— Ти!.. — почав блондин і замовк.
Голосно заскрипіли мостини. Страшний, закривавлений Барбос в абсолютному мовчанні насувався на корейця. Темне обличчя корейця раптово посірішало, очі вилізли на лоба, губи белькотали щось незрозуміле. Мостини прогиналися під лапами собаки, чорна зваляна шерсть розправилася й заблищала, криваві краплі зривалися й падали на підлогу з неправдоподібно голосним стуком.
Кореєць тонко заверещав і кинувся до дверей, але тремтячі руки ніяк не могли впоратися із засувом. Блондин підскочив і теж рвонув засув, але залізний стрижень немов приварився до скоб.
Гарчання стало голоснішим. Чорний пес зупинився перед заціпенілими людьми й приготувався до стрибка. Блондин метнувся до вікна, рвонув на себе стулку й ударився в закриту ставню. І тут пес стрибнув. Пронизливий людський крик злився із громовим риком. Клацнули щелепи, і настала тиша. Кореєць скорчився перед замкненими дверима, поруч із ним не було нікого.
Блондина охопила паніка. Якийсь час він кидався від вікна до вікна, розбив навіщось скло, але ставні скрізь трималися міцно. Нарешті він зупинився й оглянувся.
Кореєць так само лежав біля порога, я сидів, прикручений до стільця, а собаки ніде не було видно. Блондин навшпиньках прокрався до дверей і поторкав засув. Раптово знову загуло ліжко. Низький тягучий звук заповнив кімнату. Блондин люто рвонув засув, але не зрушив його ні на йоту.
Десь зовсім поруч заскиглив собака — блондин скулився, втягнув голову в плечі, немов намагався здаватися меншим, і обережно повернувся. Шумний собачий подих наблизився до мого стільця, затримався, коли невидимий пес клацнув зубами, виганяючи блоху, потім пазурі неквапливо простукали до дверей. Бурчання, що виходило з порожнього простору, змусило блондина відсахнутися. Кілька секунд він дивився розширеними від жаху очима на це місце, потім заніс ногу для стусана… Від жахливого крику я здригнувся. Блондин хитнувся, заточися і впав обличчям униз.
Пройшло кілька секунд, блондин не ворушився. Я раптом усвідомив, що перебуваю в одній кімнаті з мерцями й ще чимось, чому назви не підбереш. Я рвонувся, але проклятий стілець немов приріс до підлоги. Хтось глумливо кашлянув над самим моїм вухом, це був хрипкий старечий кашель, і я похолов.
— Що ж ти так запізнився, дорогенький?
На тлі брудно-жовтих шпалер почало згущатися щось безформне, випромінюючи пронизуючий холод.
— Змусив мене повертатися…
Я хотів було сказати, що потрапив у будинок випадково, що чекати мене ніхто не міг, але язик примерз до зубів! Щось холодне сковзнуло по щоці, торкнулося губів… Одна розпечена голка встромилася в серце, друга обпалила мозок, тисячі пекучих ниток увійшли в моє тіло й зрослися з ним. Крик бився в мене в горлі й не міг прорватися. Все скінчилося раптово.
— Солоденький ти мій, — вимовив усе той же голос. — Тепер я піду спокійно, а ти залишайся…
Серце колотилося десь у вухах, я задихався, і вхідні двері заскрипіли, милостиво відчиняючись. Просякнуте вологою повітря наповнило легені, і біль пішов, розчинився у спокої. Дощ несамовито тарабанив по ґанку, відлітаючи бризками на витягнуті руки корейця. Наскрізь промоклий Барбос піднявся на ґанок, протиснувся між трупами й тихенько поставив біля моїх ніг розмоклі кімнатні пантофлі. «Король помер. Хай живе король!»
Чи бачив я коли-небудь стару хазяйку будинку? Не пам’ятаю. Ніколи не мав звички розглядати бабів, які сидять біля крамниць. Та й чи сиділа вона там? Звідки вона взялася і що робила в маленькому будиночку по вулиці Рудакова? А що звичайно роблять відьми? Говорять, чаклун не має спокою, поки не передасть комусь свою силу… Але при чому тут я?!
Я випадково підняв очі вгору й виявив, що пляма на стелі збільшилася. Барбос тривожно заскиглив. Так, не вистачало ще, щоб обвалилася штукатурка! Я висушив пляму поглядом, трохи послабив мотузку на руках і приготувався чекати ранку.
