Макквін вагався.
— Я маю зрозуміти, — сказав він. — Хто ви такий? І що вам до цього?
— Я представляю міжнародну компанію спальних вагонів, — Пуаро замовк, а потім додав: — Я детектив. Мене звати Еркюль Пуаро.
Якщо він очікував вразити, то тут зазнав невдачі. Макквін просто сказав: «А, так?» — і чекав, що той продовжить.
— Можливо, вам це ім’я відоме?
— Ну, здається, знайоме, але я завжди думав, що так звати жіночого кравця[37].
Пуаро подивився на нього з огидою.
— Неймовірно! — сказав він.
— Що неймовірно?
— Нічого. Перейдімо до предмету обговорення. Я хотів би, мсьє Макквін, щоб ви розповіли все, що знаєте про покійника. Ви з ним родичі?
— Ні. Я… я був… його секретарем.
— Як довго ви обіймали цю посаду?
— Трохи більше року.
— Будь ласка, розкажіть мені все, що можете.
— Ну, я зустрів містера Ретчетта понад рік тому, коли був у Персії…
Пуаро перервав його:
— Що ви там робили?
— Я приїхав із Нью-Йорка, щоб оцінити можливості нафтової концесії. Не думаю, що ви захочете про це слухати. Мене з друзями добре обкрутили на цій справі. Мсьє Ретчетт жив у тому ж готелі. Він саме посварився зі своїм секретарем. Запропонував мені роботу, і я прийняв пропозицію. Тоді я був вільний, тому зрадів, що знайшов добре оплачувану роботу, так би мовити, без проблем.
— А потім?
— Ми подорожували. Містер Ретчетт хотів побачити світ. У дорозі йому заважало незнання іноземних мов. Тому я швидше працював гідом, ніж секретарем. Гарні були часи.
— Тепер розкажіть мені все, що знаєте про свого працедавця.
Юнак знизав плечима. На його обличчі на мить з’явилося збентеження.
— Це не так просто.
— Яке його повне ім’я?
— Семюель Едвард Ретчетт.
— Він був громадянином США?
— Так.
— З якої частини Америки він походив?
— Не знаю.
— Що ж, розкажіть мені, що вам відомо.
— Правда в тому, містере Пуаро, що я нічого не знаю! Містер Ретчетт ніколи нічого не розповідав ні про себе, ні про своє життя в Америці.
— Як думаєте, чому?
— Не знаю. Я собі уявив, що, можливо, він соромився свого походження, деякі чоловіки такі.
— Чи таке пояснення задовольняє вас?
— Щиро кажучи, ні.
— У нього були якісь родичі?
— Він ніколи не згадував про них.
Пуаро наполягав.
— У вас же мали виникнути якісь здогади щодо цього, містере Макквіне.
— Так, правда ваша. Перш за все, я не вірю, що Ретчетт — його справжнє ім’я. Я припускаю, що він покинув Америку, щоб утекти від когось чи від чогось. І гадаю, що йому це вдавалося аж до останнього часу.
— А тоді?
— Він почав отримувати листи… листи з погрозами.
— Ви їх бачили?
— Так. Його кореспонденція належала до моїх обов’язків. Перший лист прийшов зо два тижні тому.
— Ті листи були знищені?
— Ні, думаю, кілька ще й досі в моїх папках. Один із них Ретчетт розірвав у нападі люті. Принести їх?
— Якщо ви такі люб’язні.
Макквін вийшов із купе. Він повернувся через кілька хвилин і поклав перед Пуаро два аркуші досить потертого поштового паперу.
У першому листі було написано:
«Гадав, зіб’єш нас із пантелику й тобі зійде з рук, чи не так? Ніколи в житті. Ми полюємо на тебе, Ретчетте, і ДІСТАНЕМО тебе!»
Підпису не було.
Без коментарів, лише здивовано звівши брови, Пуаро взяв другий лист:
«Ретчетте, ми з тобою розправимося. Скоро. Ми тебе ДІСТАНЕМО, просік?»
Пуаро відклав листа.
— Стиль однорідний! — сказав він. — Та не все так просто з почерком.
Макквін втупився в нього.
— Ви, може, й не помітили, — ввічливо сказав Пуаро. — Для цього потрібне око, більш звикле до таких речей. Ці листи писала не одна особа, мсьє Макквін. До кожного листа приклали руку принаймні дві особи чи більше. Кожен писав по одній літері у слові. Крім того, листи писали друкованими літерами. Це ускладнює завдання ідентифікації почерку.
Він замовк, а потім продовжив:
— Вам відомо, що мсьє Ретчетт звернувся до мене по допомогу?
— До вас?
Здивований тон голосу Макквіна переконав Пуаро, що молодий чоловік про це не знав. Пуаро кивнув:
— Так. Він був наляканий. Скажіть мені, як він поводився, коли отримав першого листа?
Макквін завагався:
— Важко визначити. Він… він намагався віджартуватися тим своїм тихим смішком. Проте, — Макквін ледь здригнувся, — я відчув, що показний спокійний вимагає багато зусиль.