— Залишитися?
Доглядач нічого не відповів.
Ольга сиділа у своїй кімнаті й дивилася, як танцюють за вікном сніжинки в стовпі місячного світла.
Літати. Свічкою злітати у височину й захлинатися гірким повітрям. Тіло вигинається в скаженому ривку, відкидаючи землю далеко вниз.
Повітря. Дайте повітря! До біса гравітацію, хай живе воля! Місяцю, ти сьогодні до божевілля гарний. У твоє світло хочеться заритися обличчям і перейнятися білою порожнечею. Зірки — колючі крижинки, ви обпалюєте пальці холодом. Швидкість. Болісний біль м’язів, які дерев’яніють. Тільки б не впасти. Тільки б не впасти, Господи! Яка сліпуча чорнота попереду. Ніч висить над землею.
Снігопад. Спочатку пливти в нерухомому повітрі, потім кинутися слідом за поривом вітру. Кружляти, кружляти в сніговому вирі, а потім опуститися на осяяну нічним світлом галявину посередині лісу. Мовчазні дерева, чіткі тіні, а між ними міріади крихітних іскорок у блакитному сніжному спокої. Іти босоніж по чарівних вогниках, тонути в пухнастому снігу й п’яніти від дзвенячого повітря…
Стукають?
— Стукають, бабусю!
Ольга збігла сходами й відсунула засув раніше, ніж хто-небудь ворухнувся. На порозі стояв білий павук, припорошений снігом.
— Флаєр збили над лісом, — сказав він похмуро. — Ситуація дуже кепська.
— Куди?! — Марта встигла перехопити Ольгу. — Ніч!
— Пусти!
Марта відтягла Ольгу від дверей, Анатолій швидко підхопився, впустив павука і зачинив двері. На горищі застукав кулемет. Ольга заплакала, по-дитячому розтираючи сльози кулачками. Доглядач зі злістю штовхнув крісло ногою, а Михайло схопив залишений було карабін.
— Серж, що там?! — крикнула бабця Марта, намагаючись перекричати стукіт пострілів.
Кулемет замовк. З горища спустився злегка запилюжений Сергій з яблуком в зубах. Прожувавши відкушений шматок, він повідомив:
— Злякав якихось кошлатих тварин.
— Серж, — Анатолій забрав у нього яблуко, протер об рукав і з великим задоволенням упився зубами, — ням-приням-ня.
— Що?!
— Я говорю, нас у ліс запрошують. Нічне сафарі.
Доглядач жбурнув трубку в камін:
— Та ви збожеволіли!
— Ну чого ж? — заперечив Михайло. — Раз уже ми тут востаннє… Особисто я хочу ще набратися сил перед поверненням, відпочити від невизначеності. Я — за.
— Я теж! — зрадів Сергій.
— Треба запастися їжею, — занепокоїлася бабця Марта. — Невідомо, коли повернемося, а на світанку треба йти! Чи встигнемо поснідати?
— Дітей брати не будемо, — запропонував Анатолій.
В Ольги миттю висохли сльози:
— Я піду з вами, ви не посмієте мене залишити!
— Олег просив тебе не ходити, — сказав павук, який мовчав досі.
— Хто він такий, щоб мені вказувати?! — блиснула очима Ольга. — Я з усіма!
— Попереджаю востаннє, — почав доглядач, — уночі результат непередбачуваний…
— Толю, куди ти склав наші рюкзаки? — запитала Марта, збираючи зі стола все, що встигла приготувати. — Там гарні ліхтарі.
Ідучи, двері в Притулок не замкнули, а тільки прикрили щільно і світло залишили запаленим. Довго ще світло з вікна падало на стежку, якою вони пішли в глиб лісу.
«На вологий ґрунт йому ходу нема: важкуватий, залишає глибоку колію. Поки використовуються тільки гусеничні машини».
«У результаті держава має величезні збитки, гине поголів’я осетрових, яке знову виявилося беззахисним».
«Ці фільми про старовину захоплюють відчуттям новизни. І новизна полягає не тільки в тому, що використано невідомі раніше документи, але й у якійсь захоплюючій силі реальності й романтики».
«Озвірівши, вони, як то кажуть, місили ногами труп, потім облили самогоном і підпалили його».
«У наступні дні намічено зробити дозаправку паливних баків базового блоку пальним й окислювачем, приступити до консервації бортових систем станції».
«От і зараз уже провели сівбу ранніх зернових. Закладають плантації соняшника, цукрового буряка».
«…за чим же страждала його струна? За дружбою й честю. За чоловічим братерством, яке перевіряється випробуваннями. За красою жіночого обличчя, гірського пейзажу, важкого промислу. Він співав про любов, про доброту, оскільки, незважаючи на мінливість долі, був і залишався невиправним романтиком».
«Маленькі барабанщики грають сигнали тривог і зборів».
(З газетної хроніки)
Відкриття Америки
Лякливо озираючись по боках, вухатий гном Ябеда прокрався в кабінет Метротроля. «Каравели Колумба вже пливуть, а Західну півкулю ще не добудовано!» — голосним шепотом повідомив Ябеда, запобігливо дивлячись в очі Метротролю. «Що?!» — заревів Метротроль, зомліваючи від власного ревіння. Гном Ябеда квапливо набрав у рот води з казенного графина, видрався поваленому начальникові на груди й вихлюпнув воду йому в обличчя. Метротроль миттю вийшов зі стану напівпрозорості, до якого його довела несподівана звістка, скинув із себе Ябеду й пірнув у басейн із архівною документацією. Через кілька секунд Метротроль вибрався, тримаючи в зубах звіт гномів-будівельників.