– Хей Єво! – обізвалася я – не хочеш приєднатися до нас?
– Ні дякую мені і тут добре.
– Джек – звернулася я до його – ти думаєш про те саме що і я.
– Можливо – відповів він.
Мить і ми блискавками рванули з місця і почали бігти до Єви. Вона зрозуміла наші лихі наміри і теж почала бігти.
– Ви мене живою не візьмете! – кричала вона нам у слід.
– Ага, це ми ще побачимо! – весело із зухвалою усмішкою відповів Джек.
Ще мить і ми її наздоженем, але я вже задихалася і хотіла відступити, аж раптом, так Джек все ж таки наздогнав Єву. Він як і мене, міцно схопив її і побіг до води. Я пішла за ними, нам було надзвичайно весело, ми голосно сміялися. Прохожі дивилися на нас як на божевільних, а якась бабулька навіть перехрестилася побачивши нас.
– Ну що Єво круто правда, – з насмішкою промовила я, – так освіжає.
–Так, д…дуже – тремтячим голосом відповіла вона. Джек нічого не говорив лишень сміявся.
Порозважавшись ми вилізли на берег тепер нам було не так весело. Ми тремтіли від холоду закутавшись в рушники. Джек посидів кілька хвилин біля нас закутавшись в рушник а потім пішов кудись, не пройшло й трьох хвилин як він повернувся і приніс дрова і різні гілляки.
– Ви погляньте який від добрий – промовила я – багаття розвів.
– Хех, розваги розвагами, але багаття нам знадобиться я не хочу щоб ви захворіли.
– Ви погляньте як це мило він не хоче щоб ми захворіли, – сказала я.
– Так, не хочу тому грійтеся і дайте одягу нехай висохне – турботливо відповів він. – в нас ще в планах одне місце яке ми не відвідали.
Стягнувши з себе мокрий одяг ми дали йому висохнути, залишившись лишень у спідньому закутавшись в рушники ми сиділи біля багаття і грілися. Проминуло декілька хвилин сонце майже сідало, тому нам потрібно було поспішити я перевірила одяг він майже висох, тому вирішила одягнути його, Єва послідувала за мною і теж почала одягатися. Ще декілька хвилин і ми вже зібрали свої речі і пішли до нашої останньої на сьогодні зупинки. Це був старий покинутий маяк ним вже давно не користувалися, за кілька метрів від нього збудували новий, а цей так і не знесли, тому він сидів і сумно дивився на море, ніби згадуючи ще ті дні коли він працював і допомагав кораблям в погану погоду знайти причал. Це місце вже заросло бур`янами і чагарниками, але до нього ще можна було добратися по вузенькій стежинці. З нього було добре видно захід сонця саме тому ми й вирішили піти туди, щоб насолодитися цим видовищем. Маяк був замкнутий та ізольований від небажаних гостей,але ми знали таємний вхід в нього, тому це не було для нас проблемою. Ми проникли в середину маяка, пішовши по вузеньких сходах і добралися до нашого місця. Добре влаштувавшись ми дивилися в моську даль і захід сонця, з маяка відкривався гарний вид на це все. Джек ввімкнув спокійну музику ми сиділи і слухали її, кожен думаючи про своє…
Нарешті сонце зайшло за горизонт стало зовсім темно.
– Як же прекрасний наш світ – тихенько промовив Джек.
– Так – погодилися ми.
– Сонце вже сіло, здається мені вже потрібно йти додому – повідомила я друзів.
– Та облиш всього лишень восьма година вечора – відповів мені Джек.
– Так але мені здається нам потрібно вирушати.
– Я погоджуюся з Мері потрібно вже іти.
– Ну гаразд, – промовив Джек. – ходімо.
Зібравши свої речі ми повільно рушили додому. Сміючись по дорозі згадуючи наші сьогоднішні пригоди.
– Ну все бувайте, до понеділка нехай щастить – попрощалася я з друзями.
– Бувай – відповіли вони.
Я була втомлена тому навіть не повечеряла, привітавшись з мамою я пішла до своєї кімнати і лягла спати.
Розділ 2
Цього ранку була похмура погода, дрібненький дощик капав цілий день, добре що це була субота. Сьогодні я залишилася вдома і вирішила попрацювати над новою мелодією до пісні, ввімкнувши спокійний інді-рок я почала працювати, інді-рок завжди мене надихав.
