Один з них вийшов з натовпу. Це був Зібо, міський сміттяр.
— Містере Джемі,— сказав він,— ми щасливі, що ви до нас прийшли. А на Лулу не зважайте, вона така загониста через те, що превелебний Сайкс пригрозив її засудити на проповіді. Вона зроду така баламутка й підбурювачка, та ще й пихата, ціни собі скласти не може,— а ми всі щасливі вас тут бачити.
Після цих слів Келпурнія повела нас до церкви, і на вході нас привітав превелебний Сайкс і повів до передньої лави.
Всередині Перша Покупка була не потинькована, стелі не мала, тільки дах. Уздовж стін на мідних скобах стояли незапалені гасові лампи, а за церковні лави правили соснові ослони. Позаду грубої дубової кафедри висіла корогва з вицвілого рожевого шовку, яка проголошувала, що Бог є Любов, і єдиною прикрасою церкви, окрім неї, була літографія Ганта[17] «Світоч світу». Не було там ні піаніно, ні органа, ні книжок з текстами псалмів, ні розкладу церковних служб — нічого з церковних атрибутів, які ми звикли бачити щонеділі. Всередині було доволі темно, а волога прохолода, у міру заповнення приміщення паствою, розсіювалася. На кожному сидінні лежало дешеве картонне віяло з яскраво намальованим Гетсиманським садом — дарунок компанії металевих виробів Тиндела («Маємо все, що ви забажаєте»).
Келпурнія вказала нам з Джемі на місця скраю і сама сіла між нами. Вона витягла зі своєї торбинки носовичок, розв’язала вузлик на одному з його кінців, де був чималенький стосик монет. Простягнула десять центів мені й десять центів Джемі.
— У нас є гроші,— прошепотів Джемі.
— Залишіть їх собі, ви ж мої гості.
На обличчі Джемі можна було прочитати сумнів: наскільки етично залишати собі гроші, видані йому на церкву, але його природжена чемність перемогла, і він поклав свою монету до кишені. Я зробила те саме — без жодних докорів сумління.
— Кел,— прошепотіла я,— а де ж збірки псалмів?
— У нас їх немає.
— А як же тоді...
— Цить,— сказала вона.
Превелебний Сайкс уже стояв за кафедрою і мовчки оглядав свою паству. Він був низенький, але кремезний, у чорному костюмі, чорній краватці, білій сорочці; золотий ланцюжок його годинника виблискував у світлі, що проходило крізь матові вікна.
— Браття і сестри,— промовив він,— ми маємо особливу приємність вітати серед нас сьогодні містера й міс Фінчів. Ви всі знаєте їхнього батька. Перш ніж розпочати, я зроблю кілька оголошень.
Превелебний Сайкс пошелестів паперами, вибрав один і прочитав з відстані витягнутої руки: «Місіонерське товариство зустрічається у будинку сестри Аннет Рівз наступного вівторка. Приносьте з собою шиття».
Потім він прочитав інший аркуш.
— Вам усім відомо про біду брата Тома Робінсона. Він завжди, змалечку був відданим парафіянином Першої Покупки. Всі грошові збори сьогоднішнього дня, як і збори наступних трьох неділь, підуть його дружині Гелен, щоб вона могла утримувати сім’ю.
Я штовхнула ліктем Джемі.
— Це отой Том, якого Атикус захи...
— Цить!
Я обернулася до Келпурнії, але вона мені й рота не дала розтулити. Затюкана, я зосередилася на превелебному Сайксі, який, здавалося, чекав, коли я вгамуюся.
— А тепер нехай наш регент розпочне перший псалом,— оголосив він.
Зі свого місця підвівся Зібо, пройшов центральним проходом, зупинився біля нас і повернувся обличчям до пастви. В руках він тримав пошарпаний збірник псалмів. Розгорнувши його, він промовив:
— Співаємо номер двісті сімдесят три.
