–Привіт.
–А де інші.
–Складають обладнання, зараз підійдуть – промовив Деніал – о а ось і вони.
–Мері привіт!
–Привіт народ.
–Я радий що ти прийшла.
–Ми всі раді не ти один Адаме.
–То може сядем за столик? – запропонувала Меліса.
–Так з радістю!
–Ой а хто це.
–Народ ви вже всі зібралися тому дозвольте познайомити вас із моїм другом його звуть…
–Джек…мене звати Джек.
–Привіт Джек.
–Ви щось будете пити.
–Я ні спасибі.
–Точно Мері.
–Так.
–А я пригощаю на честь знайомства – промовив голосно Джек.
–Джеку ти що робиш, грошей вистачить – пошепки відповіла я йому.
–Так не хвилюйся.
– Ну якщо мій любий друг пригощає я буду безалкогольне мохіто.
– Окей, всі замовлення зробимо.
Джек звісно ж кадр життя але він мій друг, ми попрямували до нашого столика нам швидко принесли наші замовлення, ми сиділи і говорили підколюючи один одного і в цю мить я нарешті зрозуміла що означає справжня дружба. Хоч ми бачилися лишень два рази але я вже звикла до них.
– Ходімо я покажу тобі одне місце – промовив Адам до мене.
– Гаразд.
– Народ ми відійдемо на декілька хвилин.
– Уууууу.
– Ніяких ууууу.
– Ми просто ідем подивитися на нічне небо і зорі.
– Ууууу!
– І все! замовкніть – з сарказмом у голосі промовляє Адам. Потім бере мене за руку і ми кудись ідем проштовхуючи натовп який зібрався нарешті ми доходимо до східців які ведуть нас на гору потім ми повертаємо і знову ідемо сходами аж до кінця.
– Куди це ти ведеш мене?
– Сюрприз! – ми підіймаємося аж до самого верха Адам відчиняє якісь древі і ми опиняємося на даху будівлі.
– Овввва яка краса!
– Так я знаю.
– Як прекрасно – Адам показує на невеличку лавку і ми ідемо туди, місяць у повні так яскраво світить що на дрові наче в день світло милі зірочки розстелилися по небу і також освічують ніч, після дощу на дворі холоднувато але це не заважає насолоджуватися цим видовищем.
– Краса правда ж?
– Так.
– Знав що тобі сподобається.
– Ага. До речі ти дуже круто співаєш.
– Спасибі.
– І ще ти дуже схожий на Алекса Гаскарта із All time low.
– Ха-ха справді.
– Ну так, така ж зачістка тільки волосся темніше і щитинка. Ти часом не його брат?
– Ні.
– Шкода.
– Так. Я простий співак мандрівник. Моя мрія побувати в Нью-Йорку.
– Ви що там ні разу не були?
– Ні не доводилося. Але цього року ми вирішили це зробити.
– Справді?
– Так вирушаємо завтра рано. Наш шлях буде простягатися по штатах від Вірджинії до Меріленда потім до Пенсільванії і до Нью-Йорку, хочу побачити статую Свободи.
– Круто я б теж хотіла з вами поїхати.
–То їдьмо! В чому проблема?
– Школа, родина – і тут я згадала що мене завтра чекає в школі і мій чудовий настрій зіпсувався.
– Так, це складно покинути рідне місто.
– Тут холодно давай підемо всередину?
– Гаразд але перед цим мені дещо потрібно зробити – я вже піднялася ще раз помилувалася прекрасним видом і вже збиралася йди як раптом Адам схоплює мене і цілує. І тут від несподіванки я незнаю що робити.
– Все тепер можемо йти – я й досі стою шокована не здатна поворухнутися.
– Ходімо бо наші напевно засумували за нами – це все на що я була здатна після невеличкого шоку. Ми спустилися сходами до нашої компанії і побачили що всі дружньо розмовляють як старі знайомі, раптом я почула вібрацію в кишені, по мені побігли мурахи коли я побачила хто мені дзвонив то була мама, я швидко вибігла на двір.
– Алло мам.
– Алло, знаєш що я виявила коли зайшла до твоєї кімнати що тебе немає я обшукала весь будинок і двір думаючи що ти десь вийшла а тебе не має де ти ходиш!!!
– Мам, я все поясню.
– А це що музика грає!
– Мам.
– Де ти і з ким!!
– Я…я
– Правду!!
– Я і Джек пішли на концерт тут у місті це неподалік звідси.
– Знову концерт і знову той Джек!! Негайно щоб через п’ять хвилин була дома!
