– Група Sweet Poison.
– Гаразд. Доброго дня тут прийшла група Sweet Poison, вони хотіли поговорити…так…ага добре, – поклавши трубку він сказав – через хвилину він прийде попросив вас зачекати тут в коридорі, можете присісти.
– Так, дякую.
Ми попрямували до стільців які красувалися під високими стінами будівлі. Ми присіли, Меліса з Деніалом про щось розмовляли а інші просто роздивлялися все навкруги.
– Подобається? – від несподіванки ми здригнулися.
Перед нами постав невисокий хлопець в діловому костюмі.
– Так. – промовила я.
– Привіт Адаме, Еріку радий вас бачити.
– Привіт Кларку і я радий бачити тебе.
– Ви що знайомі? – поцікавилася я.
– Так звісно ж, чи ти думаєш що незнайомий дядько просто зателефонував нам і попросив виступити.
– Ми з Адамом знайомі вже багато років, пам’ятаю як ви вперше виступали в мене в клубі.
– Так то був невеличкий клуб в цьому окрузі, початок твоєї кар’єри. – у розмову увірвався Ерік, по його виразу обличчя було видно що він не радий бачити Кларка.
– Так, і ось я піднявся це я успадкував від батька, ходімо я вам все покажу – промовив Кларк жестом запрошуючи нас прогулятися з ним клубом.
– Це було старе занедбане казино – продовжив він – мій батько успадкував його від свого батька, його мало не знесли рік тому але я запевнив батька що не варто. Довелося багато повозитися з його реконструкцією, але результат того вартий.
– Так справді вартий! – скривившись промовив Ерік.
– Еріку ти що досі злишся на мене, та забуть ти її. Це було давно.
– Так довго, але образа досі залишилася.
– А що сталося? – тихенько запитала я.
– Я тобі розповім. – промовила Меліса збавляючи темп. Так щоб ніхто нас не почув.
– Ерік – продовжила вона – був закоханий в одну дівчину яка працювала в клубі Кларка.
– Не просто дівчину а Лору Робертсон. – підхопила розмову Сара.
– Так от коли ми приїхали сюди на осінь.
– Так захотів Адам, він хотів відпочити трішки від подорожей.
– Так, дуже добре що ти підказуєш але я тут розповідаю.
– Гаразд мовчу-мовчу.
– Так от, коли ми приїхали сюди він якось одного дня зустрів її і потім марив нею цілий тиждень, а Адам як раз домовився з Кларком про виступ щоб заробити трішки грошей. З Адамом він подружився а то з Еріком ні, коли все було добре і після виступу ми відпочивали Ерік побачив її.
– І його накрило.
– Саро!
– Все мовчу.
– Він почав зустрічатися з нею, все було б добре як би одного дня Ерік не застукав їх за цим самим ділом.
– Так і було це не уявляєш де…
– Саро! Вони займалися цим на барній стійкі, після роботи заклад зачинився але Лора і Ерік домовилися зустрітися там, ну і він зайшов туди і виявив таку «приємну» картину.
– Ого жах…
– Ага, і після того вони розсталися, а вона поїхала до рідного міста і більше не поверталася сюди.
– Дівчатка не відставайте, бо ще загубитися. – люб’язно звернувся до нас Кларк.
– Не хвилюйся не загубимося. – з фальшивою усмішкою промовила Сара.
– Який же він хвалько все ж таки – підходячи до нас промовив Ден.
– Ага не те слово. – відповіла Сара.
– Вибачте але я піду на вулицю – промовила я.
– Я з тобою.
– І я.
– Дівчатка зачекайте на мене я теж з вами.
Ми вийшли на вулицю подихати свіжим повітрям.
– Цей заклад гарний, уявіть лишень скільки сюди прийдуть людей, ми станемо знамениті.
– Так, Саро сподіваємося саме на це. – промовила Меліса.
– Потрібно підготуватися, зробити репетицію, якщо чесно я хвилююся. – говорить Ден.
З середини виходять Ерік і Адам.
– Ну не знаю Адаме може не варто?
– Ще й як варто.
– Не подобається він мені і цей заклад.
– Заспокойся забуть старі образи і просто виступай на публіку, чим більше людей дізнаються про нас тим краще.
– Ну гаразд…
– Все гаразд хлопці? – поцікавилася Сара.
– Не все, Ерік не дуже хоче тут виступати.
– Еріку! Чому
– А тому що не подобається цей тип мені.
– Ну заради нас. Еріку будь ласка.
– Гаразд але лишень заради вас.
Хлопці відчинили задні дверцята фургона і почали виносити інструменти.
– Барабани там для всіх одні, пому не варто брати їх. – повідомив нам Адам.
– Так. Дівчата а ви поки що погуляйте тут неподалік, – запропонував нам Ден – поки ми тут розберемося з інструментами.
– Гаразд.
Ми відійшли не далеко від будівлі прогулювалися стежиною яка вела нас на задній двір, там було щось на кшталт невеличкого парку, ми присіли на одну з лавок.
– Ну що Мері не сумуєш за домом, родиною?
– Ні Мелісо не сумую ви моя родина.
– Приємно це чути.
– Я вже так звикла до вас що не уявляю життя без вас.
В цей момент Меліса обняла мене, а Сара про щось замислилася вони сиділа нерухомо дивлячись в одну точку.
– Саро…
– Саро!
– Що?
– Про що задумалася.
– Та так ні про що.
– І це ні про що це Ерік.
– Ні..
– Так я знаю.
– Так-так а з цього місця докладніше.
– Ну що тут розказувати.
– Сарі…
– Мелісо замовкни! Негайно.
Сара почала закривати рота Мелісі, а Меліса з усіх сил пручалася, і з рота в неї вилітали лишень шматочки слів. Ви тільки уявіть цю картину дорослі двадцятирічні дівчата поводяться як малюки в дитячому садки намагаючись закрити рота один одному намагаючись зберегти таємницю.
– Так все слухай поки я тримаю її, Сарі подобається…
– Не смій… – виривається з полону Меліси Сара і намагається щось заперечити.
– Ерік! Хух.
– Все я з тобою не розмовляю..
– Погляньте хто образився, ну Саро…
– Не чіпай мене.
– Так це ж чудова новина.
– Справді, але як не старайся все марно.
– Що?
– Я йому навіть не подобаюся.
– Звідки ти це знаєш? Може ти йому подобаєшся.
– Якщо так то чому він поводиться зі мною як із своїм другом.
– Ну-ну Саро…
– От тобі добре в тебе є Адам.
– Ха-ха Адам. В нього музика на першому місті…
– Не правда, він говорив що ти йому дуже подобаєшся і що він не зустрічав подібних дівчат…
– Це справді так. – підтвердила Меліса.
– Ага… – хотіла Сара ще щось добавити як тут її розмову перервав голос Еріка.
– Ось де ви, ходімо вже все готово можемо репетирувати.
Ми попрямували назад в клуб. Поки група репетирувала я тим часом прогулювалася з Бальтазаром по місту, височенні будинки і просторі парки оточували нас.
Грозові хмари ще не добралися до міста тому погода була гарною. На дворі було тепло і навіть вітру не було.
«мяу»
– Що таке хлопчику ти голодний. – почула я м’явкіт прогулюючись парком поки ми йшли попри будку де продавали ход доги.
Я взяла два ход доги один собі а один Бальтазарові, він приємно замурчав і швидко з апетитом ласував гарячий ход дог.
Ми прогулювалися десь годину, тому я вирішила вже піти до клубу адже через пів години вже мали виступати групи.
Розділ 12
Підходячи до клубу я побачила як натовп вже зібрався біля входу і чекає коли ж їх впустять. Я попрямувала з Бальтазаром на руках всередину. Мене зупинив той самий касир.
– Куди зібралися, пропускати будуть вже через декілька хвилин.
– Я хотіла взяти ключі від фургона в друга щоб залишити цього красунчика там, – промовила я показуючи на кота – вони виступають сьогодні тут.
– Всі так кажуть, але на жаль я не можу вас пропустити.
До нас підходить Кларк, Генрі пропусти цю дівчину в середину.
– А…але ж…
– Вона приїхала з однією із груп.
Генрі послухався наказу свого боса і впустив мене.
– Вибач за це непорозуміння…
– Та нічого.
– Щоб такого більше не трапилося ось надягни це.
Кларк подав мені пропускний білет, я надягнула його на шию. Потім попрямувала за куліси, груп які мали виступати було багато, поглядом я знайшла знайомі обличчя і попрямувала до них.