– А хіба не видно що я тут роблю?
– Ти…ти що зібралася їхати з нами?
– Так.
– Правда? УРА!
– Тихо не кричи розбудеш всіх.
– Їх і так потрібно будити, ми зараз вже вирушаємо, а ще потрібно розповісти прекрасну новину! – Ден відчинив дверцята фургона і почав всіх будити а я стояла з боку і спостерігала за цим веселив видовищем – прокидайтеся ліниві задниці в мене чудова новина для вас!!
– Ще п’ять хвилин мамусю – промовив Ерік.
– Прикидайся!
– Яка ще чудова новина Курт Кобейн живий?! – підскочивши промовила Меліса.
Всі повільно почали виходити із фургона і побачивши мене всі здивовано дивилися, ніби перед ними й справді стояв Курт.
– Мері?
– Мері?
– Ого Мері.
– Це сон я не зрозумів? – промовив Ерік.
– Привіт народ.
– Це не сон.
– Ну як вам моя новина.
– Чудова просто прекрасна – промовила з усмішкою на обличчі Сара.
– Що…що ти тут робиш? – промовив Адам.
– Моє життя відстій, мама злиться на мене в школі мене хочуть вбити в мене вже немає друзів так що народ я з вами.
– Що-що я не розчув? – від несподіванки очі Еріка стали ще більшими.
– Ти…ти їдеш з нами? – промовила Меліса.
– Так! – стримуючи сміх від їх виразів облич сказала я.
– Урааааааа!!! – голосно почали кричати вони, від несподіванки я здригнулася.
– Вітаю в нашій родині чувак – промовила Меліса.
– Так відаємо сестричко – промовив Ден.
– Спасибі бро.
Вони насправді були раді тим що я буду в їх команді. Всі вже прокинулися і ми почали збиратися в дорогу. Але перед цим ми поснідали.
– Якщо ти тепер в нашій команді маєш дещо знати про мене – промовила Меліса.
– Що?
– В мене подвійне ім’я, і повністю мене звуть Анна-Меліса Кларсон.
– Ого клас мою колишню подругу звали Анна.
– О це так збіг.
– Ага.
– Тепер і для тебе потрібно шукати місце у фургончику.
– Так бо тепер я з вами.
– Боже я такий радий що ти з нами.
– Всі ми раді цьому Еріку – промовив Ден.
– Так – відповів Адам.
– Алюміть – промовила Анна-Меліса.
– Хахахахаха! Що.
– Оооууу ти ще не все знаєш Мері. Алюмінь це те саме що і амінь тільки по рокерски.
– Ааа тепер зрозуміло.
– Так народ підняли свої гарні дупи і вирушаємо в путь поки в затори не попали – розкомандувався Адам.
– Окей бос слухаємося.
Сонце вже зійшло на дворі потеплішало роса потроху спадала. Поклавши в фургон свої речі я побачила що це дійсно дім на колесах в задньому відділені стояли два надувних ліжка також там було безліч поличок так щоб всі речі могли поміститися там було надзвичайно затишно а на одному із ліжок я помітила милу картину невеличкий котик згорнувся клубочком і міцно спить.
– А це ще хто у нас?
– Його звуть Бальтазар він наш талісман – відповіла мені Сара.
– Гарний.
– Ага.
– А чого я його раніше не бачила.
– Він майже весь час спить, треба було його назвати Хропко а не Бальтазар.
– Так народ все зібралися?
– Так Адаме готові чого розкомандувався – дожовуючи крекер промовив Ден.
– Все розсідайтеся їдьмо.
Ми всі розсілися по місцях і вирушили в дорогу я подумки ще раз попрощалася із домом.
Розділ 10
Незважаючи що фургончик був старим він швидко розігнався і вже через пів години ми були в Норфолку. Я була втомлена і хотіла спати тому прилягла, мені на душі стало спокійніше погані думки вже не турбували мою пам’ять, розуміючи що я вже далеко від всіх цих проблем я міцно заснула. Через годину мене розбудили ми вже були в Річмонді і вирішили зупинитися щоб перекусити.
– Мері прокидайся чую я чийсь голос – то був Деніал.
– І довго я спала?
– Годину.
– А де всі?
– На вулиці – піднявши голову з колін Деніала на яких чомусь я опинилася коли прокинулася я побачила всю компанію вони сиділи і про щось говорили, ми припаркувались десь біля торговельного центру в Річмонді, він був велечезний.
