– Я взяв їх з кабінету біології я дружу там з одним ботаном, жабів і мурах все одно тримали для експерементів. От я і попросив його він погодився.
– Ха-ха – от ми пробираємося в будинок Лори? Беллу ми залишили на десерт/
– Швидше.
– Іду – хоч і будинок Лори знаходився на другому поверсі але до нього було легко добратися, ми залізли по аварійній драбині і от все знаходимося на криші біля вікна.
– Не відчиняється.
– Що?! Як так спробуй сильніше.
– Намагаюся.
– Дай я тобі допоможу – нарешті ми із спільними зусиллями відчинили вікно, і пробралися до кімнати.
– Ну що випускай їх Мері.
– Ні-ні краще ти.
– Боягузка.
– Хоч ще один синець під око?
– Гаразд-гаразд заспокойся – поки Джек випускай жабів я обдивлялася її кімнату і помітила дещо цікаве повно старих платівок я вирішила поглянути і здивувалася.
– Джек!
– Що?
– Поглянь.
– Ого скільки старих платівок.
– Вона теж слухає рок!
– Не сміши.
– Я не…сам поглянь от платівка Бітлз а от Металіки, Стікс, Кісс.
– Я в шоці.
– Я теж.
– Гаразд забираємося звідси поки нас не помітили – і раптом ми чуємо шум невже Лора повернулася так швидко повільні кроки наближалися до кімнати.
– Що робити Джек.
– Не панікуй, під ліжко.
– Що?
– Давай швидше – я послухалася, ми залізли під ліжко і намагалися сидіти там тихо, аж раптом двері відчиняються в кімнату хтось заходить, і тут я почала нестримно хвилюватися здавалося от-от і серце вискочить із грудей.
– Лора люба це ти? – чуємо ми голос то була мама Лори, ввімкнувши світло вона оглянула кімнату а потім переконавшись що нікого немає вимкнула світло і зачинила двері, і тут би все було добре як би не це.
– Джек! По мені щось слизьке лазить…так це ж жаби!
– Ні тільки не це – я вже хотіла закричати аж раптом відчуваю як Джекова рука закриває мені рот – Мері…Мері тільки не кричи прошу я їх зніму з тебе – вмить Джек забирає жаб з мене і я як навіжена вибігаю із під ліжка.
– Бе…бе фу вони такі слизькі тепер це буде снитися мені в кошмарах.
– Все змиваємося звідси – нарешті ми вийшли з будинку, і ось остання ціль Белла. На годиннику була третя, нам потрібно було поспішати, бо будь якої миті Белла могла повернутися. Ми швиденько як справжні професіональні злодюжки непомітно пробралися до вікна Белли, її кімната була на першому поверсі тому ніяких складнощів добратися до неї не було.
– Не відчиняється.
– Спробуй сильніше смикнути.
– Замкнено.
– Що ж робити.
– О я згадав в мене в машині є дещо зачекай мене тут гаразд.
– Добре, але швидше – Джек вмить побіг до машини але не побачивши під ногами гілку спідкнувся і впав на землю.
– Аааа…чорт.
– Джек з тобою все гаразд.
– Так, все нормально – піднявшись він продовжив свій путь цього разу обережніше. Взявши з машини все що треба брюнет поспіхом помчав до мене вже цього разу оминаючи те місце де він упав.
– Ти швидко.
– Так-так погляньмо.
– Що це…це що лом?? Ми що будемо проламуватися в її будинок
– Саме так, нічого страшного я тільки постараюся підняти вікно це не буде так помітно – вмить брюнет приступив до роботи хвилин дві він копирсався поки вікно не піддалося йому і нарешті відчинилося – ну що ходімо.
– Так.
– Тільки після вас мадам.
– Ой який джентельмен – ми пробралися в кімнату Белли і здавалося що ми потрапили в звалище непотрібних речей або на якийсь ринок повсюду були розкидані її речі одяг, взуття.
– Ого, ну і бардак в мене і то чистіше в кімнаті.
– Точно тут не те що мурахи заведуться тут і жуки.
– Ха-ха да.
– Ну давай швидше – швидко зробивши останню місію ми безшумно забралися звідти.
– Ну ось остання місія виконана треба її відсвяткувати.
– Так, але не забувай що я все ще під домашнім арештом.
– А я тут хотів піти з тобою на один концерт вони завтра тут виступають.
– Це часом не Sweet Poison.
– Так саме вони, ти що їх знаєш.
– Можна і так сказати – ми сіли в машину і вже вирушали додому, погода зовсім зіпсувалася вітер посилювався і почав йти невеличкий дощик добре що ми все встигли зробити ще до того як дощ почався.
– То звідки ти їх знаєш?
– Це довга історія.
– Ну гаразд але ми підемо так?
– Ну не знаю.
– Ну Мерііііі будь ласка.
