Дівчина посміхнулася широкою посмішкою:
— Не думайте про це. Зневажливе ставлення до гувернанток — лише вигадки. Можете бути певні, що іноді навіть батьки мене побоюються.
Арбетнот виглядав присоромленим.
— Якусь цікаву комедію бачу я зараз, — задумався Пуаро і згадав, що раніше думав про те ж саме.
Вони прибули до Коньї о пів на дванадцяту ночі. Англійські пасажири вийшли розім’яти ноги, крокуючи вперед і назад по засніженій платформі.
Пуаро вирішив погляну на станцію з вікна. За десять хвилин він все ж таки вирішив вийти й подихати свіжим повітрям. Він одягнув на себе декілька кофтин і міцно закутався, а також взув свої черевики в калоші. Одягнувшись, він обережно спустився на платформу та пішов до локомотиву.
Голоси, що він почув у темряві, відразу ідентифікували їх власників. Говорив полковник Арбетнот:
— Мері… — Дівчина його перебила: — Не зараз, ні. Коли це все закінчиться, після всього…
Пуаро позадкував. Йому було дуже цікаво. Лунав суворий, впевнений голос міс Дебенхем.
— Цікаво, — промовив він сам до себе.
Наступного дня він зацікавився, чи вони не посварилися. Вони майже не спілкувалися, а дівчина виглядала вкрай стривожено. Під її очима з’явилися чорні кола.
О пів на третю потяг зупинився. Деякі люди повизирали з вікон. Декілька чоловіків, зібравшись разом, оглядали дещо поблизу вагона-ресторану.
Пуаро виглянув і щось сказав провіднику, який дуже поспішав. Почувши відповідь, він подався назад і випадково зіштовхнувся з Мері Дебенхем, яка стояла позаду нього.
— Що трапилося? — запитала вона французькою. — Чому ми зупинилися?
— Нічого страшного, мадемуазель. Щось зайнялося у вагоні-ресторані. Нічого серйозного. Уже вже скінчилося. Запевняю вас, немає жодної небезпеки.
Вона зробила різкий жест, наче думки про займання здалися їй абсолютно неважливими.
— Так, так. А як же час?
— Час?
— Так, це ж нас затримає.
— Напевне, так, — зауважив Пуаро.
— Ми не можемо запізнитися. Потяг прибуває о 6:55, і нам потрібно перетнути Босфор, щоб встигнути до дев’ятої на Східний Експрес. Година чи дві затримки можуть стати фатальними.
— Таке можливо, — припустив він.
Пуаро з цікавістю на неї подивився. Рука, що спиралася на вікно, дрижала, а губи тремтіли.
— Мадемуазель, це для вас так важливо?
— Так, так! Я повинна встигнути на потяг!
Вона відійшла від нього і пішла коридором до полковника Арбетнота. Тривога її виявилася марною — за десять хвилин поїзд рушив. На вокзал Хайдарпаша вони прибули з п’ятихвилинним запізненням, наздогнавши час у дорозі.
Босфор був неспокійний і Пуаро був незадоволений. Покинувши своїх попутників на човні, більше він їх не бачив. Проїхавши Галатський міст, він попрямував до готелю «Токатліан».
2
Готель «Токатліан»
У готелі Еркюль Пуаро замовив номер із ванною. Підійшовши до консьєржа, він запитав, чи не надходили листи на його ім’я.
Його очікували три листи та одна телеграма. Поглянувши на ім’я відправника телеграми, його брови вигнулися від здивування. Відкривши її у звичній спокійній, неквапливій манері, він прочитав наступне:
«Ситуація з Кесснерами, як ви й передбачали, вийшла з-під контролю. Будь ласка, негайно повертайтеся.»
— Як це дратує, — розчаровано промимрив Пуаро. Поглянувши на годинник, він подумав: «Я мушу сьогодні вирушати» і запитав консьєржа:
— О котрій годині відправляється Східний Експрес?
— О дев’ятій, мсьє.
— Ви можете забронювати мені квиток?
— Обов’язково, мсьє. Не думаю, що це буде проблемою. Зараз вони їздять практично порожні. Вам перший чи другий клас?
— Перший.
— Чудово, мсьє. Куди ви їдете.
— До Лондона.
— Добре. Я забронюю вам квиток до Лондона і зарезервую вам купе у вагону Стамбул — Кале.
Пуаро зиркнув на годинник. За десять восьма.
— У мене є час, щоб поїсти?
— Звичайно, мсьє.
Бельгієць кивнув. Він повернувся, відмінив броню у готелі та попрямував до ресторану. Тільки він почав робити замовлення, як на плече його лягла чиясь рука.
— Приятелю, яка приємна несподіванка! — сказав голос позаду нього.
Позаду нього стояв низький повний чоловік із смішною зачіскою, задоволено посміхаючись. Пуаро підвівся.
— Мсьє Бук!
— Мсьє Пуаро!
Мсьє Бук, також бельгієць, був директором компанії — власник фірмових вагонів, і його знайомство з легендою бельгійської поліції триває багато років.