Выбрать главу

Зрозуміло, тузи республіканської партії насідали на начальника поліції, а той у свою чергу підганяв підлеглих, вимагаючи від них покінчити з невловимим злочинцем. Яким чином — байдуже. Тому, хто цього доб'ється, обіцяли грошову премію і підвищення у чині.

Отже, не дивно, що всі полісмени Лос-Анжелеса_ і Голлівуду тільки й робили, що полювали на сірий форд з червоним прожектором.

Підозра, що він і є «бандит з червоним прожектором», впала на грабіжника Чесмена 23 січня 1948 року. Поліцейська патрульна машина з екіпажем, що складався з двох молодих полісменів — Рірдона і Мея, повільно рухалась по голлівудській Вермонт-авеню у південному напрямку, до Лос-Анжелеса. Освітлений годинник на приладовій дошці показував 19 годин 40 хвилин, коли Рірдон, який сидів за кермом, уздрів на протилежному боці вулиці форд, схожий на той, про який ось уже кілька тижнів день у день передавало поліцейське радіо всім патрулям. Форд рухався їм назустріч.

Рірдон відразу ж розвернувся і почав переслідування. Вже на найближчому перехресті він був змушений різко загальмувати — підозрілий форд повернув до заправочної станції. Повільно, намагаючись не привертати до себе уваги, патрульна машина також під'їхала до колонки. При цьому полісмен Мей увімкнув свій радіопередавач і промовив у мікрофон умовну зашифровану фразу: «Білява леді передає привіт чоловікові у фраку», а до неї кілька цифр, що уточнювали місце перебування патрульної машини.

За кілька секунд на карті в центральному управлінні поліції маленьким прапорцем було відмічено, де шукати сірий форд, а ще через хвилину десятки патрульних машин з усіх кінців міста помчали у бік Вермонт-авеню.

На заправочній станції тим часом патрульна машина робила марні спроби наблизитись до сірого форда. Тут скупчилось багато машин, що перешкоджали цьому. Коли патруль все ж просунувся вперед на кілька метрів, Мей побачив, як сірий форд, не заправившись, раптом покинув станцію. Очевидно, двоє чоловіків у ньому помітили, що їх переслідує поліцейська машина.

Мей був переконаний, що переслідує давно розшукуваного злочинця. Без особливого приводу (форд, не порушуючи правил, на помірній швидкості в'їхав у потік машин) Мей увімкнув сирену і червоний прожектор, аби мати вільний шлях для переслідування. Рірдон спритно вивів машину з черги, що чекала заправки, і натиснув педаль газу. Мотор патрульної машини потужно заревів, і тепер усі навколо знали, що поліція за кимось женеться. Водночас заревів і мотор форда. Порушивши правила, машина виїхала на інший бік вулиці і зробила спробу втекти.

Чоловік за кермом форда, мов навіжений, мчав уперед, пробиваючись скрізь стрічний потік машин. Весь час перебуваючи на волосинку від зіткнення, він вправно використовував кожну щілину, аби відірватися від переслідувачів. Але одночасно це звільняло дорогу патрульній машині, яка неухильно, метр за метром, скорочувала відстань від переслідуваних.

На розі Шостої вулиці і Шаттон-Плейс Рірдон зумів наблизитись до форда на дистанцію 20 метрів. Стрічних машин стало менше, перехожих майже не було. Мей опустив вікно в машині і схопив автомат, збираючись доти чергу по скатах форда. Але водій форда раптом круто рвонув кермо, і його машина на двох колесах повернула на Шосту вулицю, виїхавши при цьому на тротуар. Однак за якихось 100 метрів їй перегородила шлях вантажна машина. Схоже було, що полювання підходить до кінця, але форд на високій швидкості різко загальмував, обернувся навколо власної осі і помчав назад. В той момент, коли втікачі мали знову опинитися на Всрмонт-авеню, Рірдон виїхав на лівий бік вулиці, спрямувавши патрульну машину точно назустріч фордові. Мей сповз з сидіння вниз, під приладову дошку, аби укритися від фронтального зіткнення, але Рірдон мав міцніші нерви: в останню мить вивернув свою машину вправо, зачепивши ліве переднє колесо форда.

