Пуаро затих на хвилину й промовив.
— Якщо ваша ласка, містере Хардман, покличте усіх сюди. У мене є два рішення цього випадку і я хочу викласти їх обидва на ваш розсуд.
9
Пуаро пропонує два рішення
Усі пасажири втиснулися у вагон-ресторан та зайняли місця. Усі вони були певною мірою збуджені, неначе в очікуванні чийогось арешту. Шведка й надалі рюмсала, а місіс Хаббард намагалася її заспокоїти.
— Намагайтеся тримати себе в руках, дорога. Все буде гаразд. Не варто так себе картати. Один із нас є убивцею, проте ми знаємо, що це не ви. Лише божевільний міг би подумати про таке. Сидіть тут, я стоятиму поряд — і ні за що не турбуйтесь. — Її голос стих, я тільки Пуаро здійнявся на ноги.
Провідник вагону стояв у дверях. «Не заперечуєте, якщо я буду стояти, мсьє?»
— Аж ніяк, Мішель.
Пуаро почав говорити.
— Шановні присутні! Ми зібралися тут, щоб зрозуміти причини смерті Семюеля Едварда Ретчетта — більше знаного як Касетті. Є два рішення цієї справи. Я викладу перед вами обидва, а потім запитаю мсьє Бука та лікаря Константина, яке з них є правильним.
Ви усі знаєте факти цієї справи. Містер Ретчетт був знайдений зарізаним сьогодні вранці. Востаннє було відомо, що він живий в 12:37 минулої ночі, коли він відповів провіднику крізь двері. Годинник у кишені його піжами був розбитий, а стрілки зупинилися на чверть на другу. Лікар Константин, який оглядав тіло, встановив, що час смерті був між дванадцятою та другою годинами. За півгодини після опівночі, як ви знаєте, потяг потрапив у заметіль. Після цього покинути поїзд було неможливо.
Свідчення містера Хардмана, який є членів детективного агентства в Нью-Йорку(декілька людей повернули голови в напрямку Хардмана) показує, що жодна людина не могла пройти його купе(номер 16, у самому кінці вагону), не будучи ним поміченою. Таким чином, ми приходимо до висновку, що убивцею могла бути лише особа, яка займала місце у вагоні Стамбул — Кале.
Такою була наша теорія.
— У когось є питання? — вигукнув мсьє Бук.
— Проте спершу я розповім альтернативну теорію. Вона досить проста. Містер Ретчетт мав ворога, якого він боявся. Він надав містерові Хардману опис цієї особи і сказав, що якщо його спробують убити, то це трапиться в другу ніч поїздки зі Стамбулу.
Хочу сказати, леді та джентльмени, що містер Ретчетт знав більше, ніж казав. Як він гадав, його ворог сів у потяг або у Белграді, або у Вінковцях, пройшов крізь відчинені двері купе, де були полковник Арбетнот та Мак-Квінн, але на зупинці вийшли на перон. Він мав при собі уніформу провідника, яку одягнув поверх свого одягу, та ключ, яким він міг проникнути в купе Ретчетта, що було зачиненим. Сам Ретчетт знаходився під дією снодійного. Після вбивства, вчиненого із неймовірною жорстокістю він покинув купе, вийшовши через між купейні двері, що вели до місіс Хаббард.
— Це так, — кивнула головою місіс Хаббард.
— Він штовхнув свій кинджал, яким скоїв злочин, у сумочку місіс Хаббард. Випадково він також згубив один із ґудзиків уніформи. Потім вискочив із купе та помчав коридором. Поспіхом запхавши уніформу в порожнє купе, за декілька хвилин, одягнений у свій звичний одяг, він вийшов із купе до того, як потяг рушив — через двері з вагону-ресторану.
Усі охнули.
— А що тоді з годинником? — спитав містер Хардман.
— Тут можна пояснити все доволі просто. Містер Ретчетт забув перевести годинник назад на годину в Царіброді. Його годинник показував східноєвропейський час, який на годину випереджає центральноєвропейський. Він був заколотий не в чверть на другу, а в чверть на першу.
— Але це пояснення абсурдне! — скрикнув мсьє Бук. — Чий тоді голос лунав із купе убитого за двадцять три до першої? Це був або Ретчетт, або його вбивця.
— Не обов’язково. Це могла бути, наприклад, якась третя особа. Хтось хотів зайти до Ретчетта поговорити й знайшов його мертвим. Він подзвонив у дзвінок, щоб викликати провідника; потім він злякався, що його визнають винним, і він сказав від імені Ретчетта.
— Це можливо, — зауважив мсьє Бук.
Пуаро поглянув на місіс Хаббард. «Так, мадам, ви хотіли сказати…»
— Точно не пам’ятаю, що я хотіла сказати. Думаєте, я теж забула перевести свого годинника?
— Ні, мадам. Гадаю, ви чули як чоловік пройшов повз ваше купе — але несвідомо. Після цього у вас був кошмар про нього ж — ви прокинулися й подзвонили у дзвінок.
— Гадаю, таке імовірно, — погодилася місіс Хаббард.
Княгиня Драгомирова дуже пильно дивилася на Пуаро. «А як ви поясните слова моєї покоївки?»