Попрацювавши над мелодією я втомилася, тому спустилася на кухню запаслася їжею і попрямувала назад в кімнату, і тут мене зупинила мама.
– Ти що цілий день в кімнаті просидиш?
– Ем… ну так на дворі похмура погода що ще робити.
– І що збираєщся там робити цілий день, знову свої серіали дивитися.
– Так.
– А уроки.
– Завтра напишу.
– Ну-ну дивись мені…
І тут нашу «милу» розмову перервав телефоний дзвінок. І я скористалася цим моментом і швидко помчала в кімнату. Зручно вмостившись я почала дивитися серіал «в попередніх серіях….». Я вже розслабилась почала насолоджуватись моментом аж раптом мамин голос повернув мене в реальність.
– Я відійду на деякий час добре – двері кімнати відчинилися і в кімнату зайшла мама.
– Добре, а чому в тебе ж сьогодні вихідний.
– Я маю піти по справах. Думаєш що краще надягнути сукню чи брюки.
– Так щось тут не так.
– Мері!
– Брюки краще в таку погоду.
– Добре.
– А куди ти збираєшся? – поцікавилася я.
– Мене запросили на побачення – всміхаючись відповіла мама.
– Ого це ж чудово, вітаю.
– Ха-ха дякую, ти залишайся вдома і ніяких вечірок.
– Облиш мам ти ж знаєш мене, я на таке не здатна максимум, що я буду робити так це ввімкну на повну рок і буду стрибати або просто буду дивитися серіали.
– Ну гаразд, я ще на всяк випадок подзвоню дізнатися як в тебе справи.
– Добре. – відповіла я і пішла назад в свою кімнату дивитися серіал.
Проминуло десь годин дві як мама нарешті подзвонила дізнатися як я. Я відповіла що все добре, додивившись ще одну серію мені стало нудно і я лягла спати.
Прокинулася я вже в неділю. Розплющивши очі я дивилася на стелю і думала « де я, який це день, емм вже пора до школи» на годинник була сьома ранку, ранішнє сонце ледь-ледь пробивалося у вікно. І чому я так рано прокинулася. Погода була похмура хмари весело пливли по небу.
Сьогоднішній день я описувати не буду, тому що я майже цілий день як і вчора провалялася в ліжку і дивилася серіали.
Розділ 3
І ось знову я чую як дзвонить будильник, понеділок. Завжди чомусь так не хочеться прокидатися в понеділок. Ледь прокинувшись я повільним кроком пішла у ванну, а потім снідати.
– Доброго ранку як спалося? – почула я голос що лунав з кухні але це не була мама, це була Кетрін.
– Кетрін!!! – щасливим голосом прокричала я.
– Привіт.
– Але як…ти ж говорила що в середу приїдеш.
– Я вирішила зробити сюрприз. Мама також здивувалася.
– О да не те слово – в розмову увірвалася мама.
– Я так рада, що ти швидше повернулася, як відпочила?
– Добре, там гарно може колись і ми разом поїдемо туди.
– Хороша ідея – підтримала нас мама.
– Іди сюди моя маленька хорошенька сестричко, нехай я тебе обійму.
– Іду. І я не маленька я вже доросла.
– Так звісно ж – ми обійнялися, і це були справді теплі обійми.
– Так! досить цих телячих ніжностей я в школу запізнююся.
– Ха-ха добре… іди вже нехай щастить там у школі.
– Дякую Кетрін.
І знову ледь не запізнившись на автобус я кулею помчала на зупинку. Зайшовши в автобус я очима знайшла Єву і Джека вони щось обговорювали.
– Привіт, а що ви тут так емоційно обговорюєте.
– Привіт – відповіла Єва – план як добратися до концерту і чому Анни не має.
– Я ж тобі говорив, що я її бачив в машині разом із Алексом Беллою і Лорою.
– А я тобі ще раз говорю не може такого бути, ти помилився.
– Ого о це і новини, отже тепер вона з ними, ну що ж клас, стільки років дружили а вона так вчинила, з неї і не дивно вона завжди ганялася за славою – промовила я.
– Не спіши з висновками, може це все ж не вона була – відповіла Єва.
– Ні то була вона, я власними очима бачив її.
– Добре, добре вірю.