От тільки місце тут таке оживльонне! Так і ходять! А чого, спрашується? Магазин на Пісках — у кварталі звідси — замкнено. Хозяйственний — замкнено. А ходять так, наче все работає. Мене, канєшна, не впізнають по гражданкі. Так починають придивляться, хто це там ховається під деревом.
Ну, але через два часа стемніло зовсім, мене даже не замічали. Що я, даром у сірій рубашці й у чорних штанах? Боявся, правда, що в темряві не побачу, коли Свєтка додому буде йти. Але вікна світяться, ніхто там пройти не може незамітний. Навіть кота побачив, який через дорогу переходив біля її калітки. Додому піду по Садовій. Я не суєвірний, але чого йти туди, де кіт перейшов?
Казав Петрович, що коли бандити живого спалили старшину Безушка під Половинками, то він, коли на пост їхав, теж не суєвірний був: пішов до свого трофейного німецького мотоцикла просто навпростець. Ледве не наступив на того чорного кота, що проскочив між ним і мотоциклом. Петрович йому:
— Пережди, Безушку! Хай хтось пройде.
Ні. Пішов. І ото стояв на посту при дорозі. Побачив дві полуторки, вийшов зупинити… Перша затормозила, в кузові появився мужик і вихлюпнув прямо на старшину відро бензину. А з другої через минуту кинули факел і поїхали. Так і згорів Безушко.
Не знаю, звідки відомо, що все було так, як розказує Петрович, — ніхто ж не бачив. Його вже згорілого найшли під утро…
А в Октябрському якісь татари заарканили сержанта і тягли за машиною, поки криком зійшов. Так нікого й не найшли. Спитаєте, звідки звісно, що татари? А хто? Або татари, або бандерівці. Бандерівців у нас тут, на Югі, нема. Значить, татари. Та і яка нормальна людина буде кидать аркана з машини на живу людину? От сказали б мені, например: «Кинь, Ревміре, аркан на людину!». Ага. Так я б і погодився! А якби й погодився, то що? Усе одно ж не попав би… Ну, це теж було ще до мене — до того, як я сюди приїхав. Тоді бандітізм був у всій страні. Про це мало хто зна, а ми, сотрудніки общественного порядку, знаємо. Тепер — зовсім інша річ. Бандітізм ми перемогли. Хоча…
Ото мене поночі на страхи різні тягне. Сто років про ці случаї не згадував, а тут… Може, і справді десь у наших краях нечиста сила живе? Недаремно ж кажуть…
Ну, ладно, я ще не член партії, але був комсомольцем. Я все розумно: нема ніякої нечистої сили. Але ж усі знають, що є такі баби-шептухи. Коли лікарі вже нічим не можуть помогти, люди несуть хворих до баб. І ті спасають. Кого хочете спитайте. Це ж не те, що хтось один, якийсь ворог, щось таке розповідає. Це ж усі знають. Значить, є якісь такі знання. А Вольф Мессінґ! Це ж у нас, у Радянському Союзі, були його концерти! Ладно, я не був на них. А люди ж були! Він же справді присказував будуще, читав мислі — це все було… А якщо це все є, то чого ж нечистої сили не може бути?
Бабки ж коли вишіптують, то так і кажуть: «Наврочено». Чи там «пороблено». Тобто ж є якась темна сила, яка все це наврочує та пороблює! Думаю, наша власть іще повернеться до цього вопросу. Не надо, щоб усі вірили. Але використовувать у комуністичному строітєльстві — треба. Лічить хворих, наприклад. Або присказанія іспользувать. Якщо, наприклад, щось погане точно станеться, нада до нього готовиться. Якщо він каже (ну, не обізатільно Мессінґ — хто завгодно), що буде там… землетрясєніє десь у Середній Азії чи там на Далекому Сході, то можна ж укріпить дома, вивезти людей із самих опасних районів, підігнать медицину… Думаю, наша власть іще повернеться до цього вопросу. Обізатільно.
Нарешті на вулиці пусто. Ні одної живої душі. Усі вже по хатах. А Свєтки як не було, так і нема. Я запалив спічку і подивився на часи. Скоро дванадцять. Ну! Що ж це за мать, яка дозволяє малолєтній дочці шастать у таке врем’я чорт зна де? А потім у больницю — підпільний аборт робить. І ще й думають, що про це ніхто не знає. Ага! Не тільки міліція знає, а й багато хто ще. Просто роздувати скандал не хочеться. Нікому це не нада.
Аж ось я побачив темну тінь, що спускалася до мене з боку Пісків. Місяця в небі не було, зірки теж кудись поховалися — мабуть, повернулися ранкові хмари, а я тут, під деревом, і не помітив. Людина йшла швидко, та я навіть не міг роздивитися: чоловік чи жінка. Тільки, коли вже до дерева оставалося кілька шагів, я зрозумів, що це — молодий хлопець. Наче трєзвий, іде твердо і прямо, наскіки це возможно, — бо ж під ногами пісок і рівчаки, вимиті дощами. Мене він не помітив, а я його не взнав.