— Як незручно, — сказав мсьє Бук.
— Не турбуйтеся, друже, — відповів йому Пуаро, — я поїду у звичайному вагоні.
— Ні в якому випадку. — Він запитав кондуктора: — Усі пасажири прибули?
— Так, лише одного немає. — нерішуче відповів провідник.
— Яке місце?
— Місце номер 7 — другий клас. Джентльмена досі немає, а зараз за чотири дев’ята.
— Хто це?
— Англієць, — провідник оглянув список пасажирів, — містер Гарріс.
— Гарне передчуття, — підмітив Пуаро. — Я читав Діккенса, і, на мою думку, містер Гарріс не встигне на потяг.
— Віднесіть багаж джентльмена у 7 купе, — звелів мсьє Бук. — Якщо містер Гарріс з’явиться, ми скажемо йому, що він спізнився — його місце вже зайняте. І чому я переймаюся?
— Як мсьє бажає, — відповів провідник. Підкликавши носіїв, він вказав, куди віднести речі. Після цього він пропустив Пуаро у вагон.
— У кінець вагону. Передостаннє купе.
Пуаро пройшов довгим коридором дещо повільно, так як більшість пасажирів були не в своїх купе. Постійно вибачаюсь перед ними, він дійшов до свого місця. Увійшовши всередину, він побачив молодого чоловіка з готелю «Токатліан».
— Вибачте, але, ви, напевне, помилися, — промовив американець. Ту ж фразу він повторив французькою.
— Ви містер Гарріс? — запитав Пуаро англійською?
— Ні, моє прізвище — Мак-Квінн. Я…
У цю ж секунду з-за спини Пуаро почувся спокійний, врівноважений голос провідника:
— Вибачте, містер, але у вагоні немає вільних місць. Мсьє цю ніч буде їхати з вами. — Він пройшов у купе та поставив багаж Пуаро.
Пуаро помітив вибачення в його очах. Напевне, йому запропонували хороші чайові, щоб цей молодик їхав наодинці. Зрештою, жодні чайові не зрівняються з обіцянками директора компанії-власника.
Провідник повернувся в купе, поставивши чемодан на стелажі.
— Готово, мсьє. Усе на місці. Ваше верхнє місце, номер 7. За хвилину вирушаємо.
Він вийшов і побіг коридором. Пуаро увійшов у купе.
— Неймовірно! Провідник самотужки узяв багаж і поставив на місце. Дивовижно!
Молодик усміхнувся. Було видно, що він незадоволений, але він вирішив віднестися до цього по-філософськи. Він сказав: «Вагон абсолютно заповнений».
Пролунав свист і рев двигуна. Обоє чоловіків вийшли з купе. Почувся голос: «Рушаємо!»
— Ось і все, — вимовив Мак-Квінн.
Пролунав другий свисток.
— Сер, — почав розмову молодик, — якщо вам зручніше спати на нижній полиці, я можу помінятися з вами.
— Ні, ні в якому випадку, — запротестував Пуаро.
— Та що ви…
— Ви такий люб’язний. Це всього лише на одну ніч. У Белграді…
— О, розумію. Ви виходите в Белграді?
— Ні, просто…
Потяг рвонувся вперед. Обох чоловіків кинуло до вікна, і освітлений перон спокійно проминав повз них. Східний Експрес рушив у триденну подорож Європою.
3
Пуаро відхиляє пропозицію
Еркюль Пуаро дещо спізнився у вагон-ресторан в обід. Прокинувшись вранці, він поснідав наодинці та провів решту часу за своїми нотатками щодо справи, заради якої він повертався до Лондона. Зайшовши, він побачив декількох подорожуючих.
Мсьє Бук, який його помітив, привітався та запросив сісти поруч із ним. Сівши, Пуаро підмітив, що стіл, сервірований дрібними закусками, знаходився поблизу нього. Їжа також навдивовижу була смачна.
Хоча вони їли з особливою наполегливістю, мсьє Бук також бажав трішки поживи для розуму. Він був у такому настрої, коли хочеться пофілософствувати.
— Ех, — розпочав він, — мав би я перо, як у Бальзака. Як би я описав цю сцену!
— Таки правда, — зауважив Пуаро.
— Ви теж так думаєте? Такого ще не було. Це надає якогось певного романтизму, друже. Погляньте — скільки людей, усі різних класів, національностей, віку. Три дні ці люди, незнайомці, перебувають разом. Вони сплять та харчуються під одним дахом, нікуди не можуть піти від інших. А коли три дні минуть, вони вирушать своїми дорогами, напевне, забувши про існування решти пасажирів.
— А якщо трапиться нещасний випадок? — запитав Пуаро.
— Ні, друже, не кажіть такого.
— Так, з вашого боку це було би дуже неприємно. Але, можливо, якийсь випадок їх і об’єднає. Наприклад, чиясь смерть.
— Бажаєте ще вина? — запитав мсьє Бук, швидко наповнюючи келих. Ви занадто підозрілий, друже. Це погано для травлення.
— Це так, — погодився Пуаро, — сирійська кухня погано впливає на мій шлунок.
Він відпив трішки вина. Відкинувшись на спинку, Пуаро пробігся очима по вагону. Тринадцять осіб, як вірно підмітив мсьє Бук, різних класів і національностей. Він почав їх вивчати.