Полковник відкрив рота. «Можливо, це якась помилка?»
— Жодної помилки. Чому міс Дебенхем брехала мені?
Полковник знизав плечима. «Вам краще запитати в неї. Я гадаю, що ви помиляєтеся.»
Пуаро голосно крикнув. З іншого кінця вагону підійшов офіціант.
— Підіть і покличте англійку з номеру 11, нехай вона прийде до мене.
— Так, мсьє.
Чоловік вийшов. Четверо інших сиділи в цілковитій тиші. Обличчя полковника Арбетнота виглядало блідим і спокійним.
Повернувся офіціант.
— Леді вже йде, мсьє.
— Дякую.
За хвилину чи дві Мері Дебенхем увійшла до вагону-ресторану.
7
Ідентифікація Мері Дебенхем
Вона була без капелюха. Її нахилена назад голова виглядала доволі зухвало. Її волосся, закинуте назад, нагадувало морські хвилі. Виглядала Мері Дебенхем неперевершенно.
На хвилину її очі повернулися до Арбетнота. Вона промовила до Пуаро: «Ви воліли мене бачити?»
— Я хотів запитати вас, мадемуазель, чому ви збрехали мені сьогодні вранці?
— Збрехала вам? Не розумію, про що ви.
— Ви приховали те, що під час трагедії із сім'єю Армстронгів ви жили в тому будинку. Ви казали, що ніколи не були в Америці.
Він помітив, як вона здригнулася на мить, а потім повернула самовладання.
— Так, — сказала вона. — Це правда.
— Ні, мадемуазель, це неправда.
— Ви мене не зрозуміли, правда те, що я збрехала вам.
— Тобто ви це визнаєте?
Її губи всміхнулися. «Після того, як ви мене вивели на чисту воду».
— А ви доволі відверті.
— Мені більше нічого не залишається.
— Добре, це правда. Тепер, мадемуазель, чому ви це зробили?
— Думала, що це очевидно.
— Але не для мене.
Вона притихла й сказала грубим голосом: «Я ж маю за щось жити».
— Тобто?
— Вона підняла очі й поглянула на нього. «Чи ви знаєте, містере Пуаро, як важко знайти достойну роботу? Як ви гадаєте — дівчину, яка була пов'язана з тією жахливою справою, чиє ім'я а фотографії були в усіх газетах Англії — візьме хоч хтось, як гувернантку для своїх доньок?»
— Чом би й ні — вашої вини в тому не було.
— Була вина чи не була — але який резонанс! Там далеко, містере Пуаро, у мене була хороша, добре оплачувана посада. Я не хотіла цим усім ризикувати.
— Мені, мадемуазель, краще судити, ніж вам.
Вона знизала плечима.
— Наприклад, ви не могли мені допомогти в ідентифікації?
— Про що це ви?
— Чи таке можливо, що ви не впізнали графиню Андреній, молодшу сестру місіс Армстронг, яку ви навчали в Нью-Йорку?
— Графиню Андреній? Ні, — вона закивала головою. — Це може здатися дивним для вас, але справді я її не впізнала. Коли я її знала, вона була не така доросла. Це було більше трьох років тому. Правда, що графиня нагадувала мені когось, це мене бентежило. Вона виглядає зовсім інакше — я б ніколи не знайшла подібності з тією американською школяркою. Одного разу, коли я заходила у вагон-ресторан, поглянула на її одяг, а не на обличчя. — Вона всміхнулася. — Жінки таке можуть! Потім я поринула у власні клопоти.
— Ви так і не розповісте мені свій секрет, мадемуазель?
Голос Пуаро звучав дуже переконливо.
Вона стишено відповіла: «Я не можу, не можу.»
І раптом вона опустила лице додолу до протягнутих рук і заридала в усю міць.
Полковник підскочив і незграбно став позаду неї.
— Я… подивіться сюди…
Він зупинився і люто поглянув на Пуаро.
— Я переламаю кожну кістку вашого нікчемного тіла, ви, брудний нікчема.
— Мсьє, — запротестував мсьє Бук.
Арбетнот повернувся до дівчини. «Мері, заради всього святого…»
Вона відсахнулася. «Нічого. Я в нормі. Більше вам нічого від мене не потрібно, мсьє Пуаро? Якщо так, то ви знаєте, де мене знайти. О, що я з собою наробила!» — з цими словами вона вискочила з вагону-ресторану.
Арбетнот, перед тим, як піти за нею, кинув оком на Пуаро.
— Міс Дебенхем до цієї справи не має ніякого відношення, ви мене чули? Якщо хтось її потурбує, буде мати справу зі мною. — Широким кроком він вийшов із вагону.
— Приємно бачити розлюченого англійця, — сказав Пуаро. — Вони такі кумедні. Коли їх переповнюють емоції, вони не можуть стримати слів.
Але мсьє Букові було не до емоційності англійців. Його переповнювало захоплення своїм товаришем.
— Друже, ви дивовижні! — прокричав він. — Ще одне правильне припущення.
— Неймовірно, як ви до такого додумуєтеся, — захоплено сказав лікар Константин.