— Перестань, ради бога!
— А ти... ти б уже її... якби тільки далася! — І без жодного переходу додає спокійним, тверезим голосом: — Тотеку, ти спиш? Тотеку? Звідки це тягне?
Невидимий за заслоною, вже вдягнений, хлопець застигає на підвіконні напіввідчиненого вікна.
Та Льода вже забула, що її отак мимоволі наполохало, підсовується до Балча.
— Зеноне...— просить мліючим шепотом: — Зостанься. Скажу щось... Ні, таке собі. Зеноне... поцілуй мене.
З широких рукавів нічної сорочки висуваються оголені повні руки, обвивають його гаряче за шию, пригортають. Нічна лампа гасне.
Тотек нечутно зсувається з підвіконня на підмурок, на землю — вогкий грунт приглушує звук стрибка — і мчить просто себе, потім стежкою через садок, здригаючись від сухого, як ікавка, схлипування.
7. У кузні
Ацетиленове полум’я люто сичить і прискає вогнистим пилом, обвіває кузню яскраво-фіолетовими крилами. Коли ж воно на мить стихає й гасне, спалахи в ковальському горні вихоплюють з раптово запалих сутінок величезні тіні й колишуть ними по стінах, по стелі. Дим з комина, з цигарок і люльок клубочиться й ліниво снується над головами людей і застигає непорушною хмаркою довкола лампочки в дротяній сітці. Мар’янек зупинився на порозі й, зачудований, удивляється в мерехтливу розмаїтість барв та зблисків. Майже не звертає уваги на присутніх тут, бо і так знає кожного з них, і до того ж не зовсім розуміє, про що вони говорять і з чого сміються.
Коваль Жерар, міцний засмальцьований дядько, разом з Юром, молодшим братом Пелі, залютовує коліно якоїсь мідної, довгої, химерно вигнутої трубки. На колоді біля ковадла сидять двоє інвалідів, обоє зайняті своїми протезами, допомагають один одному. Старий Пащук, батько Пелі та Юра, підкотив штанину й відкручує біля коліна шматок деревини, оббитої бляхою. Коли той не може собі зарадити, рибалка Макс залізним гаком замість руки підважує й розбирає заржавілі кріплення. Пащук віддячує Максові: здоровими руками міцно стягує йому ремінні пряжки на отому гакові-руці й згодом клаптем просякнутої мазутом ганчірки чистить спочатку гак сусіда, а потім і власний протез.
— Курдоннер, ну й чепуруни! — дивується коваль.
— А ти як думав! — Пащук гордовито зводить посивілу голову.— Завтра танці, отож чищу свої лаковані.
— А я рукавички,— додає Макс.— Бал — то бал. Чи не так, товариство?
Питання залишається без відповіді, бо обидва щирі приятелі Макса захопились іншим: Юзек Оконь стриже машинкою Прокопа з-за Гірки, котрий, видно, це нечасто робить, бо стяте волосся стелеться навколо товстим шаром. Машинка тупа, тож Прокіп аж сичить від болю. На потіху і щоб перепочити, Юзек тиче йому під ніс зламок кишенькового дзеркальця, приглянься, мовляв, і оціни!
Бобочка вмостилася на пеньочку навпроти них. В одній руці костур і,вже спорожніла торба, друга ж судомно вп’ялася в Улину руку. Обидві — бабуся й онучка — напружено й уважно стежать за тим, як стрижуть. Широко розплющені очі Улі неприродно блищать, з напіврозтулених вуст вихоплюється швидке й голосне дихання. Бобочка зиркає на неї, на її щільно обв’язану голову і нишком спльовує через плече.
— Вашій Пельці,— обертається раптом до Пащука,— Щось уже відхотілося тих танців. Зіллячка, бідній, віднесла. Так за тою крамницею засумувала, що, дивись, іще хвороби наживе.
— Якби ж то тільки за крамницею! — буркотить Оконь.
— За Балчем, бо вже її на відпустку заносить,— додає підручний Юр, майстрові на злість, не завважуючи, що говорить про сестру при батькові.
Розлючений Пащук хапається за протез, зривається, втрачає рівновагу, та Макс його підхоплює.
— Обережно, бо впадеш. Та чого ти, усі ж знають.
— Бо якби у того Балча одна була,— спалахує Бобочка,— а то привіз уже новеньку! Уже рука об руку йшли, як до шлюбу. Буде котяче весілля.
— А вас, бабусю, завидки беруть,— під’юджує Юр, певний себе зухвалий силань, не зважаючи на те, як сердито позиркує на нього батько. Але вмовк, коли коваль зненацька вдарив по його пальцях шматком трубки.
— Поспіши-но, Жераре, з тією роботою,— статечно докидає Прокіп,— бо в Януарія закваска википить.
— Януарій добрий практик, а ніч довга. Не бійся...— Макс намагається підтримати розмову, щоб якось уникнути небезпечної теми про Балча. Поглядає на іще напружені обличчя присутніх, шукає зачіпки. Натрапляє на Мар’янека: — Що це ти роздивляєшся, мале?