Ердаль змахує руками й перевертає стілець. Мабуть, не хотів, але навіть не нахиляється, щоб його підняти. Він різко втягує носом повітря, зіниці вчепилися в Рамону, потім кидає на барну стійку тисячу крон і на завершення каже, глузливо і водночас грізно:
— Ти, звісно, власниця цього пабу. Але будинок тобі не належить. Я б на твоєму місці задумався про це.
І так грюкає дверима, аж задзвеніли шибки.
Ана й Майя заходять до будинку, Ана дістає ключі від татової шафи і ставить на місце рушниці, з яких вони стріляли. Майя запам’ятовує кожну деталь: як треба покласти зброю, де висить ключ.
— А це що? — з невинним виглядом питає вона, показуючи на двоствольну рушницю.
— Двостволка, — відповідає Ана.
— Її складно заряджати? — цікавиться Майя.
Ана спершу сміється, а потім насторожується:
— Чому ти питаєш?
Майя знизує плечима.
— А що? Ти нишпорка? Мені просто цікаво. Круто виглядає, давай якось постріляємо?
Ана хмикає і гупає її кулаком по плечі.
— Це ТИ нишпорка, мала засранка!
Тоді дістає патрони і показує Майї, як рушницю розкрити, зарядити і зняти із запобіжника — Ана не тямиться з радості, коли буває так, що в чомусь вона перевершує свою подругу. Вона пояснює поблажливим тоном: «Це так просто, що навіть ти впораєшся». Майя сміється.
— Скільки пострілів можна зробити? — питає вона.
— Два, — відповідає Ана.
Знову розкриває зброю, забирає звідти патрони, кладе їх назад у коробку і замикає шафу. Вони виходять з підвалу, Майя нічого не каже.
Але єдине, що вона думає: «Мені вистачить одного».
Фрак не виходить із «Хутра», обережно піднімає перекинуті склянки.
— Рамоно, ми просто… прийшли поговорити, — пошепки починає він.
— Твоєму старому було б соромно, — відрубує вона.
— Я просто намагаюся… не ставати ні на чий бік.
Рамона фиркає.
— Погано в тебе виходить.
Фрак обертається, з нещасним виглядом накидає на себе куртку й виходить. За дві хвилини повертається. Стоїть перед барною стійкою, ніби той нещасний малий хлопчисько, яким він колись був, коли приходив сюди разом із Петером — їм ще змалку доводилось забирати звідси своїх п’яних старих.
— Роббан Гольтс ще заходить сюди? — бурмоче Фрак.
— Практично щодня, відколи втратив роботу, — киває Рамона.
Фрак теж киває.
— Передай йому, щоб зайшов у супермаркет і поговорив із моїм начальником складу. Я попереджу, щоб з ним провели співбесіду.
Рамона знову киває. Можна було б іще щось сказати. Але вони з Бйорнстада.
Пізно ввечері Кевін біжить освітленою доріжкою навколо Височини. Швидше і швидше, шапка насунута на лоба, каптур поверх неї. Він навіть одягнув мішкуватий одяг без усяких ведмедів, щоб ніхто його не впізнав. Але в цьому нема потреби — всі мешканці Височини пішли на зустріч на льодовій арені, щоб голосувати. Все-таки Кевіну здається, що з лісу за ним хтось стежить. Та ні, йому просто здалося. Якась параноя. Так він себе переконує.
Сонце вже зайшло. Майя стоїть у лісі і труситься, але дерева ховають її, вона далі панічно боїться темряви, але твердо вирішила перетворити її на свого друга. Свого союзника. Вона спостерігає, як Кевін ходить в освітленому будинку, він не може її бачити, але вона його бачить, і це дає їй неочікуване відчуття влади. Воно п’янить.
Коли він виходить на пробіжку, вона засікає час. На одне коло йде три хвилини і двадцять чотири секунди. Ще одне — три хвилини і двадцять дві секунди. Ще одне коло. І ще. Знову знову і знову.
Вона записує час. Піднімає руки, ніби тримає невидиму рушницю. Роздумує, де треба стояти.
Хтось із них має померти. Вона ще не вирішила хто.
43
Битися неважко. Важко тільки почати і закінчити. Коли б’єшся, вмикається інстинкт. Найскладніше в насильстві — наважитися на перший удар і опанувати себе, коли перемагаєш, щоб не завдати останнього.
Петерів автомобіль так і стоїть на стоянці біля льодової арени. Підпалу не було, та він підозрює, що про це думали. Петер розчищає скло і сідає всередину, не заводячи двигун.
Він понад усе заздрив добрим тренерам за їхнє вміння стати перед гравцями і повести їх за собою. Йому бракувало для цього харизми. Колись він був капітаном команди, але тоді вів команду своєю грою, а не словами. Він не здатен пояснювати хокей, він просто добре грав у цю гру. Це називається «абсолютний слух» у музиці, а в спорті — «фізичне обдарування». Коли бачиш, як хтось виконує рух, і твоє тіло миттю розуміє, як це повторити. Як возитися на ковзанах, забивати шайби, грати на скрипці. Хтось усе життя тренується без жодного успіху, а хтось просто… це вміє.