– Я перший в душ! – викрикнув Ден.
– Розмріявся, ти приймеш його тільки після мене – викрикнула у відповідь Сара.
– Чому ми сваримося в мене ідея давай підемо разом.
– Ха-ха смішно навіть і не мрій, ти виграв іди першим.
– Як малі діти – розкладаючи речі промовив Ерік.
Дощ посилювався тому вийти гуляти ми не могли, довело залишитися всередині. Адам повернувся через декілька хвилин весь мокрий від дощу.
– Жах на дворі така злива.
– Та ми бачимо сеньйоре калюжка – промовила Анна-Меліса.
– Бррр там холодно, хто там у душі.
– Деніал – незадоволено промовила Сара.
– І довго він там?
– Кілька хвилин.
– Гаразд наступний я.
– Ей! А я що не існую – ще не задоволеніше промовила Сара.
– Притримай коней тебе що не вчили дівчат пропускати першими. – промовила Меліса.
– Гаразд гаразд. Саро ти далі а я потерплю, все одно нам цілий день тут сидіти.
Так і справді ми застряли тут на цілий день дощ то ставав то посилювався але остаточно припинятися він не хотів. Нарешті майже всі приняли душ я вирішила приняти його останньою. Ось і моя черга я взяла рушник змінний одяг і попрямувала в душ. Вийшовши звідти я побачила таку картину Ерік і Ден витяг нули гітари а всі оточили їх.
– Ого а що це ви тут збирайтеся робити? Хочете влаштувати концерт.
– Типу так. – промовив Адам.
– Все одно нічого робити і щоб не було нудно ми вирішили трішки розважитися. – продовжив Ерік.
– Давай з нами, – запропонував мені Ден – я впевнений ти знаєш слова пісні Highway To Hell.
– Ні ви що в мене жахливий голос.
– Та годі тобі тут всі свої.
– Ну давай а то я ображуся – промовив Адам.
– Ні вибачте.
– Давай чувак – промовила Сара – я теж не вмію співати, будемо разом вити як тюлені.
– А хіба тюлені виють?
– Ще й як ти що мені не віриш.
– Ну гаразд вмовили.
– І так 3..2..1. – Ерік з Деніалом почали грати.
Спочатку я вагалася а потім все ж наважилася промовити слова пісні, ми разом синхронно почали співати хтось голосніше хтось тихіше. Всі веселилися і ось пісня закінчилася і Ерік запропонував заспівати і ще одну пісню яку всі також добре знали 21 Guns Green Day гарна спокійна пісня одна з моїх улюблених. Співаючи її я знову згадала той день коли я потрапила на їх концерт «цікаво я ще їх побачу» подумала я.
– Стоп!
– Що таке? Адаме – поцікавився Ерік.
– Ви це чули?
– Що? – всі одночасно промовили.
– Мері ти ж круто співаєш.
– Я? ти не помилився.
– Так ми це помітили, а я то думав щось сталося. – промовив Ерік.
– Ви знущайтеся я жахливо співаю.
– Та ні зовсім ні ти чудово співаєш.
– Так Меліса права – підтвердила Сара.
– Еріку ще раз приспів програй але тепер всі замовкли я хочу чути тільки її. – наказав Адам.
– Що? Ні-ні.
– Так-так сестричко не соромся. – підбадьорив мене Деніал.
– Ну гаразд.
Ерік знову програває приспів всі замокли і тільки мій голос було чутно, не знаю що вони там задумали але як на мене я співала не дуже гарно. Я проспівала куплет всі дивилися з захопленням на мене.
– Ваууу круто. – нарешті пісня закінчилася і тривожливу тишу порушив голос Меліси.
– От бачити я казав, казав ти талант Мері.
– Я? хахахаха не смішіть мене.
– Не хочеш з нами виступати?
– Ні я боюся публіки.
– Та що їх боятися вони такі ж люди як і ти. – промовив Ден.
– Ага і це каже людина яка облажалася в перший день виступу, до твого відома я пам’ятаю як ти теж боявся публіки. – згадуючи промовила Меліса.
– Але ж я переборов це!
– Так-так вже при третьому виступі він все ж наважився виступити з нами на сцені.
– Так я теж пам’ятаю. – продовжила Сара.
– Може й колись ти заспіваєш з нами. – сказав Адам.
– Так може колись все ж наважуся це зробити.
– Ну що народ яка наступна пісня?
