Выбрать главу

– Привіт народ, я от що хотіла дайте будь ласка ключі від фургона потрібно цього красунчика вкласти спати.

– Привіт, так от тримай.

– Спасибі Адам.

– Я скоро повернуся.

– Так, але швидше тому що ми виступаємо другі по списку. – після цих слів Адам обняв мене і поцілував.

– А це на щастя. – продовжив він.

Я усміхнулася і пішла до фургона.

– Так, ну що котику спати іди.

Він помурчав ще декілька хвилин потім побігав по салоні вмостився і ляг спати, я тихенько вийшла. На вулиці вже було чутно музику, концерт розпочався.

Я швидким кроком попрямувала всередину, весь натовп з двору опинився всередині, але люди ще приходили їх ставало все більше й більше. Намагаючись пробратися крізь шалений натовп я нарешті добралася ближче до сцени. Посидівши там хвилин десять я попрямувала за куліси. Цього разу без жодних проблем.

– І ще раз привіт!

– Привіт ну що вклала нашого талісманчика спати? – поцікавилася Меліса.

– Так, але це не було просто він ще декілька хвилин пустував.

– Ха-ха так це характерно для його.

– Ну що ви готові?!

– Так, але мені щось страшнувато так багато народу зібралося ми ще не виступали на такій публіці.

– Заспокойся Денні все буде добре. – після цього я його обійняла, не встигла я розірвати обійми як Сара, Меліса, Адам і Ерік почали обіймати нас. Теплі обійми тривали секунд п’ятнадцять.

Нарешті ведучий оголошує ім’я наступної групи.

– Ну все нехай щастить.

– Спасибі Мері.

– Дякую сестричко.

– Спасибі. Так! Ми порвемо цей зал.

Всі почали виходити на сцену, але Адам не поспішав він підійшов до мене і ще раз поцілував.

У всіх був войовничий настрій, вони були неперевершеними я ще раз переконалася в цьому. Я забула про все про родину про школу в думках в мене линуло лишень одне «Вперед! Дорога це наше життя»

Я слідкувала за концертом із-за куліс, натовпу сподобалися Sweet Poison, вони навіжено кричати побачивши їх, а потім за мить в залі стало тихо всі слухали приємний голос Адама і Меліси, соло Дена і Еріка, ритмічність Сари. Всі були в захоплені від них. Коли нарешті вони попрямували зі сцени всі сумно зітхнули.

– Так! Ми зробили це.

– Ви бачили це ми їм сподобалися.

– Так. Я в захваті.

– Ще раз вітаю!

– Ти бачила це Мері! Вони просто замовкли і слухали нас.

– Так Саро я все бачила.

– Це нереально круто! – вигукнула Меліса.

– Як що чесно то я думав що вони закидають нас бляшанками.

– Ти помилився Ден, ми їм сподобалися.

–Так!

– То коли ми вирушаємо? – поцікавився Ерік.

– Я ще хочу трішки залишитися тут.

– Ну гаразд Адаме але ще трішки.

– Ходімо інструменти поскладаємо.

– Мері ключі в тебе.

– Так ось тримай Еріку.

Адам, Ерік і Меліса попрямували до фургона а ми залишилися спостерігати за концертом.

– Я відійду на хвилинку гаразд. – промовила Сара.

– Так.

– Буду біля чорного входу якщо хтось захоче приєднатися.

– Гаразд.

Сара пішла ми з Денні присіли і далі спостерігали за концертом.

– Щось мені не добре піду подихаю свіжим повітрям.

– Добре, але швидко вертайся а то мені тут нудно самому і Сару прихопи.

– Добре.

Я вийшла і стояла біля чорного входу але Сари не було я подумала що ми розминулися і вона вже повернулася в середину.

– Бу!

– А! Адаме може досить мене лякати.

– Ха-ха вибач але вираз твого обличчя мене радує. Ти чого тут а не з іншими?

– Вирішила подихати свіжим повітрям.

– Сару не бачили? – підходячи до нас поцікавився Ерік.

– Ні не бачили.

– Я іду трішки прогуляюся тут.

– Тут небезпечно Мері…– я ступила два кроки вперед і почула крики повернулася, Сара! Ні! Переді мною постала страшна картина якийсь тип з ножем біжить від тіла Сари яке лежало на землі.

– Сара Ні!!

Я підбігаю до тіла Сари вона ще дихає, вслід за мною біжать Ерік і Адам в них на обличчях застиг жах. Сама не тямлячи що роблю я блискавкою з усієї сили зриваюся з місця і біжу за тим покидьком.

Його химерне обличчя назавжди залишиться в моїй пам’яті, я вибігаю за кут і бачу його химерну постать він збавив темп «прекрасно він втомився тепер я можу його наздогнати, тепер ти покидьку поплатишся за це» подумки промовляю я, він завертає ще за один кут я за ним майже наздогнала ще кілька кроків і він мій я прискорюю темп і вже десь за три кроки від нього я щосили вриваюся вперед і стрибаю йому на спину тим самим збиваючи його з ніг.

– Злізь з мене стерво! – кричить він.

Потім він перевертається відштовхує мене я вдаряюся в стіну, в голові запаморочилося, але я не відступаю. Він притиснув мене до стіни я сиджу неповорушно в руках в його той самий ніж яким він поранив Сару з нього ще стікає свіжа незасохла кров.

– Ти зробила велику помилку дівчинко! Така гарна а така дурна, шкода тепер ти не доживеш до свого весілля.

– Та невже! – наважуюся я відповісти йому.

Потім захисний рефлекс спрацював бездоганно ще мить і він валяється на землі.

– Стерво!! – волає він від болю.

– А це тобі за стерво покидьку! – вдаряю я його ногою, він ще більше скулить від болю.

В цю мить він набирається сили підводиться і схоплює мене за руку я мчу головою в низ, але втримуюся руками. Він знову відштовхує мене до стіни я знову вдаряюся головою з неї починає сочитися кров, він схоплює мене за шию прикладаючи ножа до живота і в цю мить я відчуваю пронизливий біль в животі.

– Мері!! – підбігає до нас Адам з усієї сили жбурляє злочинця до стіни він відскакує як футбольний м’яч.

Адам на цьому не зупиняється він що сили б’є його в обличчя поки той не втрачає свідомість. Тільки тоді Адам зупиняється, підбігає до мене, його обличчя бліде і сповнене жаху.

– Мері…Мері! Тримайся не…– В далині чутно поліцейські машини які наближаються до нас, звук що раз посилюється Адам щось кричить, але його слова я чую обривками. Все навкруги стає розмитим і чорним я поволі втрачаю свідомість.

Розділ 13

Яскраві промені світла пробуджують мене я розплющую очі перед собою я бачу білу стелю «Де я. Я на небесах?» повертаючи голову у бік я бачу стомлене обличчя Адама, воно схилилося над моїм ліжком схоже він спить.

– Ні схоже я ще жива. – тихенько промовляю я до себе.

Від цього Адам розплющує очі і повертається до мене побачивши що я опритомніла на його обличчі з’являється широка усмішка.

– Мері! Ти жива! – він підводиться з крісла і міцно обіймає мене про цьому цілуючи в щічку.

– Боляче. – пробурмотіла я.

– Ой! Вибач. Потрібно покликати мед сестру. – він вибігає з палати.

Я втомлено скривившись від болю намагаюся піднятися і згадати що сталося… «О ні! Сара» тепер все прояснилося я все згадала.

– Вона зараз буде. – в палату вбігає Адам. Я з жахом дивлюся на нього.

– А…а Сара…

– Сара.

– З нею все гаразд? – він нічого не промовив лишень сумно поглянув на мене.

– Ні-ні! Лишень не кажи що вона померла! НІ!

– Мері заспокойся…Сара не померла вона ще непритомна.

– Слава Богу!

– Що з нею…з нею все гаразд?!

– Заспокойся тобі не можна хвилюватися.

– Зі мною все гаразд! Відповідай що з нею.

– ЇЇ стан стабільний лікарі говорять що вже скоро вона опритомніє, всі наші з нею. Вона на другому поверсі.

– Скоро?...скільки я тут.

– День.

– Ого.

– Ти пам’ятаєш що сталося?

– Так, якийсь тип напав на Сару а потім я побігла за ним…а потім ти…

– Добре все добре.

– А що з ним, ну тим типом?

– Його посадили.

– Доброго дня. – привітавшись люб’язно промовила мед сестра – бачу стан у вас стабільний пульс у нормі серцебиття теж, вас щось турбує?

– Ні нічого лишень голова болить і живіт.

– Це не дивно вас же поранили і у вас невеличкий струс мозку, ви все пам’ятаєте.

– Так.

– Як вас звуть?

– Мері.