А тоді вона звернулася до ВДВ:
— Боюся, що вам доведеться лізти в двері навкарачки. Я пришлю когось, щоб показав вам дорогу.
ВДВ простяг руку і забрав Софію з вікна.
— Ми з тобою залишати її високавість саму, щоб вона могла себе одягнути, — пояснив він.
— Ні, нехай дівчинка буде зі мною, — сказала королева. — Нам треба й для неї підібрати якийсь одяг. Не буде ж вона снідати в нічній сорочці.
ВДВ знову поклав Софію у спальню.
— А можна нам на сніданок смажені ковбаски, ваша величносте, — запитала Софія. — І яєшню з беконом?
— Гадаю, з цим не виникне проблем, — усміхнулася королева.
— Ось побачите, яка це смакота! — сказала Софія ВДВ. — Віднині ви можете забути про ойгірки!
Королівський сніданок
Усі слуги палацу страшенно заметушилися, отримавши розпорядження королеви про те, що за півгодини у Великій бальній залі має бути накритий стіл на трьох, включно з її величністю і семиметровим велетнем.
Прислуга підпорядковувалася дворецькому, імпозантному чолов’язі на ім’я містер Тибс, який за цей короткий час спромігся підготувати все якнайкраще. Для того, щоб сягнути рангу королівського дворецького, необхідно володіти надзвичайною винахідливістю, ладнати з різними людьми, бути універсальним, метким, хитрим, витонченим, кмітливим, розсудливим та мати ціле ґроно інших талантів, яких немає ні у вас, ні в мене. А містер Тибс був усім цим наділений. Він саме потягував у своїй комірчині ранкову скляночку елю, легенького пивця, коли йому доповіли про наказ. За якусь частку секунди він подумки зробив необхідні розрахунки: якщо для нормальної людини зростом один метр вісімдесят сантиметрів потрібний стіл заввишки дев’яносто сантиметрів, то семиметровому велетневі буде потрібен стіл заввишки три з половиною метра.
І якщо нормальній людині потрібен стілець, сидіння якого буде на висоті шістдесяти сантиметрів від землі, то для семиметрового велетня потрібний стілець заввишки два з половиною метра.
Усіх харчів, порахував містер Тибс, має бути в чотири рази більше. Замість двох яєць на сніданок треба зготувати вісім. Замість чотирьох скибочок бекону треба підсмажити шістнадцять. Замість трьох грінок має бути дванадцять, і так далі. Усі ці розрахунки негайно довели до відома королівського кухаря, мосьє Папільйона.
Містер Тибс ковзнув у велику бальну залу (дворецькі не ходять, а ковзають понад землею) разом із цілою армією лакеїв. Усі лакеї були вбрані у бриджі до колін і хизувалися красивими щиколотками і литками. Ви ніколи в житті не станете королівським лакеєм, якщо не матимете струнких ніг і гарних литок. Це перша річ, на яку звертають увагу під час співбесіди.
— Поставте рояль у центрі залу, — пошепки розпорядився містер Тибс. Дворецькі ніколи не довзволяють собі підвищувати голос.
Четверо лакеїв пересунули рояль.
— А тепер принесіть сюди великий комод і поставте його зверху на рояль, — прошепотів містер Тибс.
Троє інших лакеїв притягли дуже гарний комод з червоного дерева у стилі Чіппендейла і поставили його на рояль.
— Це буде його крісло, — прошепотів містер Тибс. — Якраз два з половиною метри над землею. А тепер зробимо стіл, за яким наш джентльмен зможе зручно насолодитися сніданком. Принесіть сюди чотири найвищі наземні годинники, їх тут у палаці безліч. Кожен по три з половиною метра заввишки.
Шістнадцять лакеїв розбіглися палацом у пошуках годинників. Годинники були доволі важкі, тож кожен з них несли по чотири лакеї.
— Поставте ці чотири годинники у формі прямокутника два з половиною на півтора метра вздовж рояля, — прошепотів містер Тибс.
Лакеї виконали його розпорядження.
— А тепер принесіть сюди старий принців стіл для пінг-понгу, — прошепотів містер Тибс.
Лакеї принесли стіл для пінг-понгу.
— Відкрутіть і віднесіть ніжки, — прошепотів містер Тибс.
Усе було виконано.
— А тепер поставте цей стіл на чотири годинники, — прошепотів містер Тибс.
