— Ідеться не про нас. Найголовніше, щоб вона з цього вибралася.
Петер увіп’явся очима в стільницю.
— Вона така… сильна. Не знаю, що їй сказати, вона вже… сильніша за мене.
Міра знову глибоко вдавлює нігті в долоні.
— Петере, я хочу вбити його. Я хочу… хочу, щоб він був мертвий.
— Я знаю.
Міру трусить, коли Петер перетинає силове поле між ними і тримає її в обіймах, вони разом зітхають і схлипують, при цьому добре пильнують, щоб не розбудити дітей. Вони ніколи не перестануть докоряти собі. Адвокатка і спортивний директор.
— Петере, не бери провину на себе. Хокей ні в чому не винен. Як там кажуть… «щоб виховати дитину, треба цілим селом старатися»? — шепоче Міра.
— Може, у цьому й проблема. Можливо, у нас не те село, — відповідає Петер.
Біля льодової арени юніорів забирають батьки. Роз'їжджаються додому в тихих автомобілях до тихих будинків, де світяться тільки екрани. Перед світанком Лют приходить додому до Бубу, вони мало розмовляють, у них просто спільне відчуття, що треба щось робити. Діяти. Вони рушають містом, підбирають дорогою інших юніорів, які вже стоять перед будинками. Ніби чорний рій, вони йдуть між подвір’ями, стиснуті кулаки під темним небом, дикі погляди на порожніх вулицях. Так і ходять, годину за годиною, аж поки не піднімається сонце. Вони відчувають, що на них напали, їм здається, що їх атакують. Хлопцям хочеться кричати один одному про те, що значить для них ця команда, про відданість і любов, про те, як вони люблять свого капітана. Але їм бракує слів, тому вони шукають іншого способу висловити те, що відчувають. Ідуть пліч-о-пліч, ніби якась зловісна армія. Їм страшенно хочеться щось захистити. Комусь зашкодити. Вбити. Вони полюють на ворога, і байдуже, ким він буде.
Амат приходить додому й одразу лягає спати. Фатіма тихо сидить у іншій кімнаті. Наступного ранку вони їдуть автобусом до льодової арени. Ніхто з них не каже ні слова. Амат зашнуровує ковзани, бере ключку, розганяється на кризі, як божевільний, наштовхується на бортики. Не дозволяє собі заплакати, аж поки не спітніє настільки, щоб цього ніхто не помітив.
У будинку за столом на кухні сидять мама і тато.
— Я лише кажу… просто подумай, що… — каже мама.
— Ти справді так думаєш про нашого СИНА?! Чорт забирай, та яка ж ти матір, якщо ДУМАЄШ ТАКЕ ПРО НАШУ ДИТИНУ???!!! — репетує тато.
Мама розбита, вона хитає головою, потуплюючи погляд. Так, чоловік має рацію. Що вона за мати? Вона шепоче, що зовсім не думає такого, ні, вона знає, що їхній син не такий. Намагається пояснити, що зараз усе перевернулося, їм складно думати раціонально, треба просто трохи поспати.
— Я не збираюся спати, поки Кевін сидить у поліції, як ти цього не второпаєш! — заявляє тато.
Мама киває. Вона не знає, чи взагалі зможе ще спати.
— Я знаю, коханий. Знаю.
У іншому будинку за іншим кухонним столом сидять інші батьки. Десять років тому вони поїхали з Канади й поселилися в Бйорнстаді, тому що це було найспокійніше і найбезпечніше місце з усіх їм відомих. Тому що вони так сильно потребували опинитися в якомусь куточку на світі, де, як їм здавалося, не станеться нічого поганого.
Тепер вони нічого не кажуть. За всю ніч між ними не прозвучало ні слова. Їм добре відомо, про що вони обоє думають. «Ми не можемо захистити наших дітей».
Ми не можемо захистити наших дітей, ми не можемо захистити наших дітей, ми не можемо захистити наших дітей.
35
Почуття ненависті може стати великим стимулом. Світ тоді простіший для розуміння і не такий лячний, якщо ділити всіх на друзів і ворогів, своїх і чужих, добрих і злих. Любов не є найпростішим способом об’єднати групу, тому що любити складно, любов ставить вимоги. А ненавидіти просто.
Тому під час конфлікту ми перш за все обираємо, на чий бік нам стати, бо так простіше, ніж тримати в голові два погляди водночас. Далі ми шукаємо факти, які підтверджують те, у що нам хочеться вірити, що найприємніше для нас і завдяки чому наше життя йде далі у звичному руслі. Після цього ми дегуманізуємо нашого ворога. Для цього існує багато способів, але найпростіший — забрати у нього ім’я.
Тож коли настає ніч і правда шириться містом, ніхто у Бйорнстаді не пише у телефонах чи комп’ютерах «Майя», пишуть просто «М». Або «та дівчина». Або «лярва». Ніхто не пише про «зґвалтування», всі говорять про «звинувачення». Починається з «нічого не сталося», продовжується «навіть якщо і сталося, вона сама хотіла», а тоді доходить до «якщо не хотіла, то сама винна, чим вона думала, коли напилася і пішла з ним до його кімнати?». Починається з «вона сама хотіла», а закінчується «сама винна».