Наступної миті туалет здригається від гуркоту: раковина зривається з тримачів і падає на підлогу, унітаз розлітається на друзки, відро для сміття вилітає через вікно. Коридор миттю заповнюють дорослі й учні, але в туалеті вже все методично розтрощено і понищено. Директор, сторож і двоє вчителів фізкультури міцно тримають Беньї і виводять його з туалету.
Потім у школі пояснять, що «в учня з добре задокументованою історією неконтрольованої агресії стався нервовий зрив». Скажуть, що «це зрозуміло з огляду на його взаємини з хлопцем, якого звинуватили у… ну… ви знаєте».
Жанетт спантеличено дивиться на погромлене приміщення, зустрічається поглядом з Беньї, бачить, як його виводять. Цей хлопець розтрощив увесь туалет і, навіть бровою не повівши, прийняв відсторонення від занять і зобов’язання відшкодувати збитки, тому що не хотів, щоб хтось дізнався, що Майя розбила дзеркало. Він вирішив, що вона достатньо втратила своєї крові. З усіх дорослих про це знатиме лишень Жанетт, а вона нікому не розповість. Їй також відоме відчуття, коли мусиш ховатися.
Вчителька знову піднімається на дах. І викурює цілу пачку.
Міра у своєму кабінеті: занурилася у виписки з минулих судових вироків і процесів злочинів на сексуальному ґрунті, постійно веде переговори з колегами, цілковито мобілізована вести війну. Вона відчуває все одразу — гнів, горе, безсилля, прагнення помсти, ненависть, загрозу, страх. І однаково миттю забуває про все, коли вібрує телефон і на екрані висвічується ім’я доньки. Три слова. «Можеш приїхати додому?» Ще ніколи жодна мама не мчала крізь ці ліси на такій швидкості.
Майя сидить на підлозі у ванній, змиває кров з руки, і нарешті з неї виривається все, що довелося тримати всередині. Все, що вона стримувала і придушувала, все, що намагалася не показувати, щоб захистити тих, кого любить, щоб їм не було так боляче, як їй. Вона не може витримати ще й болю інших. Не витримує ще й провини за чуже горе.
— Я не хочу, щоб ці суки бачили мою кров… — шепоче вона мамі.
— Іноді мені стає так страшно, бо це, мабуть, необхідно. Щоб вони зрозуміли, що ти — людина, — плаче мама, міцно-міцно обіймаючи свою дитину.
39
Що таке суспільство?
Амат бачить авто здалеку. Ніхто в Улоговині не має такої дорогої машини, а той, хто має, ніколи добровільно сюди не приїде. З автомобіля виходить чоловік — упевнено, спина пряма.
— Здоров, Амате. Знаєш, хто я?
Амат киває:
— Кевінів тато.
Чоловік усміхається. Роздивляється Амата. Бачить, як хлопець коситься на його годинник, і розуміє, що той підраховує, скільки зарплат його мами він може коштувати. Поглядає на автомобіль і думає, яку комплектацію вибрали. Цей чоловік пам’ятає себе в цьому віці, коли він сам ні чорта не мав і ненавидів усіх, хто був заможний. Пам’ятає, як у своїй фантазії володів розкішною віллою і годинами облаштовував у думках ексклюзивними меблями з каталогу, який поцупив з магазину, звідки його вигнали продавці.
— Амате, давай поговоримо. Сам на сам… по-чоловічому.
Фрак сидить у своєму кабінеті в кінці супермаркету. Під його важким тілом поскрипує крісло, він підпер долонею лоба. Голос у слухавці похмурий, але без співчуття:
— Фраку, нічого особистого. Але ти ж розумієш, ми не можемо відкрити хокейну гімназію у Бйорнстаді після… цього всього. Не можна, щоб журналісти подали це так, ніби ми… сам розумієш.
Чоловік на лінії — місцевий політик, Фрак — підприємець, але також вони двоє хлопців, які колись разом грали в хокей на озері. Часом їхні розмови офіційні, часом — ні, сьогоднішня балансує десь посередині.
— Я відповідаю на рівні комуни, Фраку. Перед партією. Ти ж це розумієш?
Фрак розуміє. Для нього існували складні запитання і прості відповіді. Що таке підприємство? Це ідея. Що таке місто? Спільнота. Що таке гроші? Можливості. За спиною в нього, з іншого боку стіни, хтось стукає молотком. Фрак розширює свій супермаркет, тому що ріст — це виживання. Підприємець, який перестає рухатися, не зупиняється на місці, а починає сповзати назад.
— Треба закінчувати, Фраку, в мене зустріч, — перепрошує голос у телефоні.
Фрак кладе слухавку. Ідея зникла. Хокейної гімназії більше нема. Що це означає? Коли Фрак був молодий, у Бйорнстаді працювали три школи, тепер залишилася одна. Після відкриття хокейної гімназії в Геді скільки часу мине, перш ніж у Бйорнстаді закриють останню школу? Якщо кращі бйорнстадські юніори будуть цілими днями тренуватися в Геді, звісно, що вечорами вони почнуть грати в тамтешній основній команді. Якщо основна команда Бйорнстада не зможе набирати найкращих місцевих гравців, то клуб загине. Льодову арену не відремонтують, не буде нових можливостей для роботи, які могли б стати природним кроком до інших нововведень: конференц-залів і торгового центру, нового промислового району, зручних бічних доріг до траси і, можливо, навіть аеропорту.