– Ого, цікаво. А як ви зібрали команду?
–Я і Ерік з дитинства мріяли подорожувати, і після школи вирішили здійснити нашу мрію, зібрали речі і поїхали. А ідея зробити групу нам прийшла коли до нас приєдналися Сара і Меліса.
– А як же батьки. Що вони сказали не були проти.
– Я і Ерік…ми з не дуже благополучних сімей. Моїм батькам було наплювати на мене. Вони поводилися так наче я для них чужий зовсім не цікавилися моїм життям навіть на випускний не прийшли в них було дещо важливіші справи ніж я, наркотики і випивка, ось що вони насправді любили. Мені це набридло я заробив трішки грошей купив цього фургона і вирушив в дорогу.
– Ой, вибач.
– Та нічого це життя воно жорстоке.
– А як ви зустріли Мелісу і Сару.
– Це вже цікавіша історія. Ми приїхали на один концерт місцевої групи щоб трішки відпочити від дороги і зустріли їх там познайомилися і розповіли нашу історію, їм це сподобалося і вони захотіли приєднатися і подорожувати разом з нами. Ось так почалася наша історія.
–Дуже цікаво. Вам є що розказувати не те що мені, моє життя надзвичайно нудне, школа, дім, серіали, прогулянки з друзями і все.
– Ти ще молода встигнеш, все попереду – промовив Ден.
– І це сказав хлопець якому дев`ятнадцять. Ти сам ще дитина – в розмову втрутилася Сара.
– Ха-ха…ти наче дуже доросла – незадоволено промовив Ден.
– Мені двадцять два.
– Почувайся як в дома а я відійду на хвилинку – промовив Адам.
– Ерік! Ти колись розведеш це багаття.
– Так! Зараз.
– Я допоможу тобі.
– Не потрібно я сам.
– Ерік!
– Не лізь до мене я сам!
– Ти впертий бовдур через тебе ми залишимося без вогнища сам будеш від мене комах відганяти.
– Я сам, я зможу.
– Не зважай на Еріка з Мелісою вони завжди так – промовив до мене Ден.
– Справді.
– Так. А взагалі ми дружні.
– Це справді так – в розмову втручається Адам.
– Вони це по дружньому.
На перший погляд могло здатися що вони божевільні ну а якщо познайомитися ближче ти зрозумієш що так воно і є. Хоч вони були трішки божевільними але я помітила одну особливість, вони надзвичайно дружні як сім`я.
– О! нарешті я розвів це чортове багаття – з радістю в голосі кричить Ерік.
– Та невже, нарешті.
– Я ж казав що я зможу.
– Молодець за це тобі премію вручити треба.
– Хах! Так звичайно.
– Ти прям флеш, так швидко упорався.
– Ха-ха, твій сарказм тут недоречний.
– Ууу… наш хлопчик образився.
– Та пішла ти.
– Я теж тебе люблю.
Після цих слів Ерік пішов у фургон. А ми просто сиділи і розмовляли, все ж я не пожалкувала що пішла разом з Адамом. Вони справді були крутою командою. Ми розмовляли знайомилися ці люди виявилися дуже приємними. Я не помітила навіть як швидко проминув час було вже пізно і я хотіла вже йти додому, але тут Ерік виходить з фургона з гітарою у руках.
– Чуваки зацініть я нову мелодію придумав і пісню до неї.
– Та невже, а я то думала ти так сильно образився що вже не вийдеш звідти а ти пісню писав. Одне я можу сказати, тобі нічого не можна довірити але ти класні пісні пишеш – звернулася до нього Меліса.
– Ха! Дякую буду вважати це за комплімент.
– Вибач, ти все ж таки не бездарний.
Наступні хвилини ми сиділи біля вогнища і слухали нову пісню Еріка. Вона була як на мій погляд чудова, спокійна мелодія приємно гармоніювала з текстом. Я просиділа там десь дві години, було вже пізно і мені потрібно було іти додому, але так хотілося залишитися з ними ще хоча б на хвилину але не тут то було я чую як мій телефон дзвонить, це була мама, я трішки відійшла і взяла трубку.
– Мері! – чую я сердитий голос мами – ти де вештаєшся скільки там можна сидіти бігом додому.
– Гаразд мам я вже іду – після цих слів я поклала трубку і повернулася до компанії щоб попрощатися.
– Що ти вже йдеш?? – промовив Адам.
– Так, на жаль. Бувайте.
