— Хай поспить, — тихенько промовила. — Як прокинеться, даси йому цицьку. Тіко одну. Тіко спершу покатай по ній яєчко. Тоді, як знову прокинеться, даси другу. Тіко спершу викатай її яєчком. Потім викинь обидва. Ну, можна в убиральню. Але щоб ні кури, ні яка інша тварь не з’їла. Можна закопати на вулиці.
Запнула темну нечисту хустину на голові та на шиї й пішла геть. Батько подався її проводжати. А коли повернувся, мама сказала у спину, ніби й не йому, та щоби почув, звісно:
— Відьма.
Батько рвучко розвернувся до неї, й тут я по-справжньому злякався. Було ясно, що він зараз маму вб’є. Такий у нього був погляд. Я й досі ні в кого не бачив такої ненависті в очах, як у нього тоді.
І раптом мама заридала. До того вона трималася — з останніх сил. А їх у неї було не так і багато. Уже ж не першу ніч не спала.
Батько відвернувся й через плече тихо кинув:
— Візьми яйце, викатай грудь. Спробуй тільки цього не зробити!
Сказав він це так, що і мертвий би його послухався. Батько вміє так сказати. Що-що, а це я знаю.
А потім він ніби вперше помітив мене і сказав майже таким самим тоном:
— Якщо хоч одній живій душі розкажеш про це все, всім нам: не тільки бабі Гані, а й тобі, й мамі, й мені, й особливо Юркові — буде дуже погано. Зрозумів?
Звісно, я зрозумів. Що я — ідіот чи що? І досі нікому не розповідав. А вам оце розповідаю, бо баби Гані вже немає, а ви все одно не повірите, що це правда. Я вже дорослий і знаю, що люди ніколи в таке не вірять.
Напевно, після того я ліг спати, бо далі нічого не пам’ятаю: ні як мама викатувала грудь, ні як годувала малого, ні як він, зрештою, одужав.
А надалі його нервовість завжди була мамі зрозуміла: він переніс младєнчеське. Вона завжди над ним трусилась і все йому вибачала. Ну, а він, ясна річ, тим дуже вправно користувався. Це в нього вроджене. Немає такої слабини в мене чи у батьків, якою б він не вмів скористатися собі на користь.
Так до ранку він і спав із батьками. Я лишився сам і довго не міг заснути. Я все думав і аналізував. Застосовував дедукцію. Докупи вона в мене не складалася.
Ну, от. Наприклад, чому Ревмір не послав Агента з тією ідіотською заявою? Він що, Агента не знає? Чого він не спитав мене чи малого ввечері — ще коли батьки грали у волейбол? Ми ж були на вулиці, грали у футбол, коли він ішов із роботи.
Або. Чому Агент написав заяву в міліцію на нас? На Саньку не написав, який його мало не вбив, а на нас написав. Ну, тут просто. Якби він написав на Саньку, той би відразу сказав про перемет, міліція полізла б у річку і знайшла б його залишки. А на шиї в Саньки такі синяки, що там і міліціонером не треба бути. А якби добре оглянули місце за річковою каліткою Саньки… Ну, не могли б вони там нічого не знайти. Не міг він на Саньку заяву написати.
Виходить, він написав на нас, бо нас не боїться? Ну, виходить так.
Я був у такому стані, коли вже й очі заплющив, а все думав і майже не міг заснути. Ну, знаєте, так буває: ніби ще не спиш, але, може, вже і спиш. Тільки сам про це не здогадуєшся.
Я трохи подумав про те, що би таке зробити Агентові, щоби боявся. Усі плани крутилися навколо його сральні, та я просто уявляв, як зроблю те, що вже колись зробив Санька. Так не цікаво. До того ж усі подумають на Саньку.
А потім я все-таки заснув, бо далі був сон. Я пішов до курника забрати яйця. А там на гнізді сиділа квочка, а яйця були під нею, і я не міг їх забрати, бо квочка люто огризалась і шкірила свої рідкі жовті зуби. Враз у курнику стало темно, і я озирнувся на двері. У дверях стояв Агент із довгим білим волоссям. Точнісінько, як Свєтка. Він поманив мене пальцем, одначе я від переляку не міг зрушити з місця. І раптом квочка злетіла в повітря і помчала до нього, мов реактивний літак. Ну, ви розумієте, що в неї було замість двигуна… А я побачив, що у гнізді замість яєць лежить велика в’язанка ключів. От в’язанка велика, а ключів — лише три. І я не знаю, від чого вони. Я розумію, що знайти двері — це вирішити всі проблеми, та при цьому розумію, що я ж не Буратіно, та й не потрібен мені театр у підземеллі. Я й так у курнику. Простягнув руку і торкнувся ключів. Вони обпекли мене холодом, і я прокинувся.
Я прокинувся й сів у ліжку. Що, як удень, коли Агент буде на роботі, залізти до його квартири — ключі ж я маю! — і щось там зробити таке, що ще гірше, ніж Санька зробив із туалетом? Що саме зробити, я ніяк не міг вигадати, бо ніколи в його квартирі не був і не уявляв, що там можна зробити і з чим. І тут я збагнув, навіщо він подав заяву в міліцію. І мені просто подих перехопило від ненависті до цієї гниди. Ще не здогадалися? Це ви його просто погано знаєте. А я здогадався. Він вирішив, що я не віддаю ключі, щоби пограбувати його нору. Тобто він якраз і передбачив, що я полізу до нього в хату і щось там украду. І тоді міліція злочинця навіть не шукатиме, бо буде впевнена, що то я вкрав ключі!!!