Обидві машини загальмували і застигли на місці. З патрульної вискочив Мей з автоматом напоготові, з форда — водій, що кинувся тікати.

— Стій! — крикнув Мей втікачеві, але той, не звертаючи уваги на цей крик, зигзагами біг далі. Перша черга з автомата Мея влучила у стіну одного з будинків, друга начебто влучила в ціль. Втікач спіткнувся і впав долілиць на землю. З форда виліз переляканий стріляниною другий чоловік і, не роблячи спроби втекти, слухняно дозволив Рірдону надягти на себе наручники.

Тим часом Мей підійшов до лежачого. Він запустив руку у каштанове волосся невідомого і, піднявши трохи його голову, повернув її убік, щоб заглянути в обличчя. Він стрівся поглядом з насмішкуватими розумними очима юнака.

— Водити машину ви вмієте, нічого не скажеш, а от стріляти… Я б на вашому місці записався на курси стрільців… — зухвало сказала молода людина ошелешеному полісменові, який гадав, що має справу з покійником.

— Заткни пельку! — грубо відповів Мей і рвонув хлопця догори, поставивши його на ноги. Потім наклав йому наручники. Перш ніж відвести затриманого до автомашини, Мей нахилився і підняв з землі пістолет. Він показав його затриманому.

— Це твоя гармата? — спитав він.

— Киньте жартувати! Коли б я мав цю штуку в кишені, то не стояв би перед вами в наручниках.

— Тоді вона напевне впала з неба, га? Ти б придумав що-небудь краще, перш ніж ми дістанемось до дільниці! — глузливо сказав Мей і підштовхнув хлопця дулом пістолета до машини.

* * *

Кримінальний інспектор Гузен, до якого привели на перший допит обох затриманих, розклав на столі перед собою всі предмети, знайдені поліцейськими Рірдоном і Меєм у форді, на вулиці і в кишенях арештованих: маленький ліхтарик, жменю пожмаканих доларів, чотири номерні знаки до автомашини і пістолет 45-го калібру.

Гузен грайливо покрутив на Вказівному пальці пістолет, глянув на хлопців і спитав:

— Ну, кому з вас належить ця штука?

Він не дістав ніякої відповіді. Дві пари очей спокійно дивились на нього без будь-якого виразу, наче він говорив не англійською, а малайською мовою.

Увійшовши до кімнати, патрульні полісмени на якийсь час перервали допит. Вони втягли за собою дві паки новеньких чоловічих костюмів і звалили їх біля письмового стола.

— Це ми знайшли в багажнику форда, сер, — сказав Рірдон інспекторові.

Гузен недовірливо похитав головою, але промовчав. Потім наказав відвести одного із затриманих до караульного приміщення.

Коли троє залишили кімнату, Гузен звернувся до водія форда.

— Як ваше прізвище?

— Чесмен.

—Ім'я?

— Керіл Уїттір.

— Народились?

— 27 травня 1921 року в Сент-Джозефі, Мічіган.

— Як звуть вашого батька?

— Уїттір Чесмен.

— Хто він за фахом?

— Колись був асистентом режисера у кінокомпанії «Парамаунт», тепер тільки переносить куліси.

— Як звуть вашу матір?

— Хеллі Чесмен, уроджена Браун.

— Чим вона займається?

— Вона паралізована.

— Гм… Чи притягалися ви до суду, Чесмен?

Стереотипно, наче відповідаючи на анкету, Чесмен перелічив усі випадки, коли був під судом і відбував покарання. Інспектор відстукав його відповіді на друкарській машинці, потім раптом відсунув її вбік, витяг я шухляди пачку сигарет і, вибивши вказівним пальцем одну, запропонував її Чесмену.

— Ага, починаєте м'яко стелити? — сказав Чесмен і недбалим рухом узяв сигарету.

Інспектор дав йому вогню.

— А чого б це я без особливої причини став шкодити вам? Поки ви розумно себе поводите, я ставитимусь до вас добре.

Чесмен задумливо втупився у сигаретний дим.

— Облиште ці підходи, інспекторе. Чого ви наказали мене сюди притягти?