– Ти що вже покидаєш нас – промовив Ерік – ні не йди нам так весело, залишайся з нами.
– Я б з радістю залишилася але мушу йти, бо мама ще один скандал влаштує.
– Ну гаразд бувай Мері нам було приємно познайомитися з тобою
– Мені теж, бувайте.
– Я тебе проведу додому – промовляє Адам.
– Гаразд.
От ми вже на дорозі і повільним кроком йдем дорогою до мого дому. Вечір був прохолодним роса вже повільно спадала на траву подекуди ще співали птахи і нічні цвіркуни.
– Ми розмовляли про все а я досі не знаю назву вашої групи.
– Солодка отрута (sweet poison).
– Солодка отрута?
– Так.
– Гарна назва.
– Я радий що тобі подобалося. Ти так і не розповіла за що ти покарана.
– За те що пропустила екзамен а натомість пішла на концерт.
– На який концерт?
– Green Day.
– Що справді?! Я теж там був.
–Та невже.
–Так, а я то думаю чому мені твоє обличчя здається знайомим. Це ж тебе і ще двох людей викликали на сцену так, я не помиляюся.
– Саме так, а ті двоє що були зі мною то мої друзі.
– Круто, Біллі ще так сподобався ваш плакат що він забрав його собі, вам дуже пощастило.
–Так! Це було незабутньо. Думаю саме пощастило бо якби ми не були так близько до сцени він би нас не помітив і ми б так і стояли у натовпі.
–Ага, може.
І тут я знову чую що мій телефон дзвонить, і знову мама.
– Алло мам.
–Ти йдеш додому чи як, що ти собі дозволяєш! Ти ж покарана.
– Я вже близько біля дому зараз буду.
– Все! Мені це набридло завтра я відвезу тебе до школи і привезу назад, нікуди ти мені ходити не будеш.
– Ну мам.
– Щоб через п`ять хвилин була вдома! – після цих слів мама поклала трубку.
– Чорт! Гррр…чому моє життя повний відстій
– Ей! Не кажи так в тебе ще пів життя попереду, може воно не виявляться такими відстійним.
– Спасибі втішив. От ми і прийшли це мій будинок.
– Гарний і справді недалеко від лісу.
– Ага, ну що будемо прощатися. Може ще десь зустрінемося.
– Обов`язково зустрінемося, ну бувай.
–Бувай.
На цій ноті ми обійняли один одного і попрощалися. І от я знову вдома мама у вітальні з Нілом дивилися якусь передачу по телевізору і щойно двері відчинилися і я увійшла почався ще один скандал, я була втомлена майже не чула що говорить мені мама лишень чула обривками слова які доходили до мого втомленого мозку і тіла.
– Ти бачила яка година де ти була весь цей час, знову десь вешталася з тим Джеком?! Мені ще вистачило сил відповісти мамі, я була просто розлючена але стримувала гнів
– При чому тут Джек, я вирішила прогулятися лісом.
– Хто тобі дозволяв, я ж казала забереш записи і додому.
– Можна я вже піду у свою кімнату?
– Ні я ще не закінчила! І знову довелося ще декілька хвилин вислуховувати маму. І ось в розмову втручається Ніл, і мама поволі заспокоюється і я нарешті іду до своєї кімнати геть від цього кошмару. Переодягаюся і моментально засинаю.
Розділ 8
Цього ранку я на диво рано прокинулася була шоста година а спати вже не хотілося. Погода була похмура як і мій настрій. Незнаючи що робити я пішла на кухню зробила собі сендвіч і пішла в кімнату ввімкнула ноутбук і зайшла на свою сторінку.
Перевірила повідомлення ніхто крім Джека мені не написав він кинув посилання на сайт де був звіт про концерт різні фото і відео. Гортавши їх я нарешті наткнулася на фото нас на сцені, а прогортавши ще я знайшла дивовижну фотографію там де ми вкінці всі обійняли Біллі, це було прекрасно я знову захотіла повернутися туди в той день. І я знову почала сумувати. Зберігши на ноутбук всі фото де ми були я лягла на ліжко і просто сиділа дивлячись на стелю,
почувши що мама вже прокинулася я попрямувала до кухні за нею.
– Доброго ранку мам – від несподіванки мама здригнулася.
– Мері ти чого так рано прокинулася.
– Не могла спати, я хотіла вибачитися за вчерашнє.
– Гаразд вибачення приймаються але більше так не роби. От мені цікаво що ти робила в лісі аж чотири години.