– Привіт Мері!
– Привіт.
– Ах ти ж мерзенна істота.
– Що?
– Не удавай ніби нічого не знаєш!
– Про що це ти Саймон.
– Він намагається донести до твого нікчемного мозку те що ти зробила – зухвало продовжив Марк.
– Не варто було тобі зв’язуватися з нами.
– Я не розумію? – хоча я давно вже зрозуміла про що вони але я не хотіла цього показувати і тому поводила себе так ніби ні про що не догадуюся.
– Освіжу твою пам’ять, вчора на вечірці у Елісон хтось розфарбував машину Марка і впустив в машину Саймона щурів! – промовила Белла.
– Ха-ха то ще є люди які вас ненавидять.
– Не прикидайся Мері! – штовхнувши мене промовив Марк.
– Свідки бачили як якась дівчина дуже схожа на тебе вибігала звідти – продовжив Саймон.
– Ви що…вважаєте що це я могла таке зробити.
– А хто ж іще.
– По-перше як я могла бути там якщо я під домашнім арештом і крім школи і дому більше нікуди мене не відпускають, по-друге як я могла непомітно запустити щурів в машину так щоб сигналізація не спрацювала?
– Це логічно але наші свідки надійні і не могли помилитися.
– Хочеш війни буде тобі війна! – після цих слів вони синхронно повернулися і пішли геть, автобус вже чекав на зупинці я ще й досі сиділа завмерши на очах почали з’являтися сльози. Що далі буде, тепер мені точно не дожити до випускного.
– Дівчино ви заходите чи ні! Мені ще тут довго стояти? – звернувся до мене водій автобуса.
– Так-так я іду – я зайшла в автобус, Джека там не було вже відїхаючи від школи я побачила машину Євиної мами яка їхала в напрямку школи. А раптом вони і Джека помітили разом зі мною, а якщо вони йому заподіють зла сльози так і наверталися від цих думок. І я вирішила зателефонувати йому і поцікавитися що з ним, вже вийшовши з автобуса я хотіла набрати номер але дощ почався і я швиденько побігла додому, відчинила двері стягнула мокрий одяг приготувала гарячий шоколад і тоді аж зателефонувала Джеку. Джек досить довгий час не брав трубку і жахливі думки знову пролітали в мене в голові, і тут нарешті я чую стомлений голос Джека.
– Алло.
– Привіт, все гаразд?
– Так.
– Чому ти не їхав на автобусі?
– Я…я взяв машину у батьків сьогодні і тому не був. А ти звідки знаєш що я не був ти ж з мамою їхати мала.
– Мала, але в неї купа роботи сьогодні і я поїхала на автобусі.
– Чому не сказала мені я міг тебе підкинути.
– А що в тебе з голосом щось сталося?
– Та ні я просто заснув, стомлений від наших нічних пригод. А чому ти так хвилюєшся за мене, в тебе все гаразд.
– Так – збрехала я і поклала трубку. Я так рада що з ним все гаразд, марно хвилювалася а от що мені робити. Мої думки перебив телефонний дзвінок то знову був Джек.
– Я от що хотів запитати наша домовленість ще в силі?
– Так звісно. Сьогодні о дванадцятій біля мене.
Я була стомлена але спати не могла погані думки так і лізли в голову, і щоб якось відволіктися я вирішила приготувати вечерю, смажена картопля єдина річ що в мене виходила бездоганно. Тому я вирішила пригутувати саме її.
Під час приготування вечері я й сама захотіла їсти, так потрібно скуштувати всій шедевр, поклавши в посуду порцію картоплі я принялася їсти, хм непогано-непогано.
– Ммм що так смачно пахне? – входячи в дім промовила мама – ти сама готувала?
– Привіт мам, так смажена картопля єдина річ що мені добре виходить. Роздягайся і йди вечеряти.
– Гаразд люба вже йду, ледь звільнилася від роботи стільки справ навалилося за останній час.
