Через чотири роки губернатор штату підписує акт про помилування Діллінджера. У нього беруть письмове зобов'язання не вчиняти більше ніяких злочинів і випускають на волю. Віддячує він тим, що свої перші напади на банки здійснює виключно в штаті Індіана. Діллінджер не задовольняється старим розбійницьким гаслом: «Руки вгору, гроші на бочку!» Він без будь-яких попереджень стріляє прямо в натовп, убиває кожного, хто опиняється на його шляху до каси. Ніхто не насмілюється чинити й найменшого опору, коли Діллінджер та його люди з перекинутими через руку дощовиками з'являються в операційному залі якого-небудь банку.
Втім, у 1933 році, коли на рахунку Діллінджера було сорок п'ять нападів на банки і він захопив уже понад п'ять мільйонів доларів, його знов заарештовують, але не надовго.
Під час невинної автомобільної прогулянки Діллінджер задавив у Блефтоні гуску. Злочинець, якому нічого не варто було вбити людину, вилізає з автомашини і з жалісливою міною схиляється над своєю пернатою жертвою. Селянка, котрій належить гуска, підбігає і вимагає відшкодування, але Діллінджер відмовляється платити. Зчиняється сварка, і на місце події прибуває шеріф Блефтона — Джессі Сарбер. Шеріф одразу впізнає людину, портрет якої разом з оголошенням про розшук уже рік висить у його канцелярії. Він заарештовує абсолютно розгубленого гангстерського боса, вміщує його до місцевої камери попереднього ув'язнення і терміново повідомляє про це телефонограмою штаб ФБР у Вашінгтоні.
І тут сталося те, про що громадськість дізналася лише через багато років. До Блефтона прибуває не автомобіль ФБР, а броньований блакитний «крайслер», в якому сидять члени банди Діллінджера — Пірпонт, Кларк, Меклі і Копленд! О 10 годині вечора бандити входять до канцелярії шеріфа Джессі Сарбера, який чекає на агентів ФБР.
— Ми з ФБР, — заявляє один з них.
Шеріф вірить, але — швидше для проформи — просить гостей пред'явити свої посвідчення. Тоді Пірпонт вихоплює з-під пахви пістолет і вбиває його. Потім четвірка обшукує канцелярію, знаходить ключі від камери попереднього ув'язнення, розташованої в підвалі поліцейського відділку, і звільняє свого шефа.
Місцева преса потім повідомила про «загадкове вбивство шеріфа в Блефтоні». Але про арешт і блискавичне звільнення Діллінджера не згадувалось ані словом. Отже, нікому не спало на думку запитати, як дізналися гангстери про арешт свого ватажка, адже про це відомо було лише шеріфу Блефтона і кільком керівникам ФБР!
Діллінджер і далі грабує, вбиває і увінчує свої «подвиги» згаданим уже розбійницьким нальотом на Національний банк Іст-Чікаго 15 січня 1934 року. 263 954 долари, які він тут захопив, — найбільша здобич банди!
Всі поліцейські акції, здійснені після цього нападу, ні до чого не привели. Місто було оточене, кожне можливе сховище — піддане обшуку, але темно-блакитний «крайслер» і шестеро бандитів — сам Джон Діллінджер, який сидів за кермом машини, а також Гомер ван Метер, Френкі Неш, Лестер Меклі, Джон Кларк і Мак Пірпонт — безслідно зникли. Поки агенти ФБР нишпорили по злодійських «малинах», будинках розпусти і картярських казино Чікаго, де Діллінджер і К° були завсідниками, банда влаштувала собі двотижневу відпустку. Поділивши здобич, гангстери подалися на найкращі курорти Сполучених Штатів. Сам Діллінджер з трьома своїми найближчими дружками відпочивав на флорідських пляжах, а потім вирушив у штат Арізону, в гори. В невеликому містечку Тасконі вони зупинилися на кілька днів, оселившись у респектабельному «Конгрес-готелі». І саме тут, у тихому містечку, один з найнебезпечніших грабіжників і вбивць вдруге випадково (цього не наважився б вигадати жоден романіст!) потрапляє до рук сільського шеріфа.
В ніч з 25 на 26 січня 1934 року в «Конгрес-готелі» через коротке замикання електропроводки починається пожежа. В цей час п'яні Діллінджер і троє його дружків сплять у своїх кімнатах. Ще кілька хвилин — і всі четверо перетворилися б на купу попелу, а ФБР і вся Америка так і не довідалися б ніколи про їх безславний кінець. Але хоробрий пожежник Джеймс Фрімен в останній момент рятує всіх чотирьох і відправляє їх (бо вони не тільки п'яні, а й почаділи) до тасконської лікарні.
