Ну, і хто кого виховує? Я зайшов до нашого сараю. Узяв велику лопату (ясно ж, що мій малий узяв маленьку — легшу) та й пішов до провулка. Звідти берегом — до комунального двору… Побачивши, що я почав обережно, в півштика, копати з іншого боку — назустріч йому, — мій малий не здивувався. А може, просто не хотів радіти заздалегідь. І справді: чого радіти? Ми ж іще тієї клятої шкаралупи не знайшли. А якщо знайдемо, що буде? Чи не випустимо ми п’яного джина з пляшки?