— Зараз, Мішель, я поставлю вам важливе запитання. Де ви були о чверть по першій?
— Я? Я сидів на своєму місці в кінці коридору.
— Ви певні?
— Так, хоча… Я пішов у наступний вагон, з Афіни, поспілкуватися зі своїм колегою про заметіль. Це десь було по першій годині. Точніше сказати не можу.
— І коли ви повернулися?
— Один із дзвінків знову задзвенів, мсьє, пам’ятаєте, я вам казав. Це була американка. Вона дзвонила декілька разів.
— Я пригадую, — відповів Пуаро. — І що було далі?
— Після того, мсьє? Я підійшов до вас і приніс пляшку мінеральної води. Потім, десь за півгодини, я постелив ліжко в іншому купе — американському молодику, секретарю містера Ретчетта.
— Чи був Мак-Квінн сам у своєму купе, коли ви там були?
— Англійський полковник з купе номер 15 теж був там. Вони про щось балакали.
— А що англієць робив після того, як покинув Мак-Квінна?
— Пішов у своє купе.
— Номер 15 — це недалеко від вашого місця перебування?
— Так, мсьє. Це друге купе з кінця коридору.
— Його ліжко було вже застелене?
— Так, я це зробив під час вечері.
— О котрій годині все це було?
— Не можу точно сказати. Не пізніше другої години.
— А що було далі?
— Після того я сидів на своєму місці до ранку.
— Ви не відходили у афінський вагон?
— Ні, мсьє.
— Можливо, ви задрімали?
— Не думаю. Через те, що ми потрапили в замет, я не міг заснути, як це бувало раніше.
— Чи бачили ви, щоб інші пасажири ходили по коридору?
— Одна з дам йшла до туалет в іншому кінці коридору, — відповів він рефлекторно.
— Яка дама?
— Не знаю, мсьє. Це було дуже далеко, і вона йшла до мене спиною. Вона була в багряному кімоно з драконами.
Пуаро кивнув. «А що було далі?»
— Нічого, до самого ранку.
— Ви впевнені?
— А, вибачте, ви виглянули зі свого купе на мить.
— Чудово, друже, — промовив Пуаро. — Я захоплений вашою точністю до деталей. До речі, я прокинувся від звуку, наче щось важке впало поблизу моїх дверей. Ви не знаєте, що б це могло бути?
— Нічого не було, — здивовано відповів провідник. — Нічого, я впевнений у цьому.
— Тоді, напевно, мені наснився кошмар, — філософськи зауважив Пуаро.
— Можливо, — підмітив мсьє Бук, — щось трапилося в наступному купе?
Пуаро нічого не відповів. Він продовжував допит провідника.
— Давайте поглянемо на цю ситуацію під іншим кутом. Допустимо, убивця проникнув у потяг минулої ночі. Чи не міг зникнути після вчинення злочину, як гадаєте?
П’єр Мішель похитав головою.
— Це виключено, лише якби він десь сховався у поїзді.
— Облиште цю думку, — сказав мсьє Бук. — Ми обшукали увесь поїзд.
— Крім того, — продовжив Мішель, — ніхто не міг покинути вагон, щоб я його не помітив.
— Яка була остання зупинка?
— Вінковці.
— О котрій годині це було?
— Ми мали вирушити за розкладом об 11:58, але через погоду ми запізнювалися на двадцять хвилин.
— Чи міг хтось зайти у вагон з іншої частини потяга?
— Ні, мсьє. Після вечері двері між звичайними вагонами та спальними були зачинені.
— Ви особисто спускалися з потяга у Вінковцях?
— Так, мсьє, я вийшов на платформу, як зазвичай, і стояв при вході. Інші провідники стояли так само.
— А що з передніми дверима — тими, що поблизу вагона-ресторану?
— Вони завжди зачинені зсередини.
— Вони зараз не зачинені.
П’єр Мішель був ошелешений. «Можливо, хтось із пасажирів відчинив їх, щоб поглянути на сніг».
— Можливо, — відповів Пуаро.
Він задумливо постукував пальцями по столу хвилину чи дві, а потім сказав:
— Мсьє не звинувачує мене в цьому?
Пуаро посміхнувся.
— У вас була прекрасна можливість, друже, — відповів він. — А, ще одне! Забув запитати. Ви сказали, що коли стукали в купе містера Ретчетта, пролунав інший дзвінок. Я теж його чув. Хто це кликав вас?
— Це була княгиня Драгомирова. Вона просила покликати її покоївку.
— І ви це зробили?
— Так, мсьє.
Пуаро уважно розглядав план вагону. Потім, піднявши голову, сказав:
— Це все. На даний час.
— Дякую, мсьє.
Провідник встав з-за стільця. Він поглянув на мсьє Бука.
— Не засмучуйтеся, — люб’язно сказав останній. У ваших діях не було жодної необачності.
Задоволений, П’єр Мішель покинув вагон.
2
Свідчення секретаря
Хвилину чи дві Пуаро перебував у роздумах.
— Я думаю, — нарешті сказав він, — було б добре далі поспілкуватися з містером Мак-Квінном, зважаючи на те, що ми знаємо тепер.