— Що ви там робили? — перебив Пуаро.
— Я туди приїхав з Нью-Йорка оглянути нафтові родовища. Не думаю, що ви хотіли б це чути. Ми з друзями жили у тому ж готелі, що й містер Ретчетт. Він саме шукав собі секретаря. Запропонував мені роботу і я погодився. У мене майже не було грошей і вирішив не відмовлятися від такої високооплачуваної роботи.
— Що було потім?
— Ми подорожували. Містер Ретчетт хотів побачити світ. Йому дуже важко давалися мови, тому я був також і перекладачем. Це буде непогане життя.
— Тепер розкажіть мені усе, що ви знаєте про нього.
Молодик знизав плечима.
— Це не так просто.
— Яке було його повне ім’я?
— Самуель Едвард Ретчетт.
— Він був громадянином США?
— Так.
— З якої частини США він був?
— Я не знаю.
— Добре, розкажіть, що ви знаєте.
— Насправді, містер Пуаро, я нічого не знаю. Містер Ретчетт нічого не говорив про своє проживання в Америці.
— Як ви думаєте, чому?
— Не знаю. Думаю, що йому було соромно за власне минуле. Є й такі люди.
— І це вас зовсім не вразило?
— Чесно кажучи, ні.
— Чи були у нього родичі?
— Він ніколи ні про кого не згадував.
Пуаро запитав напряму:
— Але ж у вас повинна була виникнути якась теорія про вашого роботодавця, містере Мак-Квінн?
— Авжеж. Зрештою, я не думаю, що Ретчетт — це його справжнє ім’я. Як на мене, він залишив Америку щоб втекти від когось або від чогось. І йому це вдавалося, до останнього часу.
— А потім?
— Він почав отримувати листи — листи з погрозами.
— Ви їх бачили?
— Так. Це був мій обов’язок — працювати з кореспонденцією. Перший лист прийшов два тижні тому.
— Листи були знищені?
— Ні. Думаю, що в мене декілька з них збереглося — один Ретчетт розірвав у пориві гніву. Принести їх?
— Це було би дуже добре.
Мак-Квінн залишив купе. Повернувшись за декілька хвилин, він поклав два шматки брудного поштового паперу перед Пуаро. У першому листі було написано:
«Думаєш, що ти обдурив нас і втік, так? Не у цьому житті. Ми все зробимо, щоб дістатися до тебе, Ретчетт — і ми тебе дістанемо!».
Він був без підпису.
Без жодних коментарів, окрім поруху бровами. Пуаро узяв другого листа:
«Ми дістанемо тебе під час поїздки, Ретчетт. Вже скоро. Ми тебе дістанемо — розумієш?»
Пуаро поклав лист. «Стиль дуже нудний», — сказав він. «Більшу цікавість являє почерк».
Мак-Квінн вирячився.
— Можливо, ви не помітили, — люб’язно вів розмову Пуаро, — Потрібне натреноване око, щоб помітити такі речі. Цього листа писала не одна людина, Мак-Квінн. Двоє або осіб — кожен із них писав по літері. Шрифт літер друкований — зроблено для того, щоб важче було ідентифікувати авторів. — Він зупинився та додав, — Ви знали, що Ретчетт звертався до мене по допомогу?
— До вас?
Вражений цією новиною, Мак-Квінн сказав, що не знав про це. Детектив кивнув: «Так, він був збентежений. Розкажіть, якими були його дії після одержання першого листа».
— Важко сказати. Спочатку він зі сміхом кинув і забув про нього. Проте згодом, — він затремтів і продовжив, — я відчув, що він бажає сховатися від усього.
— Мак-Квінн, скажіть мені чесно, ви були задоволені вашим роботодавцем? Він вам подобався?
Гектор Мак-Квінн замислився на декілька секунд і промовив:
— Ні, зовсім ні.
— Чому?
— Не можу точно сказати. Він завжди був елегантний і ввічливий. — Зупинившись, він продовжив: — Скажу вам правду. Мені він не подобався і ставився я до нього з недовірою. Думаю, що він був жорстокою та неприємною особою. Також, мушу зазначити, жодних підстав змінити власну думку в мене не було.
— Дякую, містере Мак-Квінн. Ще одне запитання: коли ви востаннє бачили Ретчетта живим?
— Вчора близько… — він замислився — десятої вечора. Я пішов до себе виконувати його наказ.
— Який?
— Про деякі черепки та глиняний антикваріат, який він придбав у Персії. Він хотів пересвідчитися, чи його не ошукали. Вже йшла довга, неприємна тяганина з цього приводу.
— Це було востаннє, коли ви бачили його живим?
— Так.
— Ви знаєте, коли Ретчетт одержав останнього листа з погрозами?
— Вранці того дня, коли ми виїхали з Константинополя.
— І ще одне запитання до вас: у вас були хороші відносини з вашим роботодавцем?
— Я аж увесь покрився мурашками від вашого запитання. Насправді, як кажуть: «Ти для мене ніхто». Загалом, ми з Ретчеттом були в хороших стосунках.
— Добре, містере Мак-Квінн, скажіть мені своє повне ім’я та адресу в Америці.