– Ну гаразд не дивися на мене своїми щинячими очима, йдемо.
– Ура, я тебе люблю.
– Ну не потрібно цих телячих ніжностей.
– Все чекаю тебе завтра о тій же порі що й сьогодні – і ось вже нарешті видніється мій дім нарешті я посплю.
– Ну бувай зустрінемося завтра.
– Так до завтра, в них там барабанщиця гарна ти мене з нею познайомиш.
– Добраніч!
– А ще з гітаристкою.
– Добраніч Джек – захлопнувши двері від авто і попрощавшись з Джеком я попрямувала додому, тихо відчинила двері і як справжній професіонал злодюжка без жодного звуку пішла до кімнати, ця ніч мене дуже втомила і я навіть не мала сил щоб переодягнутися.
Розділ 9
Ранок, я ледь прокинулася через погоду так не хотілося йти до школи на дворі сипало як із відра добре що хоча б вітру не було і мені ще так хотілося повалятися в ліжку. І тут мій геніальний мозок вигадав одну ідею…
– Мам я не піду на перший урок.
– Чому?
– Мені щось не добре.
– Ого та ти вся бліда, ну гаразд я зателефоную директору скажу що тобі недобре, а якщо не стане краще то залишайся вдома гаразд.
– Добре.
– Може мені залишитися вдома з тобою.
– Ні не варто.
– Точно.
– Так.
– Ну гаразд але все одно я буду телефонувати тобі.
– Гаразд.
– Ну все я запізнююся на роботу, бувай.
– Удачі на роботі – так! мій мозок все ж таки геніальний ура ще годину можна поспати.
Я так і зробила попрямувала до кімнати і солодко заснула під шум дощу. Мене розбудив телефонний дзвінок, телефонував Джек.
– Привіт Мері, привіт – чую я голоси Єви і Джека – ми хвилюємося чому до школи не прийшла.
– Привіт народ, зараз буду просто зранку погано почувалася і тому не прийшла на перший урок.
– І на другий запізнишся.
– Ні я ще можу встигнути.
– Ні він почався ще сім хвилин назад.
– Блін. А ви чому не на уроці?
– В нас філософія вирішили прогуляти, зараз ми в Black Road сьогодні в них день класичного року.
– Круто.
– Тож збирайся ми тебе теж тут чикаємо.
– Вже біжу… – я швиденько одягаюся збираю речі і вирушаю в школу дощ вже перестав. Звідси не їхали автобуси тому в мене були два варіанти або йти на зупинку до якої хвилин п’ятнадцять або ж викликати таксі я обрала друге порившись в маминих документах які лежали на столі я все ж знайшла візитну карточку служби таксі, трішки почекавши я побачила перед домом жовте таксі, так швидко? Переконавшись що це моє таксі я сіла в нього і вирушила до школи, добралися ми туди за хвилин десять в два рази швидше ніж на шкільному автобусі.
– Привіт народ!
– О Мері ти так швидко.
– Привіт.
– Ну що кажете день класичного року.
– Ага.
– Круто.
– Ага.
– Джеку ти знову за своє.
– Ага.
– Годі.
– О моя улюблена пісня – нашу розмову перервала Єва.
– Я теж її люблю – то була пісня мабуть всім відома AC/DC Back in Black, запальна і весела. Просидівши весь наступний урок ми все ж таки вирішили повернутися до школи залишалося всього-навсього два уроки до кінця. Історію ми просиділи разом, я завжди любила цей кабінет великий просторий, на стінах висіли різні плакати, стенди і ще мені подобалося те що парти ідуть суцільно за один ряд могли поміститися десятеро людей. Цей урок не був нудним. Пролунав дзвінок всі почали виходити з кабінету, наступним уроком була біологія, в Джека і Єви – географія. І еліта точніше частина еліти мала теж там бути, по всій школі блукали чутки про те що ми з Джеком зробили цій компанії, Джоша так і не було в школі його батьки вирішили що в нього алергія і відвезли його до лікарні на щастя нікого не підозрювали. Я не любила біологію тому що цей урок був нудний як на мене, на щастя всі нудні уроки коли небуть закінчуються, через те що я хотіла спати я заснула прямо на середині цікавої лекції про динозаврів, добре що мене не помітили. Ось пролунав останній дзвінок всі швидко почали виходили з кабінета поспішаючи додому. Дощу не було але по небу подекуди лунали звуки грому і щоб не намокнути я поспішила на зупинку де мав зупинитися шкільний автобус, мама сьогодні мене не забиратиме зі школи вона повідомила що в неї багато роботи і вона буде пізно, Єви і Джека ніде не було видно. Я впевнено йшла до зупинки і здригнулася він того що хтось схопив мене за руку то був Саймон, повернувшись перед собою я побачила всю компанію еліти ну майже всю не було Тайри й Джоша.