— Ви за це відповісте! — пообіцяла я довготелесому лейтенантові, що відібрав наші пістолети. — Мені вас шкода, пане!
«Пан» скривився так, немов надкусив лимон, а Клюс висякався в батистову хусточку, витер рукавом залишки сліз і набув гордого вигляду.
Діма Фута відвезла карета «швидкої допомоги», тіло незнайомця відбуло в морг, а ми вирушили знайомитися з поліцейською дільницею.
У дільниці гидотно смерділо формаліном. Мені знайомий цей запах: так пахло на кафедрі анатомії в нашій державній гімназії з її плішивими, як жерці, викладачами. І комісар поліції теж нагадував викладача: товстенький, білошкірий, він ледь влазив у свій блакитний мундир зі срібними нашивками. Живіт загрозливо нависав над новеньким ременем.
— Ваші документи! — зажадав комісар.
— Ви забули сказати, будь ласка! — відрізала я, підсунула до себе стілець і сіла.
— І негайно зніміть з нього наручники! — Клюс тикнув пальцем на Афараса, який понуро стояв під стіною.
Комісар здивовано хмикнув, жирні щоки колихнулися.
— Чи не зволите, пані затримана, пред’явити документи? — досить хамським тоном вимовив він.
Я вийняла й ткнула йому під носа книжечку з державним гербом Анемора. Комісар відкрив.
«Естареді Діано Лу, — почав він уголос читати, — дочка короля Арнальдо Діано Лу, сестра нині правлячого монарха Клюссіді Діано Лу. Визнана гідною почесного диплома магістра образотворчих мистецтв при дворі Його Величності».
У цьому місці комісар перервав читання й подивився на мене з неприхованим здивуванням. Замість відповіді я простягнула другий паспорт.
«Клюссіді Діано Лу — монарх держави Анемор, верховний головнокомандуючий збройними силами Анемора, а також адмірал здвоєного флоту держави Анемор».
— Це я, — гордо сказав Клюс і випнув груди. Брови комісара поповзли на лисину, а наш недавній знайомий лейтенант мимоволі клацнув каблуками. — За арешт монарха дружньої держави матимете дипломатичні ускладнення!
Лисина комісара зволожилася, він витер її хусточкою й попросив лейтенанта принести гостям м’які стільці. Однак мій високопоставлений братик сідати відмовився.
— Зброю нашу поверніть! — вказав він на стільницю, де лежали два однакові пістолети й невеликий автомат. — І наручники зніміть з… охоронця.
«Охоронець» забув про окови.
— Так ось де я вас бачив! — вигукнув він. — На в’їзді!
На західній дорозі, що веде в Анемор, красується величезний щит з усміхненою фізіономією Клюса й моєю кривою посмішкою: «Ласкаво просимо в Анемор!» — говорить напис на щиті. Народ повинен знати своїх правителів в обличчя.
Лейтенант поспішно підсунув Клюсу пістолети. Одну «бакку» король засунув у кишеню, другу віддав мені, а автомат царственим жестом вручив Афарасу. Янваєць ніяк не міг отямитися. Автомат він взяв зовсім машинально, хвилин п’ять тримав у руках, а потім заштовхав за брючний ремінь і прикрив светром. Вигляд був досить страхітливий.
— Де ж супровід, Ваша Величносте? — поцікавився комісар, коли монархові піднесли склянку апельсинового соку.
На щастя, Клюс жадібно припав до гранованої склянки, і я встигла відповісти сама:
— Урочистий виїзд обходиться занадто дорого для скарбниці.
— Але я чув, в Анеморі почастішали замахи на державних діячів?
— Чим менше народу, тим менше уваги привертається. Двох надійних охоронців цілком вистачає. До речі, одна наша людина серйозно постраждала. Не підкажете, де знайти заміну?
— Якби візит був офіційним, — комісар зам’явся, — я особисто надав би вам охорону, а так… Зверніться в приватну контору. Так, зовсім з голови вилетіло: що у вас трапилося?
— Грабіжник, — сказала я.
— Бандит, — підтвердив король.
Афарас нічого не встиг сказати, я вчасно наступила йому на ногу.
У готель нас доставили в поліцейському автомобілі. За рекомендацією лейтенанта, номер нам надали найкращий: з видом на сквер, у якому горіли виконані у вигляді квіткових бутонів ліхтарі. М’яке світло опромінювало вигадливо підстрижені шапки акацій, альтанку в еделасському стилі й невелику штучну водойму.
Ледь за нами закрилися двері, Клюс видав захоплений крик і став на голову. Звичайно, при цьому він трохи спирався на руки, але основна вага однаково приходилася на черепну коробку.
— У комісара просто щелепа відвисла! — вигукнув він, радісно бовтаючи в повітрі ногами.
Я рішуче повернула брата в нормальне положення: за всіма законами природи йому давно слід було спати. Афарас застиг посередині кімнати з надзвичайно здивованим виразом обличчя, здавалося, янвайця охоплюють зовсім протилежні почуття.