— Ваша віра зворушує мене, — відповів Пуаро. — Як ви сказали, ця справа нескладна. Тим паче, вчора я дещо бачив на власні очі. До того ж, це мене заінтригувало. Півгодини тому я замислився, скільки годин я перебуватиму без діла, допоки ми стоятимемо тут. А тут справа сама прийшла до моїх рук.
— Ви погоджуєтеся? — різко запитав мсьє Бук.
— Я відповів. Ваша справа в моїх руках.
— Прекрасно — ми усі повністю у вашому розпорядженні.
— Для початку, мені потрібен план вагону Стамбул — Кале з записами, хто займає яке купе, а також мені потрібні їхні паспорти та квитки.
— Мішель усе надасть вам.
Провідник покинув вагон.
— Чи є у поїзді інші пасажири? — запитав Пуаро.
— У цьому вагоні лише лікар Константин і я. У вагоні з Бухареста їде старий кульгавий джентльмен — він товариш провідника. Крім того, є ще декілька вагонів, але вони нас не цікавлять, оскільки вони після вечері були замкнені. Попереду вагона Стамбул — Кале знаходиться лише вагон-ресторан.
— Отже, — підсумував Пуаро. — Вбивця повинен бути саме з цього вагону. — Він повернувся до лікаря, — Які ваші припущення?
— О пів на першу ми заїхали в замет, — кивнув грек. — Жодна жива душа не могла після цього залишити поїзд.
— Отже, — урочисто сказав мсьє Бук, — вбивця серед нас — він у поїзді…
6
Жінка
— Перш за все, — сказав Пуаро, — я хотів би поспілкуватися з молодим Мак-Квінном. — Можливо, він дасть нам цінні відомості.
— Звичайно, — відповів мсьє Бук. — Він звелів начальнику поїзда: «Нехай містер Мак-Квінн підійде сюди».
Начальник поїзда залишив вагон.
Повернувшись, провідник вагону віддав мсьє Буку усі квитки та паспорти пасажирів.
— Дякую, Мішель. Думаю було б найкращим, якби ти повернувся до роботи. Пізніше даси свої свідчення.
— Чудово, мсьє, — відповів Мішель, і покинув вагон.
— Після Мак-Квінна, — продовжив Пуаро, — напевне, ми з лікарем пішли б у купе покійника.
— Звичайно.
— Коли ми закінчимо з цим…
У цей момент повернувся начальник потяга разом із Гектором Мак-Квінном. Мсьє Бук піднявся і сказав: «Сідайте, містере Мак-Квінн. Мсьє Пуаро буде навпроти вас». Він повернувся до начальника потяга: «Скажіть усім у вагоні-ресторані, щоб вийшли та звільнили місце для мсьє Пуаро. Ви будете їх будете допитувати там, друже?»
— Це було б найзручніше, — погодився з ним Пуаро.
— Мак-Квінн бігав очима по усьому купе, а потім швидко почав балакати:
— Що трапилося? — він почав говорити. — Чому мене викликали?
Рішучим жестом Пуаро запросив його сісти. Сівши, він продовжив балаканину:
— Чому мене викликали? — Згодом, дещо заспокоївшись, він продовжив: — Щось із потягом? Чи ще щось сталося? — він споглядав то на одного, то на іншого чоловіка.
— Так. Дещо сталося, — кинув Пуаро. — Приготуйтеся. Ваш бос, містер Ретчетт, мертвий.
Мак-Квінн практично ніяк не висловив своє здивування, окрім того, що його очей, які вирячилися на Пуаро.
— Все-таки вони його дістали, — промовив він.
— Що ви маєте на увазі під цими словами?
Мак-Квінн засоромився.
— Ви такі впевнені, — запитав Пуаро, — що його вбили?
— Хіба ні? — У цей момент Мак-Квінн здивувався. — Хоча, — продовжив він, — це перше, що мені спало на думку. Ви хочете сказати, що він помер під час сну? Він був немолодий, але доволі міцний чоловік… — він посміхнувся.
— Ні, ні, — перебив його Пуаро. — Ваше припущення було цілком вірним. Містера Ретчетта вбили. Закололи. Але мені цікаво, чому ви спершу вирішили, що це вбивство.
— Я не хочу цього казати, — він знітився, — та й узагалі, хто ви такий і звідки?
— Я представляю компанію залізничних вагонів. — Пуаро зупинився, а потім додав: — Я детектив. Моє ім’я — Еркюль Пуаро.
Як він і очікував, це не спричинило жодного ефекту. Мак-Квінн лише сказав: «А, так» і піднявся, щоб вийти.
— Ви знаєте це ім’я?
— Не вважайте за образу, але я завжди вважав, що це ім’я виробника жіночого одягу.
Пуаро поглянув на нього з відразою. «Це нечувано!»
— Що нечувано?
— Нічого. Давайте повернемося до суті. Я хочу, щоб ви мені розповіли, Мак-Квінн, усе. Що вам відомо про покійника. Які у вас були стосунки?
— Ніяких. Я був лише його секретарем.
— Як довго ви були на цій посаді?
— Близько року.
— Кажіть усе, що вам відомо.
— Добре, я зустрів містера Ретчетта десь рік тому в Персії…