Директор, змирившись, сплескує руками.
— А ти як думаєш?
Вони сидять у кафетерії, щільно зсунувши стільці, майже торкаючись головами. Погляд Вільяма Люта аж палахкотить.
— Де, бляха, цей Беньї? Хтось його бачив?
Інші махають головами. Лют сильно тицяє вказівним пальцем у стіл.
— Моя стара домовилася, що сьогодні всіх відвезуть у Гед, окей? Поїдемо якраз перед обідом. Нікому не кажіть, це має знати лише команда. Якщо вчителі почнуть вимахуватися, нехай говорять з нашими батьками. Окей?
Інші кивають. Лют гупає кулаком по столу.
— Покажемо тим паскудам, які все це почали, покажемо їм усім, що ми тримаємося разом. Знаєте, що це таке? Це змова! Вони нам заздрять! Вони, бляха, змовились і заздрять!
Хлопці кивають, погоджуючись, крізь зуби виривається лайка, під очима в них темні кола. Помітно, що дехто плакав. Лют стукає кожного по плечах.
— Ми повинні триматися разом. Усією командою!
Кажучи останні слова, він дивиться просто на Бубу.
Амат стоїть біля своєї шафки з таким виглядом, ніби зараз туди виблює. Бубу виходить з кафетерію і розгублено спиняється в нього за спиною.
— Амате, ми мусимо… триматись усією командою. Кевіна сьогодні відпустять з поліції, тож ми йдемо на перші уроки, а потім разом, цілою командою їдемо в Гед. Важливо, щоб ми поїхали всі разом. Щоб… показати.
Вони обоє воліють не дивитися туди, де шафка Майї. Усі учні, які минають ряд шафок, витріщаються на неї, навіть не дивлячись у той бік, — підлітки швидко опановують такий погляд. Дверцята обписані чорним фломастером. П’ять літер. Тепер Майя для них була лише такою.
Кевіна виводять з відділку поліції у Геді, обережно підтримують руками, ніби він не може йти самотужки. З одного боку тато, з іншого — мама, навколо них, як захисний мур із плоті і крові, перемішалися чоловіки середнього віку, в джинсах і піджаках, з краватками, зав’язаними так міцно, як стиснуті їхні кулаки. Більшість із них — спонсори клубу, ще двоє — члени правління, кілька керівників провідних компаній і місцевих підприємців, один місцевий політик. Але якби хтось запитав їх, хто вони, то ніколи б не почув цього у відповідь, усі вони сказали б: «Ми — друзі сім’ї Ердаль. Просто друзі сім’ї». За кілька кроків позаду них іде команда юніорів. Окремо вони виглядають як молоді хлопці, а коли разом — стають чоловіками. Мовчазними і грізними. Вони тут, щоб показати щось і комусь.
Батьки садять Кевіна в авто, і мама дбайливо накидає йому на плечі плед. Інші чоловіки не плескають його по спині, як зазвичай, а ніжно гладять по щоці. Можливо, так їм стає легше. Коли вони вважають жертвою цього хлопчика.
Беньї сидить на низькому мурі на відстані двадцяти метрів від інших. Низько насунувши кепку, зверху натягнув каптур, щоб обличчя ховалося в тіні. Ніхто з дорослих його не помічає, але Кевін побачив. На секунду — саме коли мама накидає на нього плед і двері автомобіля ще не встигли зачинитися — він дивиться в очі своєму найкращому другові. І Кевін відводить погляд.
Коли караван автомобілів від’їжджає з Геда довгою вервечкою за машиною Кевінового тата, Беньї вже зник. На вулиці перед поліцейським відділком залишається лише Амат. Він одягає навушники, підкручує гучність, різко запихає руки в кишені й сам-один іде всю дорогу назад до Бйорнстада.
Ана заходить у шкільну їдальню, і її накриває звичний ураган криків і шуму. На безлюдному острівці в кутку самотньо сидить Майя, настільки відрізана, що навіть за сусідніми столиками нікого нема. Усі витріщаються на неї, навіть не дивлячись у її бік. Ана рушає до неї, але Майя спиняє її поглядом, ніби загнана істота, яка потрапила в пастку і попереджає інших, аби не наближалися. Майя повільно хитає головою. Ана схиляє погляд і йде в інший куток до іншого столика — з кожним кроком вона ніби тягне за собою вагу цілого світу. Сором за це буде переслідувати її до смерті.
Група старших дівчат, яких Ана бачила на кухні на вечірці у Кевіна, наближаються до Майї. Спершу здається, ніби Майї для них взагалі не існує, а за мить — ніби існує лише вона. Одна з дівчат виходить вперед зі склянкою в руці, Майя бачить, як інші стіною загороджують її від решти учнів у їдальні, тож попри те, що всі все бачили, учні зможуть пояснювати вчителям, коли ті будуть їх розпитувати, що «їм затулили столик». Що вони «не бачили того, що там було».
— Та кому захочеться ТЕБЕ ґвалтувати, гімняна мала курва…
Молоко стікає з Майїного волосся, крапає на обличчя і на светр. Їй запускають склянкою в голову, але скло не розбивається, брова теж ціла. На якусь мить Майя бачить страх в очах тієї дівчини, можливо, вона злякалася, що це вже занадто, що Майї може піти кров і вона впаде на підлогу? Але Майя товстошкіра. Тому очі нападниці знову наповнюються презирством. Ніби та, кого вона вдарила, вже не людина.