О точно я й забув, зараз зачекайте я кину вам посилання.
Мері Кольт:
Ну гаразд народ, я вже пішла мама як побачить що я в інтернеті сиджу і не вчу ще один скандал влаштує.
Єва Річерсон:
Гаразд.
Джек Rock Forever:
Удачі тобі.
Мері Кольт:
Спасибі, і вам удачі.
Тепер потрібно щось вигадати щоб мене мама відпустила до Єви, так мозок думай-думай. О придумала.
– Мам, я піду сьогодні до Єви.
– Я ж казала що ти покарана!
– Так знаю, але це на рахунок екзамену мені потрібно взяти в неї деякі записи до підготовки.
– Ну якщо так то можеш іти але не довго.
– Добре, люблю тебе мам – Ура, та я геній.
Розділ 7
На дворі стояла гарна погодка тому погулюватися по вулицях було одне задоволення. Ось уже видніється дім Єви я підходжу і дзвоню в дзвінок. Двері відчиняє місіс Річерсон.
– Доброго дня місіс Річерсон, а Єва вдома.
– Ні!
–Але ж я з нею розмовляла вона сказала що дома.
–Для тебе ні! Щоб я більше не бачила тебе тут і близько не підходь до моєї дочки.
– Але…чому
– Чому! Ти маленька погань Єва вчилася на відмінно а через тебе і цього Джека її мало не вигнали зі школи, тому облиш її, забуть про неї, вона для тебе померла як і ваша дружба все кінець.
– Але..ж
– Ніяких але ж, все я сказала облиш її дай нормально закінчити школу. Більше не приходь сюди.
– Мам хто там прийшов?
– Ніхто помилилися будинком.
– Єв…
– Мовчи! Мері все, тобі зрозуміло іди геть звідси.
– Виба…– і тут переді мною двері закрилися.
В мене на очах з'явилися сльози я не могла збагнути як це можливо адже ми дружили з самого дитинства і наші сім'ї також. Місіс Річерсон завжди ставилася до мене добре. А сьогодні як би її замінили. Невже один концерт, одна пригода так могла вплинути на неї.
Я була засмучена не знала що робити, куди тепер мені іти додому, але я не хочу щоб мама побачила що я плакала. Піду прогуляюся в місце де мені завжди раді і точно не вижинуть.
Я зірвалася з місця і рванула в ліс прохожі на вулиці дивно дивилися на мене ніби ще не бачили ніколи людину яка біжить а в мене в голові пропливали думки «Ви блін жартуєте, ви що ніколи не бачили людей які біжать, досить дивитися на мене, може на мені щось написано га! ненавиджу людей».
***
Ось нарешті я добралася до лісу, як же прекрасно тут, так спокійно ніхто на тебе не кричить тут можна заспокоїтися і зібратися з думками. Походивши по лісу десь хвилин двадцять я втомилася і вирішила присісти. Знайшовши ідеальне місце для відпочинку я ввімкнула пісню «Red. Not Alone» і прилягла на свіжу зелену траву і почала розслаблятися забуваючи про всі проблеми які оточували мене.
– Red?
Від несподіванки я підскочила з місця і почала кричати але скоро заспокоїлася. Переді мною з’явився високий гарний хлопець на вигляд йому було років двадцять, в нього було чорне густе волосся, сині гарні очі, одягнений в чорну футболку і джинси, на руці було невеличке татуювання. Він дуже був схожий на Алекса Гаскарта з елементами Адама Гонтьє. І я здивувалася дізнавшись що його теж звуть Адам.
– Воу спокійно, я не хотів тебе налякати.
– Хто ти в біса такий?! Що ти тут робиш.
– Те саме я хотів запитати і тебе.
– Що?! Як ти тут опинився ти що слідкував за мною?
– Спокійно я нічого тобі не зроблю. Мене звуть Адам, а тебе як?
– Мері…Мері Кольт.
– Прекрасне ім’я. а що ти тут робиш сама в лісі де повно диких звірів.
– Неважливо…і взагалі із тваринного світу тут лишень водяться небезпечні змії.
– Бачу ти знаєшся на тваринному світі, захоплюєшся цим?
– Ні я просто живу неподалік звідси.
– Ааа зрозуміло. Ти так і не відповіла на моє запитання.
– Я просто гуляю, а ти що тут робиш?
– А я тут з групою вирішили відпочити тут в лісі перед концертом, взагалі ми часто подорожуємо і ночуємо на природі в нашому фургончику, краще так ніж в брудних готелях, тут і природа і чисте свіже повітря а нічне небо просто зачаровує.