– Гаразд – до мене підходить Адам.
– Все гаразд ти так несподівано вибігла?
– Ні не все гаразд мені потрібно йти додому – а сльози так і наверталися на обличчі. Я швидко попрямувала до Джека схопила його за руку і відтягла надвір.
– Що таке Мері?
– Мама…вона пішла в мою кімнату і…
– Мері не хвилюйся. Я тебе відвезу.
– Спасибі Джек.
– Давай швидше в машину. Ми хутко сіли в машину і поїхали додому навіть не попрощавшись із групою. Вмить ми опинилися біля будинку світло в кімнаті горіло і мене очікував великий скандал.
– Ось приїхали. Вибач Мері це я у всьому винен не потрібно було тебе вмовляти іти зі мною.
– Ні Джек це я сама, я так вирішила і в цьому лишень моя провина.
– Мері…
– Бувай Джеку.
Я захлопнула дверцята машини і попрямувала в дім мама вже чекала мене біля входу, а потім як ви вже мали здогадатися був великий скандал.
– Ти хочеш моєї смерті! Я так хвилювалася не знала де ти що з тобою!
– Вибач мам.
– Вибач…більше щоб я не бачила тебе поруч із цим Джеком все вашій дружбі настав кінець.
– Як і з Євою, Джек був правий ви схожі з місіс Річерсон.
– Що…
– Те мам, а ти думаєш чому я гуляла по лісу тому що мені хотілося цього я намагалася розвіятися від «приємної розмови» з нею. Вона також сказала що нашій з Євою дружбі настав кінець – після цих слів я із сльозами на обличчі побігла до своєї кімнати і замкнулася там. Мама декілька хвилин намагалася поговорити зі мною і переконати щоб я вийшла але побачивши що все марно пішла до своєї кімнати.
Я лежала на ліжку обличчям в подушку намагаючись стримати сльози, погані думки знову почали лізти в голову. Все от тепер моєму веселому життю і мені настав кінець. В мене тепер немає друзів, в школі мене хочуть убити. Що далі як мені бути, що робити. І тут мене осяйнуло.
– Досить з мене цього лайна – промовила я піднімаючись з ліжка – до школи я точно не повернуся.
Знайшовши в шафі туристичну сумку я взялася за діло, витягнувши з гардероба весь свій улюбленний одяг і взявши парочку кедів я засунула це все в сумку, потім порившись в столі і знайшла свої документи потім витягла заначку яку я збирала протягом двох років їх там назбиралося аж десять тисяч прекрасно, мені висталить, вилягнула свій шкільний рюкзак поклала гроші і документи туди ну все я готова, точно мало не забула зарядка і телефон доведеться сім картку тут залишити, я миттю вимкнула телефон витягла сім картку і поклала його теж в рюкзак.
– От тепер я буду вільна – ще посидівши декілька хвилин в кімнаті прощаючись із нею я взяла листок і написала прощальну записку мамі висказала все те що в мене на душі і ще плюс залишила відеоповідомлення на ноутбуці.
Я ніколи не хотіла навчатися в якихось пристижних закладах, я завжди хотіла подорожувати по світу зустрічати нові місця людей і сподіваюся мама це зрозуміє. Написавши листа я тихенько вийшла з кімнати перевіривши що мама спить я пішла геть. Швиденько побігла в напрямку до лісу сподіваюся вони ще там, була десь шоста ранку на дворі стало ще холодніше, на небі не було жодної хмаринки вчерашній вітер їх всіх розігнав, холодна роса неприємно стікала по взутті і ногах, мої джинси всі намокли поки я йшла високими травами нарешті знайшовши дорогу я швиденько побігла до місця де вони зупинилися, Адам казав що вони вирушатимуть рано але ночуватимуть тут адже тут гарно і дорога як раз веде до наступного штату, сподіваюся я не спізнилася. Доходивши до місця призначення я помітила якусь яскраво розфарбовану річ я впізнала її то був їх фургончик, підійшовши ще ближче я побачила що на даху сидить якийсь хлопець, зробивши ще кілька кроків вперед я впізнала його то був Ден. Він сидів на даху і спостерігав як сходить сонце. На вкруги було тихо.
– Любиш дивитися на схід сонця? – від несподіванки він здригнувся і повернув голову в мій бік. Побачивши мене він здивувався.
– М…Мері!
– Привіт може допоможеш мені?
– Що ти тут робиш?! – він швиденько зліз із даху і попрямував до мене міцно обійняв, і як справжній джентльмен допоміг мені з сумкою.