я тебе не покину.
– Якщо я не прийду через п’ять хвилин заводь мотор і тікай.
– Джек.
– Швидко поки тебе не помітили – я послухалася Джека швидко добігла до машини і чекала його там. Виявляється то була машина якогось хлопця який привіз Тайру додому, вони не довго сиділи в машині от я бачу як Тайра виходить і прямує до будинку. Джека досі не було, вмить у кімнаті Тайри загорілося світло, вона щось там шукала а тим часом Джек пригнувшись під її вікном намагався бути непомітним. І тут так само швидко світло погасло Тайра вибігла на двір до машини і вони поїхали.
– Фух це було близько – вривається в машину Джек, від несподіванки я здригнулася.
– Джеку! Ти живий, тебе не помітили – в цю мить я обіймаю його.
– Так…задушиш.
– Вибач.
– Їдемо до наступної цілі.
Наступною ціллю був будинок Белли і Лори добре що вони жили по сусідству, але до них потрібно було далеченько добиратися.
– Здається зараз дощ почнеться. Небо зовсім захмурилося.
– Ні, я не хочу дощу, він же нам завдання ускладнить.
– Ага…
– О! я дещо вигадав якщо ти звісно погодишся.
– І що?
– Не будемо втрачати дорогоціного часу. Давай ти прокрадешся до будинку Лори а я до Белли.
–Ти зглузду з’їхав, а якщо я провалюся і мене помітять?
– Не хвилюйся.
– Ні Джеку я не згодна.
– Ну гаразд.
– Підемо разом.
Хмари весело пливли по небу десь в далечі був чутний грім, вітер прискорився. Ми нарешті доїхали до будинку Белли і Лори.
– Ну що ти готова до останньої місії.
– Так, що ти приготував для них – Джек повертається і забирає із заднього сидіння останні дві коробки.
– Ну що вибирай мурахи чи жаби.
– Ха-ха мурахи ти серйозно я чекала на щось грандіозніше.
– Не поспішай з висновками це не просто мурахи це мурахи- терміти.
– Ого, і для кого ж вони приготовлені.
– Для нашої стервочки Белли.
– Ууууу…я ненавиджу жаб тому візьму милих комах
– Гаразд – ми виходимо з машини знову оглядаємося і прямуємо до будинків.
– Джек а можна питання.
– Так питай.
– Ну шершнів ти зловив сам щурів тобі дав знайомий фарбу і сверблячий порошок купив а звідки мурахи-терміти і жаби.