– Може досить поглянь на двір Адаме дощ майже перестав, ходімо перекусимо і погуляємо по місту. – запропонувала Сара.
– То чого ми чекаємо ходімо.
– Так вперед в мене тут ще одна справа попереду. – повідомила Сара.
– Що за справа. – поцікавився Ерік.
– Мені потрібно змінити імідж.
– Знову?
– Ага, Мері ти зі мною? Може тобі теж потрібно імідж змінити.
– Ні не потрібно але за компанією піду.
– Мене не забудьте. – промовила Меліса шукаючи підходящі речі для прогулянки.
– Отже хлопчики в один бік а дівчатка в інший домовилися.
– Так, зустрінемося в кафе на розі 21 Б. Це тут неподалік.
– Окей.
Дощ вже зовсім перестав поки ми збиралися, але похмурі хмари ще кружляли над містом.
***
Річмонд насправді був гарним містом річка Джеймс протікала майже посередині міста переділяючи його на дві частини а велетенський міст з’єднував їх.
Зібравшись ми першим ділом попрямували до перукарні Сарі як за її словами набрид її імідж і вона вирішила перефарбуватися в блондинку і підстригтися. Мені чомусь не подобалися блондинки але її стерпіти я могла адже вона була веселою і гарною людиною.
Коли ми прийшли в перукарню черги не було, але все ж ця процедура була довгою. Нам з Мелісою стало нудно вже через десять хвилин перебування там, і ми вирішили прогулятися неподалік.
– То як тобі наша компанія? – поцікавилася вона.
– Мені дуже весело з вами за цей час ви для мене стали родиною.
– Я теж дуже рада що ти з нами. Ми приємно людина і співрозмовник.
– Спасибі ти теж?
– Ось що я тобі скажу подорожі не для слабаків, бували й дні що ми не мали що їсти.
– Ого!
– Так-так бувало таке, а в зимку ми взагалі не подорожуємо ми зупиняємося в якомусь місті, шукаємо тимчасову роботу і живето там доки сніги не розтануть і не потеплішає, ми це називаємо зимні канікули.
– Цікаво, але все одно тобі не вдастся мене залякати я з вами.
– А я так надіялася…. – Меліса хихикнула і продовжила – не треба таких здивувань я ж жартую ти б бачила свій вираз обличчя коли я сказала це.
– Ха-ха я все налякалася що ти вигнати мене хочеш. А як ти з Сарою познайомилася.
– В мене й Сари було складне життя ми знаємо один одного досить довго десь років п’ять, я грала на вулиці на синтезаторі, памя’таю вона підійшла до мене і говорить «рокер рокера бачить із далека» і потім запропонувала мені пиєднатися до неї так було безпечніше грати на вулицях я погодилася, ну а потім ми зустріли Еріка і Адама зібрали речі і поїхали з ними тому що ні мені ні їй таке життя не подобалося.
– Круто.
– А ти чому так кардинально змінила своє рішення? Чому тебе в школі хочуть вбити.
– Я дещо зробила дуже впливовим людям в школі, і вони вирішили помститися. Але мушу визнати я розважилася вони цього заслужили.
–І що ти їм такого зробила? – я розповіла їй про наші пригоди з Джеком, по її виразу обличчя можна було впізнати що вона була здивована, і після моєї розповіді вона сказала лишень одне.
– Молодець так їм і потрібно, ти в нас погана дівчинка.
– Так я така. – ми почали сміятися.
– Цікаво Сара ще довго – ми підійшли до перукарні щоб поглянути чи ще довго вона там.
– Ще десь хвилин десять ще. – повідомила нам перукар.
І ми знову вийшли і почали прогулюватися, раптом Меліса зупинилася.
– Ти не хочеш зробити тату?
– Ти це серйозно?
– Так. Ходімо.
– Ну гаразд.
Ми попрямували через дорогу в тату салон, він був невеликим за розмірами оточений з двох боків магазином і кафе. В середині він був розписаний різними настіними малюнками в тому числі і зразками тату, в будівлі грав важкий метал придаючи ще більше моторошності цьому місцю. Ми вмостилися на досить зручних стільцях і почали вибирати ескізи для майбутнього тату. Я не боялася що підхоплю якусь інфекцію тут заклад був прибраним і чистим голки для тату були стерильними, і щоб переконатися в цьому і щоб клієнт не хвилювався йому навмисне показували що все стерильно.