Щоб це зробити, лакеї мусили вилазити на розкладні драбини.
Містер Тибс відступив на кілька кроків, щоб оглянути нові меблі.
— Стиль не надто класичний, — прошепотів він, — але нічого не вдієш.
Він розпорядився, щоб стіл для пінг-понгу накрили дамаською скатертиною, і в результаті ця вся споруда набрала доволі елегантного вигляду.
І саме в цей момент містер Тибс немовби завагався. Лакеї приголомшено вирячилися на нього. Дворецькі ніколи не вагаються, навіть опинившись віч-на-віч із непосильними проблемами. Це ж їхня робота — бути завжди абсолютно рішучими.
— Ножі, виделки й ложки, — ледь чутно бубонів собі під ніс містер Тибс. — Наше столове начиння в його руках здасться йому булавками.
Але містер Тибс довго не вагався.
— Скажіть головному садівникові, — прошепотів він, — що мені негайно потрібні новесенькі невживані вила й лопата. А замість ножа ми використаємо той величезний меч, що висить на стіні у вітальні. Але треба його добре почистити. Востаннє його використовували для того, щоб відрізати голову королю Чарльзу Першому, тож на лезі могло зостатися трохи засохлої крові.
Коли все це було зроблено, містер Тибс став у центрі зали і прискіпливим дворецьким оком оцінив приготування. Вій щось забув? Таки забув. А як же бути з чашкою кави для високого джентльмена?
— Принесіть мені, — прошепотів він, — найбільший, який зможете знайти на кухні, глечик.
З кухні принесли розкішний порцеляновий глечик місткістю в чотири літри і поставили на столі для велетня поряд із садовими вилами, лопатою і величезним мечем.
Для велетня все було готове.
Тоді містер Тибс звелів лакеям підсунути до велетенського стола ще один невеличкий елегантний столик із двома кріслами для королеви і Софії. З тим, що стіл і стілець велетня височів, наче вежа, над меншим столиком, нічого вже не можна було вдіяти.
Щойно були завершені всі приготування, як до зали, тримаючи за руку Софію, увійшла королева у гарній мереживній спідниці і кашеміровім кардигані. Для Софії підібрали симпатичне блакитне платтячко, що колись належало одній із принцес, а щоб його прикрасити ще гарніше, королева взяла зі свого туалетного столика розкішну брошку з сапфіром і пришпилила її Софії до грудей з лівого боку. Великий Дружній Велетень увійшов услід за ними, хоч йому було неймовірно важко пройти у двері — довелося протискуватися навкарачки. Два лакеї тягли його спереду, а ще два штовхали ззаду, і врешті-решт він якось таки проліз. ВДВ був у звичному одязі, але без чорного плаща і сурми.
Йому доводилося постійно пригинатися, щоб пересуватися по залі і не зачіпати стелю. Через це він просто не помітив величезну кришталеву люстру і з усього розмаху буцнувся об неї головою. Злива скляних друзок осипала бідолашного ВДВ.
— Пістолетки-мутузлики! — вигукнув він. — Що це бути?
— Це була люстра Людовика XV, — дещо роздратовано відповіла королева.
— Він ніколи раніше не бував у будинках, — почала виправдовуватися Софія.
Містер Тибс нахмурився. Він звелів чотирьом лакеям усе почистити, а тоді, погордливо махнувши рукою, показав велетневі, щоб той сідав на комод, що стояв зверху на роялі.
— Яке цибате кріслення! — вигукнув ВДВ. — Я бути тут, як муха, глуха на два вуха.
— Вій завжди так дивно говорить? — здивувалася королева.
— Доволі часто, — відповіла Софія. — Він постійно плутається у власних словах.
ВДВ сів на комодорояль і почав зачудовано розглядати Велику бальну залу.
— Бамбулясно! — вигукнув він. — Яка гігантезна кімната! Треба бінокля й телескока, щоб бачу вати другу кінцевість!
Прибули лакеї, несучи на срібних підносах яєшню з беконом, ковбаски і смажену картоплю.
Тут містер Тибс раптово усвідомив, що для обслуговування ВДВ за чотириметровим столом йому доведеться вилазити на самий верх розкладної драбини. Ба навіть більше — йому доведеться зберігати рівновагу, тримаючи долонею однієї руки широченний таріль з гарячою їжею, а другою рукою тримати великий срібний кавник.