Сніг? — запитав він, глянувши на моряка.
Той мовчки знизав плечима. Журден обережно розв'язав мішечок і взяв на палень трохи білої речовини, схожої на свіжий сніг. Журден понюхав її, обережно торкнувся кінчиком язика і задоволено кивнув головою. Речовина, безперечно, була наркотиком.
— Кокс[7] чи героїн? — звернувся поліцейський до моряка, але той уперто мовчав.
— Нічого, в лабораторії ми це швидко з'ясуємо! — пробурмотів Журден і наказав одному з своїх колег відвести затриманого. Всім упало в вічі, що тепер моряк поводився чемно, не чинив ніякого опору, навіть не лаявся. Вій посміхався, коли його заштовхували до поліцейської машини, і можна було подумати, що він якраз і мав на меті потрапити з своїм мішечком до рук поліції.
Торгівля наркотиками — найпоширеніший злочин, з яким боролася в той час паризька поліція. Не дивно, що начальник відділу комісар Монтеро дуже зрадів, коли до нього привели матроса. Дрібні гендлярі, що торгували сигаретами з маріхуаною або понюшками кокаїну, щодня потрапляли в тенета поліції, але це не допомагало виявити постачальників наркотиків і ватажків контрабандистських зграй. Жоден торговець не знав свого постачальника в обличчя, а його прізвища — й поготів. Що ж до шефа «підприємства», то про нього вони мали таке ж уявлення, як про таємниці конструкції французької атомної бомби. Тим-то вважалося великим успіхом, коли до рук поліції потрапляла людина з обізнанішої категорії посередників у контрабандній торгівлі наркотиками.
Комісарові Монтеро не було ще й тридцяти років, і він лише кілька місяців працював у будинку на набережній Орфевр — головній квартирі паризької кримінальної поліції. Що він робив доти, не знав жоден з його теперішніх колег. Подейкували, ніби він був офіцером контррозвідки в Іноземному легіоні. Дехто твердив, начебто Монтеро належав до особистої охорони президента, але всі погоджувались на тому, що комісар — надзвичайно вправний криміналіст.
Перш ніж розпочати допит, Монтеро підсунув чоловікові в морській робі сигарети, а тоді, гортаючи паспорт, запитав:
— Вас звуть Самі Кхурі? Це ваше справжнє ім'я чи тільки за паспортом?
Матрос слухняно кивнув:
— Справжнє. Паспорт не підроблено. Я народився в Джіджеллі, в Алжірі, 26 грудня 1929 року. Все це ви легко можете перевірити. Моя сім'я й тепер ще живе в Джіджеллі.
Комісар Монтеро недбало відсунув паспорт убік. В ту мить йому було байдуже, як насправді звуть матроса і чи справді його паспорт не підроблений. Хай називає себе, як хоче, аби тільки розповів усе, що знає про торгівлю наркотиками та її організаторів.
Власне кажучи, молодого комісара мусила б насторожити готовність, з якою алжірський матрос Самі Кхурі погодився розповісти про своїх хазяїв і клієнтів. Коли б Монтеро мав більший досвід, йому неодмінно спало б на думку, що посередник, яким був Кхурі, просто не міг знати всіх тих імен і адрес, що їх він так охоче перелічував і що, як це незабаром з'ясувалось, були цілком точні. Жодна, навіть найгірше організована, гангстерська банда не могла б довірити одному своєму членові такі життєво важливі таємниці. Хіба що вона мала б на те якісь особливі причини…
Справді, комісарові Монтеро, завдяки показанням алжірського матроса, вдалося за кілька годин заарештувати тридцять шість членів однієї з найнебезпечніших банд Франції — найбільший успіх, якого будь-коли домагався такий молодий комісар кримінальної поліції. На волі лишався тільки шеф банди.
Самі Кхурі зголосився допомогти Монтеро й тут. Він, щоправда, не знав, як звуть шефа, але сказав, що може вказати поліції його помешкання.
— Як вказати? — спитав Монтеро з підозрою. — Хіба ви не знаєте адреси?