Я піднялася і попрямувала теж на двір вийшовши я здригнулася на дворі було холодно.
– О погляньте хто прокинувся – першим мене помітив Ерік.
– Ну і вигляд у тебе як в зомбі – промовила Меліса.
– Ну спасибі тобі – вигляд в мене й справді був як у зомбі розкуйовджене волосся, мішки під очима, сонний погляд.
Я повернулася назад в фургон щоб взяти щось тепліше і привести себе в порядок інші вже пішли розглядати місто зі мною залишився тільки Адам.
– Як спалося.
– Супер.
– Доведеться сьогодні зняти тут номер.
– Ми що не поїдемо сьогодні.
– Ні, потрібно фургон відвести на ремонт щось мені не подобається звук двигуна. Тому на сьогодні ми застряли тут.
– От халепа.
– Та ні, це місто досить гарне і розваг тут багато, вже готова ходімо.
– Зачекай трішки.
Я ще декілька хвилин приводила себе в порядок а потім ми вирушили.
– А Бальтазара тут залишимо?
– Так нехай спить. Ходімо.
Ми попрямували до торговельного центру, зайшовши всередину я здивувалася від його величини здавалося що це невеличке місто там було все і кафе, і магазини, і більярд, і різні розваги для дітей, і навіть невеличкий стадіон для ігор, всередині було гамірно і багато людей всі кудись поспішали, там панував невеличкий хаос. Мої очі розбігалися від побачиного я роздивлялася це все як маленька дівчинка, яка вперше потрапила в незнайоме місце. Хоч в моєму місті теж були торговельні центри але такого я ще не бачила. І як тут можна було знайти один одного. Ми прогулювалися по цьому величезному приміщені а я все ще дивувалася від його розмірів.
– Ось Ерік ходімо – Адам взяв мене за руку і потягнув за собою – нарешті ми знайшли вас, ну як все необхідне купили?
– Так, все – я побачила як Сара і Меліса разом із Деніалом наближаються до нас в руках в них були великі пакети.
– Нам сьогодні доведеться переночувати в місті, Деніал ти знайшов нам підходяще місце для ночівлі?
– Так авжеж тут не подалік є дешеві хостели, але досить непогані.
– Добре нам підходить.
– Сподіваюся там є душ – промовила Сара.
– Там все є повір.
– Гаразд народ зустрічаємося через пів години біля фургона.
– Окей.
– Зрозуміло.
– Так бос.
Ми разом із Адамом ще трішки погуляли по центру, потім ми вийшли на вулицю і попрямували до фургона погода стала ще похмурою почався дрібненький дощ. Бальтазар вже прокинувся і терпляче виглядав із вікна чекаючи на нас, побачивши що ми наближаємося він зрадів і щойно Адам відчинив дверцята він стрибнув прямо йому в руки.
– Ого і частенько він таке виробляє.
– Так, завжди, ну що скучив за нами. – Адам взяв кота на руки і почав гладити його і чесати животик, від цього він тихенько замурчав.
Як по графіку всі прийшли рівно через пів години поклали накуплені речі у фургон і ми вирушили в хостел який на цю ніч мав замінити нам дім. Приїхали ми досить швидко як і казав Ден він знаходився досить близько біля центру, невеличка тихенька вулиця по якій майже не їхати автомобілі вела до нього, ще одним плюсом для нас було те що біля нього знаходилася автомайстерня. Приїхавши туди ми замовили один багатомісний номер, це було й дешевше й веселіше. Зайшовши в середину нашого номера ми здивувалися адже тут було досить гарно і прибрано, кімната за розмірами була досить простора ніяких двоповерхових ліжок все культурно і сучасно, цей номер не був схожий на ті придорожні готелі він навіть не був схожий на хостел. Ми забрали свої речі з фургона і пішли назад в хостел. Місця вистачило всім навіть одне ліжко було вільним саме там ми поскладали свої речі.
– Гаразд ви тут розкладайтися а я віджену фургон до майстерні. Мері!
– Що Адаме.
– Візьми цього красунчика з собою і погодуйте його – Адам відав мені в руки нашого талісмана а сам пішов.
– Ходи сюди красунчику – ми почали разкладати свої речі, мені тут сподобалося єдиним мінусом було те що душ був спільний і щоб його приняти довелося трохи почекати, але я не марнувала часу і за наказом Адама погодувала Бальтазара.