Після того, як пожежу погасили, Джеймс Фрімен повертається додому і починає знічев'я гортати журнали. Він бездумно дивиться на велике фото гангстера Джона Діллінджера, який за кілька днів до того знову пограбував банк, і раптом хороброго пожежника обсипає жаром. Він вдивляється у фото в журналі… Сумнівів бути не може — людина, яка лежить зараз непритомна в лікарні,— шеф гангстерів Джон Діллінджер!
Тасконський шеріф Джордж Хантер регоче, коли схвильований Фрімен по телефону повідомляє йому, що «ворог Америки № 1» п'яний і вчаділий лежить у тасконській лікарні! Пожежнику доводиться розмовляти з шеріфом, як з глухонімим, раз у раз повторюючи: «Це справді він, повірте мені! Я певен цього!», аж доки шеріф не посилає нарешті кількох своїх підлеглих до лікарні. І неймовірне виявляється правдою! На Джона Діллінджера і трьох найнебезпечніших членів його банди надягають наручники і привозять їх, як звичайнісіньких волоцюг, до канцелярії онімілого від здивування шеріфа. Цього разу, щоб запобігти другій спробі звільнення заарештованих, управління ФБР блискавично висилає цілу роту агентів. І тепер, здається, банді Діллінджера настав кінець. Для того, щоб посадити всіх затриманих на електричний стілець (а з огляду на заплутане законодавство кожного штату це не так просто), їх одвозять туди, де смертний вирок їм забезпечений. В усіх американських штатах вбивство поліцейського карається смертю. Тим-то Джона Діллінджера доставляють на літаку в штат Індіана, бо саме там, в Іст-Чікаго, він застрелив сержанта О'Маллі. А Пірпонта, Меклі і Кларка везуть до Огайо, де в Блефтоні вони вбили шеріфа Сарбера. Вся Америка зітхає з полегшенням — банду Діллінджера, чи, принаймні, її найнебезпечніших членів, нарешті, знешкоджено!
В каторжній в'язниці у Краун-Пойнті з Джоном Діллінджером поводяться, як із засудженим на смерть за день до страти. В наручниках і кайданах на ногах він лежить у металевій клітці, залитій сліпучим світлом шести прожекторів. Троє вартових з пістолетами напоготові не зводять з нього очей. Назва в'язниці, де його тримають, зберігається в суворій таємниці, а всіх тюремних наглядачів переведено на казармений стан і позбавлено зв'язку із зовнішнім світом. Якби кому-небудь спало на думку припустити, що за кілька днів Джон Діллінджер знову опиниться на волі, що він здійснить чергове пограбування банку, перш ніж прокурор встигне скласти обвинувальний висновок, — таку людину висміяли б, як недоумка чи невмілого жартівника.
І все ж два тижні по тому, як Діллінджера вивезли до Краун-Пойнта, сталося неймовірне.
Камера Діллінджера була розташована у крилі IV-Б — тюремному корпусі, призначеному для смертників і відокремленому від інших приміщень. Крім Діллінджера, там сидів ще один засуджений до страти вбивця — Гаррі Янгблуд. Його охороняли так само пильно, як і Діллінджера. Наглядачі заступали один одного кожні чотири години. Зміна вартових відбувалась в окремій, спеціально призначеній для цього кімнаті. Отже, камери обох смертників на кілька хвилин залишалися без догляду. І 14 лютого 1934 року о 14 годині, коли третя зміна денних вартових заступала другу, по всій в'язниці пролунав сигнал тривоги — довгі й короткі гудки. Такий сигнал подається лише під час масової втечі, бунту в'язнів або пожежі. Почувши його, всі вартові мусять негайно бігти на тюремне подвір'я, причому наглядачі з флігеля смертників також залишають свої пости.
Внизу на подвір'ї розгублено метушаться вартові. Ніхто не знає причини тривоги, адже в усій в'язниці панують спокій і порядок. Залишається тільки припустити, що сирена завила через якийсь технічний дефект. Вартові повертаються назад на свої місця. Та наглядачі Діллінджера, увійшовши в коридор, де розташовані дві осяяні прожекторами металеві клітки, раптом завмирають на місці і підіймають руки вгору. Джон Діллінджер стоїть перед дверима своєї камери, наставивши на них дуло автомата. Біля нього стоїть Гаррі Янгблуд, також без наручників і кайданів. Зухвало посміхаючись, він обережно, щоб не потрапити під кулі, якщо Діллінджер почне стріляти, описує дугу, наближається до наглядачів і кількома вправними рухами обеззброює їх, потім відбирає у них ключі і, загнавши в клітки, замикає їх там. Від крила IV-Б прямий шлях веде до приміщень, де виконують смертні вироки, а звідти можна потрапити до будинку дирекції в'язниці, який має вихід на вулицю і не охороняється. Діллінджер і Янгблуд безперешкодно долають цей шлях. Перед дверима адміністративного будинку стоїть автомобіль начальниці в'язниці Ліліан Холлі. В ньому бандити й від'їжджають.