— Минулої ночі я вперше був на квартирі в шефа. Мене повезли туди на машині. Я не хотів запитувати назву вулиці й номер будинку. Це викликало б підозру. Але я певен, що зумію відшукати будинок, якщо ви поїдете зі мною тим самим шляхом.
Монтеро схопився за телефонну трубку, щоб негайно викликати автомашину, але матрос поклав руку на важіль апарата.
— Хвилинку, комісаре! Перш ніж ви віддасте наказ, я хотів би обговорити з вами одне приватне питання.
Комісар слухняно поклав трубку. Самі Кхурі зняв руку з важеля й узяв сигарету з пачки, що лежала перед ним на столі.
— Я привезу вас туди, комісаре, якщо ви пообіцяєте, що після арешту шефа відпустите мене. Гадаю, я на це заслужив.
Комісар задумливо кивнув, але промовчав. Він чекав, що алжірець докладніше сформулює свою вимогу. Самі зробив глибоку затяжку і продовжував:
— Це моя умова. Боюся, що в іншому разі я не зможу розшукати цей будинок.
Комісар знову кивнув, але не відповів ані словом на цю пропозицію.
Поведінка комісара збентежила Самі.
— Від інших арештованих ви, однак, нічого не дізнаєтесь, — додав він. — Вони навіть не знають, хто я.
Монтеро посміхнувся:
— А звідки ви знаєте, хто в них шеф? У цій зграї ви напевне не були надто важливою персоною. Чи, може, я помиляюсь?
Самі нервово докурив сигарету, кинув недокурок на потертий зелений лінолеум, що ним було вкрито підлогу кімнати, і розтер його носком черевика. Не відповідаючи прямо на запитання Монтеро, він сказав ухильно:
— Ви ж нічим не ризикуєте. Навіть якщо я хотів би вас обдурити, все одно ваші люди зможуть мене схопити, перш ніж я залишу Францію.
В цю мить розмова урвалася. До кімнати ввійшов службовець відділу кримінальної експертизи і вручив Монтеро аналіз вмісту шкіряного мішечка.
Комісар не виявив до нього ніякого інтересу.
— Поклади його на стіл. У мене тепер немає часу. Що там таке? Кокс? Я й без вас це знав, — сказав він сердито. — Можеш іти!
Але молодий чоловік у білому халаті не зрушив з місця, кивнув на алжірця, відкашлявся і сказав Монтеро:
— Я б на вашому місці проглянув аналіз. Це важливо!
Монтеро взяв тоненьку папку й швидко перегорнув папірці в ній. Самі Кхурі нервово потягнувся до пакунка з сигаретами, не відводячи очей від комісара. Той мовчки повернув документи експертові.
На прочитане комісар не сказав ні слова.
— Далі, Самі, далі! Розповідай! — сказав він лагідно алжірцеві.
Моряк злякано зіщулився.
— Що я можу сказати… — нічого більше. Це від вас тепер залежить — поїдемо ми чи ні. Дайте мені слово, що відпустите мене, і тоді все буде як слід, комісаре!
Монтеро повільно звівся на ноги, перехилився через стіл, рвучко схопив переляканого алжірця за комір його матроської куртки і просичав прямо йому в обличчя:
— Ти, мерзенний, дешевий покидьку! Я тобі зараз покажу… — І поки Самі, задихаючись, ловив відкритим ротом повітря, комісар з недвозначною настійливістю вів далі:— Якщо ти мені тут же на місці не скажеш всю правду, я кину тебе до камери, де сидять твої товариші, і розкажу їм, що саме ти їх зрадив. Вони з тебе котлету зроблять, любий Самі! — Він ще сильніше стягнув комір алжірця — так, що в того обличчя налилося кров'ю. — Я тобі покажу, як нас дурити! У мішечку була звичайнісінька кухонна сіль — 99,6 грама. І тільки зверху додано 0,4 грама кокаїну. Чи можна після цього повірити, що ти знаєш боса контрабандистів?
З презирливою міною він штовхнув алжірця назад на стілець і гидливо витер руку хусткою. На його подив, Самі Кхурі не розгубився.
— Що було в тім мішечку, я не знаю. І це не цікавить мене, — відказав він спокійно.
Розлючений Монтеро накинувся на нього: