Королева знову підняла слухавку.
— З’єднайте мене з лорд-мером Багдада, — звеліла вона. — Якщо в них немає лорд-мера, то покличте наступного за рангом.
За п’ять секунд у слухавці почувся чийсь голос.
— Говорить багдадський султан, — відрекомендувався голос.
— Послухайте, султане, — сказала королева. — Чи не сталася три ночі тому у вашому місті якоїсь неприємності?
— У Багдаді щоночі стається якась неприємність, — відповів султан. — Ми ріжемо людям голови, як ви шинкуєте петрушку.
— Ніколи в житті не шинкувала петрушку, — зауважила королева. — Але скажіть мені, будь ласка, чи у вас у Багдаді останнім часом хтось пропадав?
— Тільки мій дядько, халіф Гарун аль Рашид, — відповів султан. — Три ночі тому він раптово пропав зі свого ліжка разом з дружиною і десятьма дітьми.
— Ось бачувати! — вигукнув ВДВ, який завдяки своїм чудодійним вухам міг чути все, що казав по телефону султан. — Це зробити Тілогриз! Він гасати до Бахтата, щоб ковтнути тата, маму і всіх маніпупсічних дітолахів!
Королева поклала слухавку.
— Маємо підтвердження, — мовила вона, дивлячись на ВДВ. — Очевидно, що ваша розповідь правдива. Негайно викличте сюди головнокомандувача армії і головнокомандувача військово-повітряного флоту!
План
Головнокомандувач армії і головнокомандувач військово-повітряного флоту виструнчилися перед королевиним столиком. Софія й далі сиділа на стільці, а ВДВ височів над усіма на своєму дивному сідалі.
Королеві вистачило якихось п’яти хвилин, щоб роз’яснити ситуацію військовим.
— Я знав, ваша величносте, що відбувається щось жахливо дивне, — доповів командувач армії. — Упродовж останніх десяти років ми отримували рапорти практично з усіх країн світу про загадкові нічні зникнення людей. От зовсім недавно було одне повідомлення з Панами...
— То все через панамний присмак! — вигукнув ВДВ.
— А друге з Веллінґтона у Новій Зеландії, — додав головнокомандувач армії.
— Через присмак гумових чобіт! — знову втрутився ВДВ.
— Що це він таке плете? — не второпав головнокомандувач військово-повітряного флоту.
— Самі розберіться, — сказала королева. — Котра зараз година? Десята ранку. За вісім годин ці дев’ятеро кровожерливих потвор помчаться, щоб знову зжерти кілька десятків нещасних жертв. Їх треба зупинити. Мусимо діяти швидко.
— Ми знищимо негідників бомбами! — вигукнув головнокомандувач військово-повітряного флоту.
— Ми їх покосимо кулеметним вогнем! — крикнув головнокомандувач армії.
— Я не можу схвалити вбивство, — заперечила королева.
— Але ж вони самі вбивці! — вигукнув головнокомандувач армії.
— Це не означає, що ми повинні наслідувати їхній приклад, — сказала королева. — 3 двох неправд не зробити одну правду.
— Аз двох правд не зробити одну лівду! — радісно додав ВДВ.
— Їх треба взяти живими, — звеліла королева.
— Але як? — здивувалися обидва військові. — Вони ж усі п’ятнадцять метрів заввишки. Вони розметають нас, як кеглі!
— Чекати! — втрутився ВДВ. — Притримайте свою конюшину! Тихіше їсти — далі плисти! Здається, я знати, що треба робити!
— Нехай говорить, — звеліла королева.
— Щокожного дня, — сказав ВДВ, — усі велетні бути у Царстві Сонів.
— Не розумію, що цей тип хоче сказати? — роздратувався головнокомандувач армії. — Він що, не вміє нормально говорити?
— Він має на увазі «Царство Снів», — пояснила Софія. — Це ж очевидно.
— Очемидно! — сказав ВДВ. — Щокожного полудня усі дев’ятеро велетнів лежать на землі і дуже-байдуже хропляво спляють. Вони завжди так відпочивати перед тим, як галопувати за черговим порціоном людських створінькал.
— Ну, добре. І що з того? — запитали вони.
— А з того — такого: вашим солдукатам треба скрадатися туди підповзиками і зв’язати сплявим велетням руки й ноги міцними мотузами і брязкими ланцюзами.
— Геніально, — сказала королева.
— Це все чудово, — погодився головнокомандувач армії. — Але ж як ми доставимо цих монстрів сюди? Ми ж не зможемо повантажити п’ятнадцятиметрових велетнів на вантажівки! Я вважаю, що їх треба пристрелити на місці!
ВДВ подивився зі свого величного сідала і сказав, звертаючись цього разу до головнокомандувача військово-повітряного флоту:
— А ви маєте впердоліт? Багато впердолетів?
— Він що, грубіянить мені?! — обурився головнокомандувач військово-повітряного флоту.
— Він має на увазі вертольоти, — розтлумачила велетневі слова Софія.
— То чому ж він зразу так не каже? Звісно, у нас є вертольоти.
— Великаві впердолети? — уточнив ВДВ.
— Величезні, — гордо відповів головнокомандувач військово-повітряного флоту. — Але навіть найбільший вертоліт не зможе вмістити жодного велетня.
— Не треба містити всередині, — пояснив ВДВ. — Треба його підвісити під пузеро впердолета і возити, як торпедуру.
— Як що? — перепитав головнокомандувач військово-повітряного флоту.
— Як торпеду, — пояснила Софія.
— Ви могли б це зробити, маршале авіації? — запитала королева.
— Ну, гадаю, що змогли б, — неохоче визнав головнокомандувач військово-повітряного флоту.
— Ну, то вперед! — звеліла королева. — Вам буде потрібно дев’ять гвинтокрилів, по одному для кожного велетня.
— А де це місце? — запитав у ВДВ головнокомандувач військово-повітряного флоту. — Покажіть нам на мапі, щоб ми могли засікти ціль.
— Засікати? — перепитав ВДВ. — На мавпі? Я ще ніколиво такого не чувати. Ця повітряна сила говорити ахенітниці?
Обличчя маршала авіації побуряковіло. Вій не звик, щоб йому хтось зауважував, що він «говорить ахенітниці».
Королева, з притаманним їй здоровим глуздом і тактовністю, поквапилася на допомогу.
— Чи не могли б ви, ВДВ, — попросила вона, — пояснити нам бодай приблизно, де розташована Країна Велетнів?
— Ні, ваша великавосте, — сказав ВДВ. — Це не в моїх сливах.
— Тоді по-всьому! — вигукнув генерал армії.
— Яке невігластво! — обурився маршал авіації.
— Вам не треба так легкаво опускати ноги, — спокійно зреагував на це ВДВ. — Перша мала перехняба — і ви вже кричати, як пороснята.
Генерал армії, як і маршал авіації, теж не звик, щоб його ображали. Його обличчя почало розбухати від люті, а щоки так надулися, що стали схожі на величезні перезрілі помідори.
— Ваша величносте! — зарепетував він. — Та це ж божевільний псих! Я не бажаю брати участі у цій безглуздій військовій операції!
Королева, котра вже звикла до вибриків своїх генералів, цілком зігнорувала його заяву.
— ВДВ, скажіть, будь ласка, цим тугодумним особам, що вони повинні зробити, — попросила вона.
— Із-заду-воленням, ваша великавосте, — вклонився їй ВДВ. — Слухати мене поважно, халявотряси!
Військові аж засіпалися від обурення, але й далі стояли струнко.
— Я не мати й туманистого уявлення, де саме знаходиться Країна Велетнів, — сказав ВДВ, — але я завжди могти туди гасати. Я щокожної ночі гасати учвал від туди до сюди, щоб удмухувати сони у спальні дітей. Тому шляхту до Країни Велетнів я знати дуже-байдуже добре. Отож ви робити так: піднімаєте усі ваші гвинторили в повітеро і нехай вони літавлять за мною, доки я буду гасати учвал.
— Скільки часу триватиме подорож? — запитала королева.
— Якщо ми вирушати прямо щойно, то велетні якраз будуть хропасто сплюхавити, — відповів ВДВ.
— Чудово! — зраділа королева. Вона повернулася до своїх головнокомандувачів і наказала:
— Будьте готові вирушати негайно.
Головнокомандувач армії, котрого уся ця авантюра доволі роздратувала, запитав:
— Це все дуже добре, ваша величносте, але що ми маємо робити з тими негідниками, коли доставимо їх сюди?