Для мене це було вже занадто:
— Я же ми співатимемо, коли ні в кого немає псалтиря?
Келпурнія усміхнулася.
— Тихше, золотко,— прошепотіла вона,— зараз побачиш.
Зібо відкашлявся і прочитав голосом гучним, як розкати далекої артилерії:
Дивовижно злагоджено сотня голосів проспівала слова, прочитані Зібо. Не встигла замовкнути остання нота, як Зібо продекламував:
Знову навколо нас залунав спів; остання нота затягнулася, і Зібо вступив з новим рядком:
Паства трохи завагалася, Зібо чітко повторив рядок, і його проспівали. Під час приспіву Зібо згортав книжку, і це був сигнал співати без його допомоги.
На фінальних нотах урочистої мелодії Зібо прочитав:
Рядок по рядку голоси гармонійно зливалися в мелодію, поки псалом не завершився тихою, сумною нотою.
Я поглянула на Джемі, який скоса дивився на Зібо. Я б також у таке не повірила, якби не бачила на власні очі.
Потім превелебний Сайкс попросив Божого благословення для всіх недужих і стражденних, і ця частина служби була така сама, як у нашій церкві, хіба що превелебний Сайкс звертався до Господа з конкретними іменами хворих.
Проповідь його полягала у рішучому осуді гріха — він суворо прочитав гасло на стіні у себе за спиною: його паства мусила уникати такого зла, як спиртні напої, азартні ігри й легковажні жінки. Підпільний продаж віскі в негритянському кварталі створював чимало проблем, але жінки були ще гірші. Знову, як і часто у нашій церкві, мене знайомили з доктриною про Гріховність Жіноцтва, якою, схоже, страшенно переймалися всі священики.
Ми з Джемі слухали подібні проповіді щонеділі. З однією лише відмінністю: превелебний Сайкс вільніше виголошував з кафедри свої погляди на кожне конкретне гріхопадіння: Джим Гарді не з’являвся у церкві п’ять неділь поспіль, проте він не хворий; Констанс Джексон має начуватися, бо їй загрожує велика небезпека через скандали з сусідами: вперше за все існування негритянського кварталу вона примудрилася побудувати паркан, тільки щоб дошкулити ближнім своїм.
Превелебний Сайкс закінчив проповідь. Він став біля столу перед кафедрою і закликав до вранішніх пожертв,— такого ми з Джемі ще не бачили. Один по одному парафіяни підходили до столу і кидали свої п’ятаки і десятицентовики у чорну емальовану бляшанку з-під кави. Підійшла наша з Джемі черга, і ми почули ласкаве «Дякую, дякую», коли дзвякнули наші монетки.
На наш подив, превелебний Сайкс висипав уміст бляшанки на стіл і перерахував монети. Потім він випростався і сказав:
— Цього недосить, нам треба зібрати десять доларів.
Паства тихо загомоніла.
— Ви ж знаєте, для чого ці гроші,— Гелен не може залишити дітей і ходити на роботу, поки Том у в’язниці. Якщо кожен з вас дасть іще по десять центів, буде якраз.
Превелебний Сайкс помахав комусь в глибині церкви.
— Алеку, зачини двері. Ніхто звідси не піде, поки ми не назбираємо десятьох доларів.
Келпурнія витягла зі своєї торбинки обтріпаний шкіряний гаманець.
— Ні, Кел,— прошепотів Джемі, коли вона дала йому блискучий четвертак.— Давай сюди свої десять центів, Скауте.
В церкві вже не було чим дихати, і я зрозуміла, що превелебний Сайкс налаштований будь-що вичавити потрібну суму зі своєї пастви. Віяла тріпотіли, ноги човгали, жувальники тютюну мало не непритомніли.
Превелебний Сайкс ошелешив мене, сказавши:
17
Вільям Голман Гант (1827-1910) — англійський художник, один із засновників Братства прерафаелітів.