Матрос і зрадів, і збентежився. Тепер він був певен, що зловить утікачку, бо спуститися десь-інде вона не могла, а тут буде легко її перейняти. З іншого боку, ставало лячно за те, що мавпа може накоїти в будинку. Останнє міркування спонукало чоловіка лізти слідом за мавпою. Вилізти по громовідводу, тим паче матросові, було неважко. Але, діставшись п'ятого поверху, він зрозумів, що далі йому зась: вікно було далеко ліворуч. Усе, що він міг зробити, — це вилізти трохи вище, щоб бачити, що робиться в кімнаті. Коли він зазирнув у вікно, то мало не впав з переляку. Саме тоді залунали ті моторошні крики, що побудили серед ночі мешканців вулиці Морґ. Пані Леспане та її дочка, в самих нічних сорочках, упорядковували папери в залізній скриньці, яку вони викотили насеред кімнати. Папери було розкладено поруч на підлозі. Жінки, певно, сиділи спиною до вікна й не одразу побачили орангутанга, бо минув деякий час, перш ніж почулися крики. А віконницею міг бахнути й вітер, тож вони, мабуть, так і подумали.
Коли матрос зазирнув у вікно, величезний звір тримав стару за розпущені на ніч коси і водив бритвою навколо її обличчя, наслідуючи рухи голяра. Дочка лежала долі непритомна. Попервах мавпа була в доброму гуморі, але крики й пручання старої вочевидь її розлютили. Одним замахом дужої руки орангутанг майже зітнув їй голову. Вигляд крові довів його до нестями. Скрегочучи зубами, з шаленим вогнем ув очах звір кинувся до дочки й запустив жахливі пазурі їй у горло. І тут дикий, блукаючий погляд звіра зустрівся з очима господаря, що, скам'янівши від жаху, дивився з-за вікна. Лють звіра раптом відмінилася на страх: він згадав за батіг. Зрозумівши, що вчинила зле, що буде кара, мавпа заходилася ховати сліди свого кривавого вчинку. Вона нервово заметушилася по кімнаті, перекидаючи та ламаючи меблі. Тоді схопила мертве тіло дочки й запхала його в комин. Потім ухопила тіло старої і потягла до відчиненого вікна.
Коли мавпа підійшла до вікна зі своєю страшною ношею, матрос прикипів до громовідводу й радше з'їхав, ніж зліз на землю. Чимдуж він подався додому. Що буде з клятою мавпою, йому тоді було байдуже. Голоси, які чули люди на сходах, не сперечалися: розпачливі вигуки француза мішалися з диявольським бурмотінням звіра.
Мені небагато лишається додати. Певно, що мавпа втекла громовідводом, коли люди стали виламувати двері. Певно, що вона зачепила раму, яка впала й закрилася пружиною. Невдовзі матрос сам спіймав орангутанга й отримав за нього від Jardin des Plantes[20] чималі гроші. Лебона було звільнено одразу, як ми розповіли префекту поліції (звісно, з поясненнями Дюпена) про справжні обставини злочину. Цей урядовець був прикро вражений, що так усе обернулося. Хай там як прихильно він ставився до Дюпена, та не проминув гостро зауважити, що до чужого діла братися не слід.
— Хай собі говорить, — казав Дюпен, що вважав непотрібним сперечатися, — хай вибалакається: це полегшить йому сумління. Мені досить того, що я переміг його на його власному полі. Він програв, бо діло виявилося не таким хитрим, як він уявляв. Наш префект надто кмітливий, щоб зглибити природу речей. Мудрість його — завше цвіт і ніколи овоч. Вона мов голова без тіла, — так зображують богиню Лаверну,* — або, радше, сама голова й плечі. Та зрештою він добрий чоловік і недаремно має славу дотепника. Я маю на увазі його манеру «de nier ce qui est, et d'expliquer се qui n'est pas».*[21]
Примітки
«Вбивства на вулиці Морґ» — перша новела з детективної трилогії Едґара По про Оґюста Дюпена. До трилогії, крім неї, входять новели «Таємниця Марі Роже» і «Викрадений лист».
Браун Томас (1605-1682) — англійський лікар і письменник, автор трактату «Поховання в урнах», з якого По взяв епіграф до оповідання.
Гравець у шахи. — По в статті «Шаховий автомат Мельцеля» розкрив шахрайство з сенсаційним автоматом для гри в шахи, в якому був схований живий шахіст, що й переставляв фігури. У статті він виклав думки, подібні до тих, з яких починається оповідання «Вбивства на вулиці Морґ».
Хойл Едмонд (1672-1769) — автор «Короткого трактату про гру у віст», у якому виклав правила гри, що діяли в часи По.
Френолог. — Послідовник вчення про зв’язок психічних властивостей людини з будовою її черепа. Засновником френології був німецький лікар Франц Йосиф Галль (1758-1828). По цікавився питаннями френології, опублікував рецензію на книгу Л. Майлз «Френологія».
21