– Мері…
– Просто Мері.
– Ви Мері вчора потрапили в дуже погану пригоду, я вражена вашою хоробрістю але на далі я раджу вам уникати таких суперечок, залиште це поліції.
– Добре…а коли мене випишуть.
– Ха-ха яка швидка, вже сьогодні цілком можливо що вас випишуть. Але одна порада будьте дуже обережними із швами.
– Гаразд, дякую я можу провідати свою подругу?
– Так авжеш. Щось буде турбувати покличте мене – з цими словами вона вийшла.
А в коридорі за прозорими дверима я побачила знайомі обличчя. Вони вмить щойно зхопивши мій погляд швидко попрямували в палату.
– Мері! – вигукнула Меліса
– Привіт, я такий радий що ти жива.
– Привіт, спасибі тобі ти дуже хоробра. – стомлено, але з посмішкою на обличчі промовив Ерік.
– Бальтазар теж би радий тебе побачити, але сюди не пускають з тваринами. – намагаючись підняти настрій і розвіяти напружену атмосферу говорить Ден.
– Ви були в Сари?
– Так.
– Я теж хочу її побачити.
– Це ми можемо влаштувати. – бадьоро промовляє Меліса взявши крісло качалку і підкочуючи її до мого ліжка.
– Ні я не сяду в неї.
– Ніхто не і питав тебе чи хочеш ти чи не хочеш.
– Мері послухай, – присівши на моє ліжко промовляє Ерік – так треба шви можуть розійтися якщо ти будеш багато рухатися.
– Добре.
– От і молодець. – після цих слів Адам цілує мене в щічку.
Меліса допомагає мені встати з ліжка. Сівши в ліфт ми відправляємося до Сари. Велетенські білі стіни лікарні оточують мене, по шкірі покотилися мурашки ніколи не любила лікарні, вони чомусь мене лякають. Ось нарешті ми наближаємося до палати Сари, краєм ока через прозорі двері я бачу її вона лежить непритомно. Відчиняються двері і ми заходимо всередину палати.
– Це ви всі до неї? – здивовано промовила мед сестра побачивши нас.
– Так. – відповідаю я їй.
– Ну гаразд, але не довго. – мед сестра вийшла.
– Ви всі так втомлено виглядаєте ідіть пообідайте, прогуляйтеся на свіжому повітрі, а я залишуся з нею. – промовляю я
– Ні ми залишимося. – твердо промовляє Адам.
– Ні справді ідіть. Не виснажуйте себе бо я впевнена Сара захоче побачити перед собою веселі обличчя а не зомбі.
– Так вона права. – погодився Ден.
– Ну гаразд, ми скоро повернемося.
Я залишилася із Сарою вона непорушно лежала на ліжку, лишень легені то здіймалися то опускалися.
– Саро як би я могла це передбачити то б ніколи не залишила тебе саму. – тихенько промовила я.
Через деякий час в палату знову увірвалися Адам, Ерік і Меліса.
– Ну от ми поїли, подихали свіжим повітрям тепер знову тут.
– От зовсім друге діло, ви вже виглядаєте не так стомлено, до речі а де Ден?
– Він зараз буде, прогулюється з Бальтазаром.
– Ну як вона? – поцікавився Ерік – вона не прокидалася?
– На жаль ні.
– Ну чому саме вона, як би я знав пішов би з нею. Так би нічого не сталося.
– Еріку – повільно підводячись з крісла промовила я – все буде добре вона одужає.
– А якщо ні?
– Вона одужає, вона сильна. – підбадьорила його Меліса.
– Я так і не встиг сказати їй що люблю.
– Еріку! Негайно заспокойся вона виживе…
– Так Еріку послухай Мері.
– От коли вона прокинеться скажеш їй це прямо у вічі, – промовив Адам обнімаючи мене.
– Я так і зроблю, обіцяю.
Ми просиділи в палаті Сари ще пів дня вже було пізно сонце сідало за горизонт, але Сара досі була непритомна.
Мед сестра яка обслуговувала мене повідомила що головний лікар вже виписує мене, я зраділа. Вже переодягнувшись в цивільне яке принесла мені Меліса я знову попрямувала до палати Сари. Відвідувачів вже не пускали і ми сиділи в коридорі лікарні, навпроти палати Сари. Якимось чином Ерік попросив залишитися разом з нею і йому дозволили. Щоб важко не сидіти в коридорі нам виділили палату в лікарні.
Ніч була важкою я майже не спала кожну годину я підіймалася до палати Сари, і питала Еріка як вона. Аж перед ранком я заснула міцним сном. Розбудив мене запах гарячого какао я розплющила очі і побачила перед собою Мелісу і Адама. Вони смакували гарячу каву у палаті.
– Доброго ранку.
– Доброго Мері.
– Як спалося? – поцікавився Адам підходячи до мене.
– Добре. А вам?
– Теж. Ось тримай.
– Вау какао з круассаном в ліжко як мило.
– Не звикай – він поцілував мене в лоба – смачного.
– Дякую вам теж.
Ми поснідали і знову попрямували до палати Сари.
– Еріку.
– Що?
– Ось тримай.
– О Мелісо дуже дякую за каву.
– Ну як вона?
– І досі непритомна.
Ранок виявився теплим на небі не було жодної хмаринки. Ми знову стиснувши кулаки сиділи біля палати Сари. Ерік не відходив ні на крок від її ліжка. Я походжала туди-сюди по коридору, шов вже не так сильно болів а голова зовсім перестала. Походжавши я зупинилася і спостерігала за Еріком і Сарою. Аж раптом я бачу як її вії починають рухатися. Так! Вона прокинулася. Від радості я завмерла.
– Вона прокинулася. – ледь чутно промовила я.
Я з усмішкою на обличчі відкриваю двері друзі на мене здивовано дивляться.
– Саро!! – Вигукнула я входячи в палату – ти жива!
Друзі вже все зрозуміли і теж миттю увірвалися в палату. Ерік її міцно обійняв і поцілував потім промовив ці такі теплі слова «Я тебе люблю» з подиву вона не знала що й робити.
– Так ура! Ти знову з нами. – вигукнув Ден.
– Так я знову з вами, і скільки мене не було що ви так засумували?
– Аж цілих два дні ми так хвилювалися сестричко. – з усмішкою промовила Меліса.
– Ого.
– Саро – тихенько промовив Ерік – ти пам’ятаєш що сталося?
– Т…так.
– Я тебе люблю – ще раз обійнявши і поцілувавши промовив Ерік.
Ми веселилися і всі були раді що ми повернулися. Сару не поспішали виписувати оглянувши пацієнтку лікар відпустив її наступного вже наступного дня.
– Дивіться хто прийшов. – витягаючи із під куртки Бальтазара промовив Ден.
– Ха-ха як ти його проніс сюди? – поцікавилася Сара.
– Легко і просто.
Бальтазар був радий бачити нас всіх по ньому було помітно що йому теж набридло стояти на місті.
– Ну що ви готові попрощатися з цим моторошним місцем.
– Ну Мері чому зразу моторошним як на мене воно досить миле. – відповів Адам.
– Я готова! – з ентузіазмом в голосі промовила Сара.
– Тож змиваємося звідси.
Подякувавши лікарям які доглядали за нами весь цей час ми швиденько застрибнули в фургон і помчалися назустріч новим пригодам.
Розділ 14
– Ну що як гадаєте за скільки ми доберемося до Нью-Йорка.
– Без зупинок за день, а з ними десь за день і половину. – тишу у фургоні порушив Ден і Адам.
Я була надзвичайно рада за Еріка з Сарою вони були ідеальною парою. Тепер вони сиділи на задньому сидінні фургона обіймаючись, а на колінах солодко спав Бальтазар. За кермом була Меліса поряд з нею Ден. А солодкі парочки як на кшталт нас з Адамом Сари з Еріком сиділи заді.
Приємний теплий вітерець пробирався у фургон через вікно лоскочучи наші обличчя і граючись з волоссям.
– Нарешті ми вибралися з цього міста. – з полегшенням говорю я, ця пригода навчила мене ще більше цінувати життя.
– Ви не уявляєте собі як ми хвилювалися. – за кермом ледь чутно промовляє Меліса.
– Ага, ми мало не втратили вас. – обнімаючи Сару говорить Ерік.
– Але ж ми живі і здорові.
– Так і це радує понад усе, – спокійним голосом промовляє Ден.
І тепер ми сиділи у фургоні слухаючи класичний рок і розмовляючи про все. Спокійний вітер лоскоче обличчя, попереду нас лише дорога нечкінченна і довга. Ми мчимося до міста мрій, до міста тисячі вогнів, до міста свободи, де швидкопливно пропливає життя в неспокійному ритмі.
Подорожувати ось чого я хотіла все життя і до чого прагнула так наполегливо це було моєю метою, мрією і я здійснила її. І саме тепер я відуваю що означає насправді жити. Відчуй свободу у серці і в душі відчуй нове життя.