Мама переодягнулася і ми разом повечеряли. Потім я піднялася до кімнати і почала дивитися серіали щоб не заснути. Одна серія за іншою час нестерпно повільно проминав, я вже відволіклася від думки про те що завтра мені в школі настане кінець і просто насолоджувалася серіало-переглядом паралельно згадуючи той день коли я зустрілася з групою Sweet Poison. І тут мене повертає до реальності телефонний дзвінок.
– Алло.
– І не говори що ти знову заснула.
– Ні я серіал дивлюся.
– Ну що готова?
– Авжеш.
– І мені не довидеться тебе чекати поки ти переодягнешся?
– Ні тому що я була готова ще годину тому.
– Добре швиденько виходь – я як і попереднього разу безшумно пробралася на двір і швидким кроком попрямувала до машини Джека.
– Ну що поїхали.
– Так.
– Так ти познайомиш мене з барабанщицею??
– Ну добре познайомлю.
– Ура! Я люблю тебе.
– Ти це вже казав.
–Я знаю – до вечора погода налагодилася вітер розвіяв всі грозові хмари і сонечко приємно світило, але все одно ніч була прохолодною. Ми швидко доїхали до бару де мали виступати Адам із групою. Джек припаркував машину і я вийшла на вулицю голосну музику чітко було чути аж на двір на стоянці я побачила і той розфарбований фургончик на якому подорожували Адам і Ерік з компанією.
– Ось поглянь а от і їх фургончик.
– Звідки ти це знаєш, ну колись ти змушена будеш розповісти мені як познайомилася з ними.
– Може колись – з усмішкою на обличчі промовила я. Ми попрямували в бар це була невеличка за розмірами будівля більше схожа на міні маркер або на придорожне кафе на дверях нас зустрів охоронець він був величезний своїм тілом він закривав весь вхід.
– Ваші білети будь ласка.
– Ось.
– Проходьте.
В середині панувала спокійна атмосфера інді року, невеличкі столики простягалися вздовж кімнати тим самим звільняючи місце для тансполу людей було багато як для такого маленького приміщення крім Адама і його групи ще виступали двоє якихось не місцевих груп. Там справді панувала така спокійна атмосфера ніхто не штовхався не валявся п’яним десь на підлозі в таких закладах ти почуваєш себе своєю а не чужою. Ми з Джеком підійшли трішки вперед щоб розгледіти групи. Одна вже закінчила свій виступ і повільно йшла геть зі сцени. Інша вже виходила на сцену і я впізнала знайомі обличчя, так то був Ерік а за ним йшов Ден. Побачивши їх в мене на обличчі вмить з’явилася усмішка. А от і на сцену виходить Адам.
– Ось вони Мері.
– Так я бачу.
– Підійдемо ближче?
– Добре – побачивши мене Адам всміхнувся. Концерт почався всі почали енергійно стрибати і підспівувати їм. Адам почав співати я не чула раніше як він співав і почувши це вперше ти розумієш ась він талант, ледь хрипкий приємний голос в його голосі я впізнала голос відомого співака із групи Lifehouse Джейсона Вейда. Я просто стояла там і насолоджувався концертом. І засмутилася коли вони закінчили грати. Після цього ми з Джеком відійшли до барної стійки.
– Щось будете замовляти?
– Ні спасибі – промовила я.
Після того як вони закінчили грати і спустилися зі сцени не втрачали ні хвилини і підійшли привітатися. Я побачила два силуети то були Ден і Сара вони наближалися до нас.
– Привіт!
– Привіт.
– Які люди сюди прийшли – промовив Ден.
– Так я вирішила все ж прийти.
– Адам буде радий твоєму візиту – промовила Сара.
– Еммм…Мері!
– О так а це мій друг Джек.
– Дуже приємно мене звуть Сара.
– Ще й як приємно. Привіт.
– Привіт а я Деніал.