– Справді, круто я теж би хотіла подорожувати як ви, кожного дня нові місця, люди, природа.
– Так. Це справді круто.
– Ага.
– Ходімо зі мною познайомишся з рештою.
– Я б з радістю але мені потрібно зараз вже іти додому, і тим більше я недуже довіряю першому зустрічному якого зустріла в лісі.
– І багато ти зустрічних тут зустрічаєш?
– Ні, ти перший. Тут зазвичай тихо і майже ніхто тут не гуляє.
– Та годі тобі, все буде гаразд, обіцяю якщо не сподобається наша компанія можеш піти додому.
– Обіцяєш?
– Так, можеш мені вірити. А якщо я комусь щось обіцяю я дотримую свого слова.
– Ну гаразд. До речі в якому стилі ви граєте?
– Інді рок, альтернативний рок. В таких собі спокійних стилях. Ми типу хіппі подорожуємо по світу і виступаємо.
– Справді люблю ці стилі, взагалі всі стилі року мені подобаються.
–Так, в тебе прекрасний музичний смак.
–Та невже.
–Рок це завжди прекрасно.
–Ну тоді добре. А ви що в нашому місті будете виступати?
–Так. Цього тижня протягом двох днів.
– Справді, класно
– Хочеш приходь і ти, пропустимо безплатно будеш віп-персоною.
– Я б з радістю але тут є одна проблема.
– Яка?
– Я покарана на місяць.
– Ого, що сталося що ти вже накоїла.
– Це довга історія.
–Ну гаразд, може колись захочеш і розкажеш.
–Ага.
– Ну от ми й прийшли.
Це була невеличка поляна недалеко від дороги на дворі я побачила лишень одного хлопця який копирсався біля багаття намагався його розвести. Він не був схожий на хіппі а навпаки відрізнявся, коротке біле волосся яке завивалося в кучері, біла футболка з символікою якоїсь рок-групи чорні джинси і кеди. Поруч із ним стояв фургон. Їх фургончик нагадував галерею вуличних артів він був яскраво розмальований і дійсно нагадував хіппі-мобіль.
– Привіт народ, як справи, от привітайтеся з нашою гостею.
– О, привіт Адам вже погуляв по лісу – промовив незнайомець – і тобі привіт красуне, мене звуть Ерік.
– Привіт а мене Мері.
– Дуже приємно.
– Тебе всього-навсього не було декілька хвилин а ти вже знайшов собі дівчину, магія якась – чую я жіночий голос який лунає з фургона. Наступної митті я бачу силуєти трьох людей які повільно виходять із машини. Дві дівчини і хлопець, їх зовнішність відрізнялася від інших в однієї колір волосся був фіолетовий а в іншої червоний. Вони були стрункі і гарні одягнені одна в джинси і сорочку в клітинку, а інша в футболку і шорти. Хлопець був високим із темно коричневим волоссям чолка спадала йому на очі він був схожим на емо. Одягнений в чорні джинси і футболку на руці був брослет з шипами а на іншій тату, на губі у нього був пірсинг а у вухах невеличкі понелі.
– О, нарешті повилазили зі своїх нір, може допоможете мені з цим багаттям я його вже декілька хвилин намагаюся розвести – звернувся до них Ерік.
– Ха-ха йому не можна нічого довірити – промовила до нього дівчина із червоним волоссям.
– Так це точно – підтвердила інша дівчина.
– Привіт, мене звуть Меліса – промовила червоноволоска.
– А мене Сара, а це наш емо бой Ден.
– Денні, Деніал або просто Ден. Привіт.
– Привіт дуже приємно познайомитися з вами.
– Нам теж – промовив Ден.
– Ден у нас новенький лише рік з нами але ми встигли подружитися – промовляє Адам.
– Так, вони дали мені нове життя, і переконали що я особливий, до цього я просто вештався вулицями у пошуках себе часто змінював роботу а ще частіше виступав на вулицях, просто грав за для задоволення.
– Так, я пам`ятаю
– Саме Адам з Еріком побачили в мені іскру і переконали подорожувати разом з ними.
– Так-так пам`ятаю як ми вперше зустрілися я ще подумав цей хлопець дивовижний а його гра просто крута не місця йому на вулиці, того ж дня я запропонував приєднатися йому до нас.
– І я погодився, подумав мені нічого втрачати, чому б ні.