Тоді він підвівся.
— Сплати рахунок, Гекторе, — сказав він.
Його голос був трохи хрипкий. Тембр дивний, м’який, загрозливий.
Коли Пуаро в барі приєднався до свого друга Бука, ті двійко чоловіків якраз покидали готель. Їм знесли багаж. Молодший наглядав за процесом. У той момент він відчинив скляні двері та сказав:
— Усе готове, містере Ретчетт.
Літній чоловік щось схвально буркнув і вийшов.
— Eh bien, — сказав Пуаро. — Ну, що ви думаєте про цих двох?
— Американці, — сказав мсьє Бук.
— Безсумнівно, американці. Але я запитую про їхні особисті якості.
— Молодший, здається, досить приємний.
— А інший?
— Чесно кажучи, мій любий друже, я б ним не переймався. Він справив на мене неприємне враження. А на вас?
Еркюль Пуаро на мить задумався, перш ніж відповів:
— Коли він проходив повз мене в ресторані, — сказав він нарешті, — у мене склалося дивне враження. Начебто дикий звір, хижак, — так, саме хижак, — пройшов повз мене!
— І все ж, поза всяким сумнівом, вигляд у нього респектабельний.
— Prècisèment![16] Його тіло — клітка — начебто респектабельне, але з-за ґрат проглядає дикий звір.
— У вас яскрава уява, mon vieux, — заявив мсьє Бук.
— Цілком можливо. Але я не можу позбутися відчуття, що саме зло пройшло поруч зі мною.
— Ви про того достойного джентльмена з Америки?
— Про того достойного джентльмена з Америки.
— Гаразд, — бадьоро сказав мсьє Бук. — Цілком можливо. У світі стільки зла.
У цей момент відчинилися двері, увійшов портьє та попрямував до двох друзів. Вигляд у нього був збентежений і винуватий.
— Трапилося щось нечуване, мсьє, — звернувся він до Пуаро. — У потягу немає жодного вільного місця у вагоні першого класу.
— Comment?[17] — викрикнув мсьє Бук. — У цю пору року? Ах, безсумнівно, то їде компанія журналістів… чи політиків?
— Не знаю, сер, — сказав портьє, звертаючись до нього з повагою. — Але такі справи.
— Ну, — звернувся до Пуаро мсьє Бук. — Друже, не хвилюйтеся. Якось владнаємо. Одне купе, номер 16 завжди залишається вільним. Провідник має простежити за цим. — Він усміхнувся, тоді глянув на годинник. — Ходімо, — сказав він. — Час рушати.
На станції мсьє Бука підкреслено люб’язно й шанобливо привітав провідник спального вагона, одягнений у коричневу уніформу.
— Добрий вечір, мсьє. Ваше купе номер 1.
Він гукнув носіїв, і ті повезли багаж уздовж вагона, на якому висіла мідна пластинка з написом місця призначення:
СТАМБУЛ — ТРІЄСТ — КАЛЕ
— Я чув, що у вас сьогодні заповнено?
— Це неймовірно, мсьє. Сьогодні ввечері увесь світ вирішив подорожувати!
— Тим не менш ви маєте знайти вільне місце для цього джентльмена. Це мій друг. Він може взяти номер 16.
— Там зайнято, мсьє.
— Що?! Номер 16?
Вони обмінялися поглядами, що зрозуміли один одного, і провідник усміхнувся. То був високий чоловік середніх років із обличчям землястого кольору.
— Але, мсьє. Як я вже казав вам: у нас усе заповнено. Усе-усе.
— Ну, що ж це відбувається? — роздратовано бурчав мсьє Бук. — Десь проходить конференція? Конгрес?
— Ні, мсьє. Просто збіг. Так трапилося, що багато людей вибрали собі для поїздки саме сьогоднішню дату.
Мсьє Бук знервовано клацнув язиком.
— У Белграді, — сказав він, — приєднають додатковий спальний вагон з Афін. Крім того, буде вагон Бухарест — Париж. Але до Белграда ми приїдемо не раніше, ніж завтра ввечері. Проблема лише в сьогоднішньому дні. Що, і в другому класі немає вільних місць?
— У другому класі є місце, мсьє.
— Ну і…
— Але для жінки. Там уже їде одна німкеня, покоївка леді.
— Là, là?![18] Яка прикра ситуація, — сказав мсьє Бук.
— Не турбуйтеся, друже, — сказав Пуаро. — Поїду сидячи в звичайному вагоні.
— Ні, що ви, нізащо. — Бук знову звернувся до провідника: — Усі вже прибули?
— Правду кажучи, — сказав провідник, — один пасажир і досі не прибув.
Він говорив повільно, зважуючи слова.
— Продовжуйте!
— Місце номер 7, другий клас. Цей джентльмен ще не прийшов, а вже за чотири дев’ята.
— Хто він?
— Англієць, — провідник перевірив список. — Мсьє Гарріс.
— Це ім’я — хороший знак, — сказав Пуаро. — Я читав Діккенса. Мсьє Гарріс, він не прийде.
— Будь ласка, занесіть багаж мсьє на сьоме місце, — доручив Бук. — Якщо той мсьє Гарріс з’явиться, скажемо йому, що надто пізно. Ми не можемо тримати місце так довго. Так чи так, а справу ми владнаємо. Чому я маю хвилюватися через якогось там мсьє Гарріса?